Порівняння ефективності лазерної фотокоагуляції та anti-VEGF препаратів для лікування ретинопатії недоношених

 

Ретинопатія недоношених (ROP) – це вазопролфіеративне захворювання сітківки, яке може спричинити сліпоту, при якому фактор росту ендотелію судин (VEGF) відіграє ключову роль в патогенезі. Сьогодні лазерна фотокоагуляція все ще залишається золотим стандартом у її лікуванні. За допомогою лазера досягається абляція периферичної безсудинної сітківки, що зменшує кількість VEGF і індукує регрес захворювання.

Хоча лазер і попереджує розвиток сліпоти, через абляцію периферичної сітківки назавжди втрачається периферичний зір. А це, в свою чергу, може призводити до високих помилок рефракції і поганих візуальних результатів, особливо у випадках заднього захворювання.

Також для лікування ретинопатії недоношених широко застосовуються інтравітреальні anti-VEGF препарати (Бевацизумаб, Ранібізумаб, Афліберцепт), які блокують фактор росту ендотелію судин. Anti-VEGF препарати дають змогу досягти більших анатомічних успіхів і менше помилок рефракції, аніж лазер. Однак, порушення васкуляризації через anti-VEGF лікування, пізні рецидиви, та недостатня прозорість щодо системних побічних реакціях свідчать про те, що пацієнтів на таке лікування слід дуже ретельно відбирати. Тому нещодавно було проведене дослідження метою якого було порівняння ефективності, частоти рецидивів та потреби в додатковому лікуванні між лазерною фотокоагуляцією та інтравітреальним введенням 1 mg/0.025 mL Афліберцепту при лікуванні ретинопатії недоношених.

Фотографія очного дна дитини із ретинопатією недоношених зони ІІ, стадії 3. (А та В) плюс-хвороба та чітка візуалізація стадії 3 ROP. (C та D) відповідь на лікування через 1 тиждень спостереження

В дослідженні ретроспективно оцінювались дані пацієнтів із діагностованою ретинопатією недоношених 1 типу або агресивною задньою ROP, які отримували лікування в об’ємі лазерної фотокоагуляції або ж інтравітреального введення anti-VEGF препарату. До оцінених даних було включено: вагу при народженні, гестаційний вік, тижень життя, на якому було діагностовано хворобу, зону, стадію, наявність плюс-хвороби та рубеозу, регрессію ROP, повторні лікування, які проводились під час спостереження, та сферичний еквівалент на шостий місяць після лікування.

Фотографія очного дна дитини із задньою ROP зони ІІ

Дослідження включало 27 очей 15 пацієнтів, які пройшли лазерну фотокоагуляцію, і 24 ока 12 пацієнтів, які отримали інтравітреально Афліберцепт. Ретинальна васкуляризація була в зоні ІІ в усіх очах групи лазерної фотокоагуляції, і в зоні І в 22 очах в групі Афліберцепту. В групі лазерної фотокоагуляції у 25 очах ROP була 3 стадії, а два ока мали 2 стадію. У другій групі 14 очей мали ретинопатію недоношених 3 стадії, і 10 очей мали агресивну задню ROP. Лікування проводилось в терміні 37.6 ± 2.5 тижнів постменструаційного віку в групі лазеру, і в терміні 34.2 ± 2.4 тижнів постменструаційного віку в групі Афліберцепту. Частота регресії після лікування становила 92.6% та 100% у відповідних групах. В групі Афліберцепту протягом періоду спостереження лазерна фотокоагуляція проводилась у 10 очах. А сферичний еквівалент становив +1.10 ± 2.30 та +1.50 ± 2.41 діоптрій, відповідно.

Відповідно до результатів, інтравітреальне введення anti-VEGF препаратів є більш ефективним методом лікування ретинопатії недоношених, але вона потребує додаткових лікувальних заходів під час періоду спостереження, в порівнянні із лазерною фотокоагуляцією.

Оригінальне дослідження було опубліковане в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 1 січня 2020 року.



Ціна краси – як косметичні засоби впливають на розвиток сухого ока

 

“Люди, які використовують косметичні засоби для очей та вій, що містять в своєму складі простагландини, інвестують багато грошей в розвиток сухого ока у самих себе”, – каже Laura M. Periman, MD на конференції Hawaiian Eye 2020.

Сьогодні приблизно третина із усіх сироваток для росту вій містять синтетичні простагландини, і усі офтальмологи дуже добре знають про їх шкідливі ефекти поширеними серед яких є затуманення зору, значна гіперемія кон’юнктиви та дискомфортні відчуття очей – такі, як зуд, відчуття стороннього тіла та біль. Подібні засоби знаходяться у вільному продажу будь-де у ціновому діапазоні від 100 до 175$.

“Тільки тому, що це виглядає гарно – ще не означає, що це дійсно добре для вас”, – стверджує Laura M. Periman.

У 91.7% пацієнтів із глаукомою, які приймали препарати простагландинів, було зареєстровано захворювання мейбомієвих залоз. В той час, як у пацієнтів, які застосовували препарати інших класів, цей показник становив 58.3%.

“Між простагландинами та побічними ефектами зі сторони очей, які включають сухе око, гіперпігментацію шкіри, депігментацію райдужної оболонки та атрофію орбітальної жирової тканини, існує прямий та очевидний зв’язок, – каже доповідач, – Такі ж самі побічні ефекти можливі, коли засоби, що продаються без рецепту, не регулюються для безпечного використання”.

Додатковим внеском у розвиток сухого ока є й основний ефект, заради якого такі засоби купляються – зміна співвідношення довжини вій до довжини повіки, що зменшує здатність повік захищати око від вітру, пилу та алергенів.

Але серед косметичних засобів не тільки сироватки для подовження вій є небезпечними для очей. Засоби для зняття макіяжу є “містилищем повним недружелюбних для ока речовин, включаючи BAK (Бензалконію хлорид), який, як усім відомо, має дуже грубий вплив на очну поверхню”.

Сам Бензалконію хлорид є консервантом, який часто застосовується у очних краплях. В концентраціях, які присутні даній формі препаратів, BAK має бактерицидну дію, за рахунок руйнування клітинної стінки бактерій. А в більших концентраціях він має очисні властивості, які і застосовуються в косметиці. Відповідно, при перебільшенні доз очних крапель або ненормованому використанні засобів для зняття макіяжу, сильної подразнювальної дії та алергічних реакцій ока не уникнути. По суті, основною причиною використання BAK у виробництві очних крапель є нижча ціна на самі краплі, у порівнянні із аналогічними безконсервантними препаратами.

“Нам потрібні кращі, більш безпечні для очей консерванти, – каже Laura M. Periman , – Косметика є нерегульованою, і пацієнти постійно роблять речі, які перешкоджають успішному лікуванню сухого ока”.

Оригінальна доповідь була представлена на конференції Hawaiian Eye 2020 18-24 січня 2020 року.



Як умови космосу впливають на диск зорового нерва людини

 

У космонавтів під час тривалого перебування в умовах невагомості розвивається набряк диску очного нерву, що є важливим фактором ризику для усіх тих, хто в майбутньому буде літати в космос. Для вивчення цього ефекту NASA виступила спонсором дослідження, метою якого було виявити чи зміни, які відбуваються в оці при симуляції невагомості на Землі, є аналогічними тим, які відбуваються у астронавтів при космічних польотах.

В досліді застосовувалось ОКТ для виявлення та фіксування початку та розрішення набряку диска очного нерву у здорових добровільних учасників, які піддавались суворому постільному режиму із нахилом голови униз протягом 30 днів. За словами співавтора дослідження Steven S. Laurie, PhD, завдяки цьому експерименту, NASA матиме можливість розробити варіанти лікування або контрзаходи для попередження розвитку набряку диска зорового нерву у астронавтів, які подорожуватимуть на Місяць та Марс.

В когортному дослідженні, яке проводилось із 2012 по 2018 рік, приймали участь 20 космонавтів, які проходили обстеження до та протягом приблизно 30 днів перебування в космосі, а також 11 здорових добровольців, які проходили обстеження до, протягом та після 30 днів постільного режиму із нахилом голови вниз під кутом 6°. Параметрами оцінки стали загальна перипапілярна товщина сітківки та загальна перипапілярна товщина хоріоідеї. В когорті добровольців була більшою частка жінок, її середній вік та середня вага були меншими, аніж у когорті астронавтів.

В когорті ліжкового режиму спостерігалось статистично значиме потовщення сітківки перипапілярної області від 1 дня дослідження (8.1 µm) до 30 дня дослідження (53.9 µm) (P < .001). На 13 день від початку експерименту загальна товщина сітківки складала 33.4 µm (P = .003). Різниця між когортами ліжкового режиму та астронавтів склала 37 μm (95% CI, 13-61 μm; P = .005) із переважанням у групі ліжкового режиму. Однак, в порівнянні із початковими значеннями, загальна товщина хоріоідеї в цій когорті змінилась незначно. А от у космонавтів потовщення хоріоідеї відбулось, і різниця між групами склала  27 μm (95% CI, 14-41 μm; P < .001).

Ці результати дозволяють припустити, що нахил голови униз призводить до іншого характеру набряку диска зорового нерву, аніж перебування в умовах невагомості, і, що підвищення внутрішньочерепного тиску під час такого постільного режиму є вищим, аніж за умов космічного польоту. Причиною відсутності потовщення хоріоідеї в когорті ліжкового режиму можуть бути гравітаційні градієнти, вплив яких на астронавтів відсутній.

Оригінальне дослідження було опубліковане в JAMA Ophthalmology 26 грудня 2019 року.



Ендоскопічна дакріоцисториностомія як метод лікування вродженої дисплазії нососльозового каналу

 

Згідно з результати останніх досліджень, у дітей із вродженою дисплазією носослізного каналу поєднання ендоскопічної дакріоцисториностомії із КТ скануванням сльозовивідних шляхів може мати значні переваги над традиційними рішеннями щодо лікування цього стану.

Наразі, усі 50 очей 49 дітей, віком від 2 до 14 років, які мали вроджену обструкцію назолакрімального каналу та дисплазію сльозової кістки, та, які пройшли хірургічне лікування в об’ємі ендоскопічної дакріоцисториностомії в Beijing Children’s Hospital, вважаються абсолютно вилікуваними зі значним покращенням стану.

КТ ангіографія дозволяє чітко розрізняти вроджену дисплазію нососльозового каналу. (a,b) Сагітальне положення кісткового назолакрімального стенозу. (c, d) Горизонтальне положення кісткового назолакрімального стенозу (чорна стрілка), та контралатеральний контраст (біла стрілка). (e, f) Горизонтальна та сагітальна позиції, що показують двосторонню атрезію нососльозового каналу

Під критерії повного одужання потрапили пацієнти, в яких спостерігалось формування пори слізного мішка на латеральній стінці носової порожнини перед середньою носовою раковиною, епітелізація під час ендоскопічного обстеження, відсутність сльозо- та гноєтечі, і оцінка “0” флюоресцеїнового тесту на прохідність носослізних шляхів. Стан пацієнтів розцінювався як покращення, якщо спостерігалось формування пори слізного мішка в латеральній стінці носової порожнини перед середньою носовою раковиною, епітелізація під час ендоскопічного обстеження, полегшення симптомів, оцінка “1” флюоресцеїнового тесту, та безперешкодний змив без тиску або з ним.

Частка повністю вилікуваних становила 41/50 (82%), а тих, хто мав покращення стану – 9/50 (18%). Разом ці дві групи становили 100% вдалого результату лікування.

“КТ сканування дозволяє точно окреслити форму, спрямування та аномальну структуру кісткового нососльозового каналу, та забезпечити отримання чіткої анатомічної характеристики аномального нососльозового каналу”, – пишуть автори дослідження.

За словами авторів, оскільки вроджена дисплазія нососльозового каналу є типом вродженої обструкції назолакрімального каналу, яка не реагує на консервативне та звичайне лікування, застосування КТ-сканування, для виявлення порушень, у поєднанні із ендоскопічною дакріоцисториностомією надає перевагу над традиційною хірургією сльозовивідних шляхів.

Оригінальне дослідження було опубліковане в BMC Ophthalmology 3 грудня 2019 року.



Довгострокові результати гостроти зору при різних типах первинної вродженої глаукоми

 

Первинна вроджена глаукома (PCG) – це група захворювань, які виникають на тлі підвищеного внутрішньоочного тиску, і викликаються порушенням ембріонального розвитку структур кута передньої камери ока. Оскільки повністю цей розвиток завершується тільки на 38 тижні гестації, то діти, народжені до цього віку, становлять групу ризику для первинної вродженої глаукоми.

Окрім ураження зорового нерву, що є основним у глаукомах дорослих, у дітей підвищений внутрішньоочний тиск сприяє розтягненню еластичних оболонок ока. В першу чергу такі розтягнення стосуються рогівки, яка під механічним впливом тиску збільшується в діаметрі та сплощується. Тривалі зміни форми рогівки з часом призводять до її набряку та помутніння.

Першими симптомами первинної вродженої глаукоми є надмірна сльозотеча, чутливість дитини до світла (фотофобія) та блефароспазм. Візуально очі дитини можуть виглядати збільшеними в розмірі, а рогівка – туманною, сіро-білого кольору.

a. Фото дитини із двосторонньою первинною вродженою глаукомою, та гострим гідропсом рогівки на лівому оці.

b. Збільшене зображення лівого ока

с. Фото прозорих рогівок через 1 місяць після операції (комбінована трабекулотомія-трабекулектомія)

d. Рогівка лівого ока зі стріями Гааба

Для попередження вказаних змін вдаються до різних хірургічних методів контролю внутрішньоочного тиску. Але незрозумілим залишається, чи різняться функціональні результати між дітьми, у яких первинна вроджена глаукома була діагностована протягом першого місяця життя (PCG новонароджених) і тих, в кого вона була діагностована пізніше (дитяча PCG). Dr. Viney Gupta з колегами із All India Institute of Medical Sciences, в Нью-Делі, порівняли довгострокові візуальні результати 140 пацієнтів із первинною вродженою глаукомою (235 очей), які пройшли комбіновану трабекулотомію-трабекулектомію за якнайменше 5 років до проведення дослідження.

В цілому, під час оцінки гостроти зору на 127 місяці (середина дослідження), у 37.9% очей відзначалась гарна гострота зору, у 17.4% гострота зору була досить низькою (між 6/60 та 6/18), і у 44.7% зір був дуже низький (6/60 або гірше).

Значно більше дітей із групи дитячої PCG (44.80%) мали гарну гостроту зору під час спостереження (p=0.017), аніж в групі PCG новонароджених (26.70%). Під час оцінки Каплана-Мейера, гострота зору була постійно значно кращою в групі дитячої PCG, аніж в групі новонароджених, і кращою в групі двосторонньої PCG, аніж в групі односторонньої PCG. Основною причиною поганої гостроти зору була амбліопія, і з часом зір погіршувався в обох групах.

“Оскільки, жодне дослідження ще не вивчало довгострокові результати в такій великій когорті, ми вважаємо, що результати цього дослідження є важливими для консультування батьків цих дітей, і також дадуть змогу хірургам поліпшити менеджмент таких пацієнтів, щоб досягти кращих результатів”, – пишуть автори дослідження.

Оригінальне дослідження було опубліковане в British Journal of Ophthalmology 23 грудня 2019 року.



Чи впливає целіакія на структури ока у дітей?

 

Целіакія (глютенова ентеропатія) – це мультифакторне аутоімунне захворювання, яке характеризується ураженням ворсинок тонкого кишечника білком глютеном і подібними до нього, що містяться в злакових. За даними Всесвітньої асоціації гастроентерологів, поширеність целіакії в світі варіює від 1:100 до 1:300.

Специфічні антитіла при целіакії можуть зв’язуватись і накопичуватись в позакишкових структурах, викликаючи атипові прояви, такі як аутоімунні захворювання, діабет 1 типу, герпетиформний дерматит, хронічний гепатит, міастенію і васкуліт.

Що ж стосується офтальмології, то попередні дослідження показали, що катаракта та зміни рогівки також є позакишковими проявами целіакії, і целіакія підвищує ризик розвитку катаракти. Однак, клінічні характеристики целіакії можуть змінюватись, залежно від віку, тому необхідні дослідження впливу целіакії на кришталик і рогівку в дитячих популяціях. Тому вчені із Туреччини провели дослідження, в якому проводили оцінку ранніх змін структур ока у дітей із целіакією.

В це обсерваційне, проспективне дослідження було включено 101 пацієнта. Було сформовано дві групи: група целіакії та контрольна група, в яку входили здорові люди. В дослідженні оцінювались товщина рогівки та кришталика за допомогою апарата Pentacam HR (Oculus Optikgeräte GmbH, Wetzlar, Germany).

За результатами, середня товщина рогівки і кришталика в усіх зонах та в обох групах не відрізнялась (P > .05 для кожної). Однак, в групі целіакії показник максимальної товщини кришталика був помітно більшим, аніж в контрольній групі (P = .028). Додатково, в групі целіакії середня товщина рогівки на периферії була значно більшою у жінок, аніж у чоловіків (P < .05 для кожної). Дотримання безглютенової дієти, контроль індексу маси тіла та гістологічна класифікація целіакії не мали жодного значимого впливу на товщину кришталика чи рогівки у пацієнтів із целіакією (P> 0,05 для кожного).

По даним дослідження Mollazadegan K. та колег, середній вік діагностування целіакії є важливим фактором ризику катаракти, однак діагностування її у пацієнтів віком до 20 років виявилось не статистично значущим фактором. У дослідженні із Туреччини середній вік діагностування целіакії становив 8.2 ± 3.6 років, і жодних змін товщини кришталика не було виявлено. Однак, виявлені відмінності в максимальній товщині кришталика можуть вказувати на те, що процес формування катаракти у пацієнтів із целіакією є тривалим, і починається ще на ранніх стадіях хвороби. Але через обсерваційний характер дослідження, встановити чи продовжується потовщення кришталика у хворих целіакією не було можливості. Тому, подальші дослідження необхідні для встановлення періоду, коли у молодих людей починається клінічно значиме потовщення кришталика. Потовщення рогівки на периферії можна пояснити тим, що периферія є більш вразливою для циркулюючих комплексів антитіл через анатомічний зв’язок із капілярною мережею лімбу. І відкладення таких комплексів разом із імунною активністю прилягаючої кон’юнктиви може призвести до втрати рогівкою прозорості.

Оригінальне дослідження було опубліковане в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 20 листопада 2019 року.



Аномалії сприйняття кольору та сучасні методи їх корекції

 

Порушення сприйняття кольору є досить важливою проблемою офтальмології, остаточного рішення якої досі не існує. Кольороаномалії значно утруднюють життя людям, які мають дані особливості зору. Вони погіршують орієнтування в повсякденному житті, і заважають досягненню мрій (в багатьох країнах для кольороаномалів існує заборона отримання таких професій, як лікарів, водіїв, пілотів і т.д.) Подією, після якої почали розглядати професійні обмеження для кольороаномалів стала аварія поїзда в Швеції біля міста Лагерлунда в 1875 році. Катастрофа призвела до великих жертв, і сталась через те, що машиніст не розрізняв червоний колір.

Для того, щоб допомогти людям із порушеннями сприйняття кольорів слід розуміти як цей процес відбувається в нормі на фізіологічному і психічному рівнях.

Теорією кольору протягом усієї історії людства займалось багато видатних вчених. Але переломним моментом стали дослідження Ісаака Ньютона наприкінці 17 століття. За допомогою пропускання сонячного світла крізь призму йому вдалося отримати 7 чітко виражених кольорів: червоний (довжина хвилі – 800-650 н/м), помаранчевий (640-590 н/м), жовтий (580-550 н/м), зелений (530-490 н/м), блакитний (480-460 н/м), синій (450-440 н/м) та фіолетовий (430-390 н/м). Після цього отриманий спектр він пропустив крізь збиральну лінзу, і побачив, що поєднання усіх цих кольорів дає білий колір. В свою чергу, чорний колір – є відсутність будь-якого кольору.

Також Ньютон виявив, що такої характеристики, як “колір” в усіх оточуючих предметів не існує. При освітленні конкретний предмет поглинає промені певної довжини хвилі, і ті промені, що відбились від його поверхні уже, проходячи крізь усю систему зорового аналізатора людини, дають суб’єктивне відчуття того чи іншого кольору.

Нині існує багато підходів до систематизації кольорів та їх поєднання, та, навіть, ціла наука, що їх вивчає, та складається із двох основних розділів – кольорознавства і колористики. Потреба в такому комплексному підході до вивчення кольору викликана практичним застосуванням. Знання про колір є важливими не тільки для художників, а й для фізиків, хіміків, фізіологів, психологів і, звичайно ж, офтальмологів.

 

Приклади різних схем, що систематизують кольори

Отже, колір оточуючих предметів залежить не тільки від їх фізичних характеристик, а й від зорового апарату люди. То ж де, в більшості випадків, криється проблема?

В сітківці ока людини є два основних типи світлочутливих клітин: колбочки і палички. Саме за колірний зір відповідають колбочки, яких існує три типи. Перші (S) відповідають за сприйняття променів короткої довжини хвилі, другі (M) – середньої довжини, і треті (L) – довгої. Схема по перекриттю ними видимого спектру кольорів представлена нижче на зображенні.

Отже, кожен тип колбочок відповідає не за конкретний колір, а за певну частину спектру, і різняться вони типом пігменту, який містять. Через це варіантів порушень сприйняття кольору є досить багато, але найбільш поширеними є дейтераномалія – спотворене сприйняття променів середньої довжини хвилі (переважно зелений колір); і протаномалія – спотворене сприйняття променів короткої довжини хвилі (переважно червоний колір). Ці аномалії є зчепленими із Х-хромосомою, тому значно частіше зустрічаються у чоловіків, аніж у жінок. Більш рідкісними є протанопія і дейтеранопія (повна відсутність сприйняття відповідних кольорів), та тританопія і тританомалія (аномалії, пов’язані із порушеннями розпізнавання синіх кольорів). 90% даних аномалій виникає внаслідок надмірного перекриття одне одним зеленого та червоного спектрів, через що мозок людини не має змоги адекватно відрізняти відтінки і кольори.

Незважаючи на те, що корінь цих патологій полягає в клітинах сітківки та їх пігменті, на які ми маємо досить обмежені шляхи впливу, сучасне вирішення проблеми існує, і воно є достатньо простим і стильним. Це спеціальні окуляри, які дозволяють більшості людей із кольороаномаліями правильно розрізняти усі кольори. Технологія лінз в цих окулярах полягає в тому, що за допомогою спеціального фільтра (notch-filter) повністю прибираються світлові хвилі певної довжини, і це допомагає виключити перекриття спектрів, дозволяючи мозку інтерпретувати більшу кількість відтінків кольору.

Схематичне пояснення механізму виникнення порушень сприйняття червоного та зеленого кольорів і принципу роботи спеціальних окулярів

Цікавим є те, що технологія була винайдена випадково. Кілька років тому Don McPherson пішов грати у фрісбі зі своїм другом, та забув зняти окуляри, які він розробляв для захисту очей хірургів. Його друг попросив приміряти ці окуляри і, вдягнувши їх, зрозумів, що бачить новий для себе колір – помаранчевий. Як виявилось, він мав аномалію сприйняття кольорів.

Технологію таких фільтрів можна застосовувати і в окулярах із корекцією рефракційних порушень, а також із UV-фільтрами. Але існують певні обмеження в експлуатації таких окулярів. Через те, що вони майже повністю не пропускають світлові промені певних довжин хвилі, з міркувань безпеки, їх не рекомендовано носити у вечірній час. І, нажаль, такі окуляри допомагають лише особам із порушеннями сприйняття червоного і зеленого кольорів. Сьогодні найбільшими виробниками окулярів для кольороаномалів є компанії EnChroma та Pilestone.

Серед кольороаномалій існує ще одна патологія, яка є значно більш тяжкою і серйозною, аніж попередньо розглянуті. Це ахроматопсія – повністю відсутня можливість розрізняти будь-які кольори. Разом із цим, вона супроводжується дуже низькою гостротою зору (0.1 і нижче) та значною світлобоязню, оскільки на сітківці залишаються лише палички, які є більш чутливими до світла, аніж колбочки. Захворювання проявляється із самого дитинства та значно заважає в повсякденному житті і розвитку дітей. Дуже часто воно супроводжується розвитком косоокості. Такі люди вимушені носити спеціальні захисні окуляри через сильну світлобоязнь та денну сліпоту. Нажаль, сьогодні немає простих та ефективних методів повного лікування ахроматопсій, окрім застосування окулярів та призначення підтримуючої вітамінної та судинної терапій.

 

Дитина із ахроматопсією на вулиці вдень

 

Та ж дитина із спеціальними захисними окулярами

Сучасною експериментальною технологією є система Eyeborg, яка зчитує колір об’єкта і ретранслює його носію у форму звукового сигналу. Такою системою користується художник Neil Harbisson, який із дитинства міг розрізняти тільки відтінки сірого кольору. Система була встановлена ще у 2004 році, і тепер через звук він має змогу розрізняти не тільки звичні для більшості людей кольори, а й відтінки ультрафіолетового й інфрачервоного спектрів.

Принцип роботи системи “Eyeborg”

Більш радикальними у намірі вирішити проблеми кольороаномалій є дослідження із застосуванням генної інженерії. На сьогодні такі досліди проводились в обмеженій кількості і переважно на тваринах, але отримані результати дають надію. Один із найвідоміших дослідів проводився в 2009 році на мавпах із кольороаномаліями. За допомогою зміненого аденовірусу в їх сітківку шляхом субретинальної ін’єкції було доставлено нормальну форму людського гену L-опсину. До ін’єкції мавпи не могли розрізняти червоні і зелені кольори, але через кілька тижнів вони почали з легкістю проходити комп’ютерні тести на кольоросприйняття. Схожі результати були отримані і при досліді на мишах. Приблизно чверть піддослідних тварин отримали здатність розрізняти кольори після проведеної генної терапії. Ці дані вказують на те, що аналогічна генна терапія може бути ефективною при проведенні у людей.

А. Сірим кольором відзначено реакцію кольорочутливих клітин мишей на подразнення світлом певної довжини хвилі. Чорним – реакцію клітин нелікованих мишей із кольороаномалією. Червоним – реакцію клітин мишей, що пройшли генну терапію

В. Відновлення кольорочутливих клітин в шарі пігментного епітелію після генної терапії у мишей

Але тут є і свої обмеження. Було виявлено, що пластичність мозку дозволить людям правильно сприймати кольори тільки, якщо генна терапія буде проведена у віці до шести років. В подальшому розвитку нервові шляхи перелаштовуються таким чином, що сигнали від аномальних колбочок йдуть до зорових центрів кори головного мозку, які в нормі сприймають інформацію від паличок – не чутливих до кольорів клітин сітківки. І таким чином, навіть якщо самі колбочки після субретинальної ін’єкції будуть функціонувати правильно, мозок не зможе адекватно розпізнати та оцінити імпульси від них.

З 2017 року проводяться дослідження генної терапії кольороаномалій вже на групах людей, однак остаточних результатів, як і широкого застосування в повсякденній практиці лікаря, ще необхідно буде почекати.

Автори статті не мають фінансової зацікавленості у представлених матеріалах



Перспективність комбінування двох різних методів уповільнення прогресування міопії у дітей

 

Поєднання двох різних методів лікування для уповільнення прогресування короткозорості може принести кращі результати, аніж кожен із цих методів дає окремо. Нове дворічне дослідження показало, що поєднання контактних лінз та очних крапель при лікуванні дітей було на 28-38 відсотків більш ефективним у сповільненні міопії. Результати досліджень вчені презентували на 123-й щорічній зустрічі American Academy of Ophthalmology.

Сьогодні в світі існує епідемія міопії, яка також відома, як короткозорість. Починаючи із 1971 року частота короткозорості в США збільшилась вдвічі, і досягла 42%. В країнах Азії 90% підлітків та молодих людей мають короткозорість.

Міопія може не здаватись серйозним станом ока, на перший погляд. За допомогою окулярів і контактних лінз можна компенсувати короткозорість, і досягти гарної гостроти зору. Але міопія високого ступеня, яка починається від -6.0 D і вище, може до потенційно осліплюючих станів, таких як глаукома, відшарування сітківки, та дегенерація сітківки.

Повністю вилікувати міопію неможливо, її можливо тільки сповільнити. Існує два методи уповільнення її прогресування. Перший метод –  щоденне застосування 0,01% очних крапель атропіну. Атропін – це препарат, який найчастіше застосовується для розширення зіниці перед оглядом офтальмолога. Досі точно невідомо як саме він сповільнює прогресування міопії (деякі докази вказують на те, що він блокує мускаринові рецептори сітківки). Але багато досліджень вказує на те, що його застосування є ефективним і безпечним.

Іншим методом є ортокератологія, яка передбачає використання жорстких газопроникних контактних лінз щовечора, для того, щоб змінити форму рогівки – прозору передню частину ока. Нам також невідомо яким чином контактні лінзи уповільнюють прогресування міопії, але сучасною теорією є те, що зміна форма рогівки, відповідно, змінює периферичний фокус ока, що й допомагає досягти зниження темпів росту очного яблука. Звичайно, є і ризики нічного використання контактних лінз: ерозії рогівки, її виразки та інфекційні ускладнення, які можуть призвести до втрати зору. Досягти зупинки прогресування міопії можна за допомогою обох методів, хоча й атропін дає трохи гірші результати.

Отож, є два методи лікування, кожен із яких ефективний, і працює через різні механізми. Що сталося б, якщо їх поєднати? Чи дасть їх комбінація адитивну чи синергічну дію?

Щоб дізнатись більше, Nozomi Kinoshita, M.D., Ph.D., із колегами з Jichi Medical University в Японії, поділили 80 дітей на дві групи: перша проходила терапію, як краплями атропіну, так і ортокератологічними лінзами, а друга – лише ортокератологічними лінзами. В дослідження були включені діти, віком від 8 до 12 років із різними ступенями міопії (від -1.0D до -6.0D). Тривалість лікування склала три місяці, після чого було проведене спостереження протягом 2 років. У дітей із більш високими ступенями міопії, комбіноване лікування було на 28% більш ефективним, аніж просте застосування ортокератологічних лінз. У дітей із більш низькими показниками міопії, комбіноване лікування було на 38% ефективнішим.

“Наразі, комбінування атропіну та ортокератології може стати найкращим варіантом лікування для уповільнення прогресування короткозорості”, – каже Nozomi Kinoshita. “Ми вважаємо, що такий варіант лікування буде найбільш оптимальним, оскільки обидва методи дозволяють анулювати слабкості одне одного”.

Оригінальна стаття була опублікована на сайті American Academy of Ophthalmology 12 жовтня 2019 року.

 



Мобільний додаток, який допомагає визначати фактори ризику сухого ока

 

Відповідно до дослідження, новий додаток для смартфонів допомагає визначати наявність сухого ока, і фактори його ризику.

Додаток The DryEyeRhythm, доступний на платформі iOS англійською та японською мовами, збирає та оброблює демографічні показники, медичну історію та інформацію про спосіб життя, а також щоденні суб’єктивні скарги на очі його користувачів.

В крос-секційному дослідженні цього додатку було оброблено дані 4454 учасників із Японії, із яких 3294 мали ризик розвитку синдрому сухого ока, і решта 1160 таких ризиків не мали. Із групи ризиків, у 899 вже був діагностований синдром сухого ока, а 2395 мали недіагностоване симптоматичне сухе око. Симптоми сухого ока та їх тяжкість оцінювались за допомогою опитувальника Ocular Surface Disease Index, який складається із 12 пунктів.

Особи із симптоматичним сухим оком були молодшими, переважно жіночої статі та історією полінозу в анамнезі.Також, основними факторами ризику були: тривалий час, проведений за моніторами, використання контактних лінз, паління, а також психічні хвороби, окрім депресії та шизофренії.

Інтерфейс мобільного додатку

“Це дослідження може призвести до подальшого розуміння симптомів сухого ока, а також виявити осіб із факторами ризику, яким необхідно пройти клінічне обстеження, що потенційно покращить профілактику та раннє лікування сухого ока”, – пишуть автори дослідження.

Використання додатка для смартфонів із метою виявлення та покращення розуміння хвороби є відносно новою ідеєю, але це дослідження може допомогти подальшим розробкам. “Мобільні технології охорони здоров’я можуть використовуватись для виявлення та менеджменту хронічних захворювань, так само, як для більш глибокого розуміння хвороби сухого ока”, – зазначають автори.

Рівень комплаєнсу, який є дуже важливим при розробці дослідницьких програм, складав 45.8%. Тобто із 9729 користувачів участь в дослідженні взяло 4454. “Розробка інтерфейсу, зручного для користувача, прив’язування інтерактивних функцій добровільного розміщення інформації в соціальних медіа, пропонування функцій зворотного зв’язку, та інших стимулів сприяє прихильності до участі в дослідженнях та їх завершеннях”, – вказують автори.

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі JAMA Ophthalmology 27 листопада 2019 року.

Посилання на додаток: https://apps.apple.com/ua/app/dryeyerhythm/id1164781008?l=uk

Автори статті не мають фінансової зацікавленості в опублікованих матеріалах.



Сигаретний дим від пасивного паління спричинює анатомічні зміни у очах дітей

 

За новою інформацією, сигаретний дим із легень курців може шкодити очам дітей  призводити до проблем із зором у майбутньому.

Відповідно до дослідження, яке включало дітей із Китаю, опублікованого в JAMA Ophthalmology, збільшення впливу диму при пасивному палінні було пов’язане із потоншенням судинної оболонки ока.

“Вплив диму на дітей при пасивному палінні є важливою загрозою здоров’ю людей, яка вражає 40% усіх дітей”, – каже співавтор дослідження Jason Yam із The Chinese University of Hong Kong. “Отже, слід вживати заходи охорони здоров’я та освіти, щоб запобігти впливу сигаретного диму на дітей”.

Вже давно відомо, що вплив пасивного паління шкодить очам дорослим і є пов’язаним із розвитком вікової макулярної дистрофії, однак, до цього часу, ефекти, які спричиняє такий дим у дітей, були невідомі.

В дослідження “Hong Kong Children Eye Study” було включено 1400 дітей віком від 6 до 8 років, із яких 941 не піддавалось впливу диму, який видихають курці. Батьки дітей надали демографічну інформацію, яка включала: вік, стать, індекс маси тіла, вагу при народженні, та вплив цигаркового диму. Вчені досліджували судинну оболонку ока дітей за допомогою ОКТ із технологією частотно-модулюємим джерелом (swept-source).

При порівнянні знімків ОКТ дітей із обох груп, вчені виявили, що в дітей, які піддавались впливу диму, товщина судинної оболонки ока була на 6-8 міліметрів тоншою, аніж у тих, хто такого впливу не зазнав. Додатково був виявлений прямий зв’язок: чим більше було в сім’ї курців – тим тоншою була судинна оболонка.

“Це означає, що батьки, які палять, мають кинути паління, щоб захистити очі дітей”, – сказав Jason Yam. “Крім того, батьки не повинні допускати контактів дітей із вторинним димом, при пасивному палінні”.

За словами Dr. Erin Walsh, співдиректора дитячої офтальмології в New York Eye and Ear Infirmary at Mount Sinai in New York City, наразі немає багато інформації про прямий, або вторинний вплив цигаркового диму на розвиток зорового апарату у дітей до 12 років. “Це дослідження зробило спробу підняти кілька таких питань, які не мали відповіді”, – пише вона в електронному листі. “Це захоплююче і цікаве дослідження показує можливі анатомічні зміни, які можуть статись. Дослідження було б більш потужним, якщо б воно додатково враховувало деякі демографічні і соціально-економічні фактори, які можуть упереджувати результати. Іншим цікавим питанням є те, чи є ці анатомічні зміни зворотними, за умови виключення паління із домівок дітей. Крім того, цікаво який був би ефект від альтернативних шляхів вдихання нікотину, таких як вейпінг”.

Нові результати підтверджують докази щодо потенційної небезпеки впливу цигаркового диму у дітей, хоча залишаються певні заплутані фактори. “Немає сумнівів, що цигарковий дим є важливим фактором ризику багатьох системних захворювань, та захворювань судинної оболонки ока”, – пише Dr. Fernando Arevalo ізUniversity School of Medicine в Балтіморі. “Діти не повинні бути піддані впливу цигаркового диму, оскільки це призводить до ранніх ушкоджень хоріоідеї і, потенційно, до розвитку вікової макулярної дистрофії, катаракти й глаукоми”.

Оригінальне дослідження було опубліковане в JAMA Ophthalmology 1 листопада 2019 року.