Post navigation

Вплив міо-інозитолу на ретинопатію недоношених 1 типу

Згідно з новими даними, міо-інозитол не не знижує ризик ретинопатії недоношених 1 типу у дітей, народжених до 28 тижня гестаційного віку.

Дослідження міо-інозитолу як компоненту сурфактанту (проводились з 1986 по 1992 роки), показали, що діти з респіраторним дистрес синдромом , які проходили лікування інозитолом, мали підвищені показники виживаності, менші ризики пневмотораксу, внутрішньошлуночкових крововиливів та ретинопатії недоношених.  Крім того, в 2000-2001 роках вчені порівнювали ефекти від вигодовування материнським молоком (звичайний вміст інозитолу) з сумішами, які не містили інозитолу, та суміші збагачені інозитолом з сумішами без нього. І в результаті цих досліджень було знайдено, що частота ретинопатії недоношених була більшою у групах, які вигодовувались сумішами не збагаченими інозитолом. З тих часів використання антенатальних стероїдів та екзогенного сурфактанту знизило смертність від респіраторного дистрес синдрому, однак ретинопатія недоношених досі залишається загрозливим станом у дітей, які народились в екстремально передчасних пологах.

Мета-аналіз Cochrane 2012 року прийшов до висновку, що міо-інозитол зменшує частоту передчасних смертей, тяжких внутрішньошлуночкових кровотеч та ретинопатії недоношених. Ці дані вимагали проведення великого багатоцентрового рандомізованого клінічного випробування.

Дане дослідження включало 638 дітей з гестаційним віком меншим за 28 тижнів, що були зареєстровані в 18 неонатальних центрах інтенсивної терапії по всій території Сполучених Штатів з 17 квітня 2014 року по 4 вересня 2015 року. Фінальна дата спостереження була встановлена на 12 лютого 2016 року. Міо-інозитол в дозі 40 мг/кг давали кожні 12 годин (спочатку внутрішньовенно, потім ентерально під час годування; n=317). Іншим учасникам дослідження давалося плацебо протягом 10 тижнів. Дослід було передчасно завершено до набору запланованих 1760 учасників через статистично значущу більшу смертність в групі міо-інозитолу.

Смерть або ретинопатія недоношених 1 типу сталися в 29% випадків в групі дітей, що приймали інозитол, проти 21% в групі плацебо (скоригований відносний ризик, 1.41; P=0.01). У групі міо-інозитолу 18% померли з різноманітних причин до 55 тижнів постменструального віку, порівняно з 11% у групі плацебо. Серйозні побічні явища, що сталися протягом семи днів після останньої отриманої дози, включали некротичний ентероколіт у 6% учасників групи міо-інозитолу проти 4% у групі плацебо; погана перфузія або гіпотензія (7% проти 4%); інтравентрикулярні кровотечі (10% проти 9%); системні інфекції (16% проти 11%); респіраторний дистрес (15% проти 13%).

Серед недоношених дітей молодших 28 тижнів гестаційного віку лікування міо-інозитолом протягом 10 тижнів не знижувало ризику ретинопатії недоношених типу 1 або смерті. Ці дані не підтримують використання міо-інозитолу серед недоношених дітей. Однак, дострокове припинення випробувань обмежує остаточні висновки.

«Початкові результати свідчать, що показники виживаності для дітей, які приймали ліки (85%), не були настільки високими, як у тих, хто приймав плацебо (90%). Однак, через те, що показники виживаності в обох групах були більшими, ніж статистично очікувані (83%), незрозуміло, чи був інозитол шкідливим, – каже Dr. Phelps. “Ми аналізуємо дані, щоб зрозуміти можливі причини різниці між цими двома групами, що могло б допомогти в майбутньому прийняти рішення про те, коли призначати інозитол, і чи потрібно його призначати взагалі”.

Оригінальна стаття була опублікована в JAMA Network в жовтні 2018 року.

 

 

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *