Клінічний кейс: акупунктура, синдром сухого ока та випадкове проколювання очей

 

Акупунктура, також відома як рефлексотерапія, це форма альтернативної медицини, що походить із Китаю, ключовий момент якої полягає у введенні тонких голок у тіло людини в спеціальних точках. Вважається, що ці точки розташовані на меридіанах, по яким циркулює Ци – життєва енергія. З тих чи інших негативних причин, потоки енергії всередині організму блокуються і майстри акупунктури завдяки стимуляції голками нервів та м’язів намагаються ці потоки відновити. Що ж стосується наукових пояснень, то гіпотези розглядають передачу нервових сигналів з можливою участю опіоїдних пептидів, глутамату, аденозину і відповідних частин центральної нервової системи. Іншою гіпотезою є механічна передача сигналів за участю фасцій, та механічна активація кальцієвого іонного каналу для секреції бета-ендорфіну.

Сьогодні акупунктура є широко розповсюджена на своїй батьківщині, де переважає думка щодо її науковості. Однак, систематичні огляди численних клінічних досліджень вказують на те, що ефективність акупунктури не є вищою, аніж ефект плацебо, і базується на зміні психологічного сприйняття. У дослідженні 2012 року вчені зазначають, що ефект акупунктури досягається не лише безпосереднім введенням голок у тіло людини, а й залежить від уважного ставлення майстра до клієнта, маніпуляцій із його тілом та загальною розслаблюючою атмосферою під час сеансу. У західних країнах акупунктура почала набирати популярність у ХХ столітті, і Україна також не стала виключенням. А у 2010 році акупунктура увійшла в список нематеріальних об’єктів всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Зараз основними проблемами, з якими звертаються до акупунктури, є радикуліт, ураження периферичних нервів, ревматизм і больові синдроми. Однак, до таких проблем відносяться і деякі офтальмологічні патології, серед яких – синдром сухого ока. А про можливі ускладнення такого лікування розкаже описаний нижче клінічний кейс.

Жінка, якій значного дискомфорту приносив синдром сухого ока, шукала допомоги у традиційній китайській медицині. Їй було проведено акупунктурне лікування у точці Чен-ци (червона крапка на зображенні), і пацієнт відмітила незначний біль та спалах світла, які виникли під час виконання процедури. Вона повідомила про суб’єктивне полегшення симптомів синдрому сухого ока, однак спалахи світла нікуди не зникли і періодично продовжували з’являтись. Огляд сітківки показав наявність розривів сітківки у обох очах разом із крововиливами. Точка Чен-ци розташована трохи нижче середньої точки верхнього орбітального краю. Тому існує ризик випадкового травмування очного яблука під час введення в неї голки.

Тож дуже зважливо ставтесь до методів лікування із низькою доказовою базою і пам’ятайте про можливі наслідки та ускладнення.

Оригінальний клінічний кейс був опублікований в журналі Ophthalmology.



Домашня ізоляція дітей протягом пандемії COVID-19 призвела до значного збільшення поширеності міопії

 

Домашня ізоляція протягом всесвітньої пандемії COVID-19 для дітей віком від 6 до 8 років призвела до значного зсуву у прогресуванні міопії, як вказує дослідження, опубліковане 14 січня 2021 року у журналі JAMA Ophthalmology.

Jiaxing Wang, M.D., Ph.D., із Emory University в Атланті та його колеги досліджували зміни рефракції та поширеність міопії у школярів протягом домашньої ізоляції у проспективному крос-секційному дослідженні. Фотоскринінг, який проводився у школах, включав 123,535 дітей, віком від 6 до 13 років із 10 початкових шкіл Китаю. А саме дослідження проводилось із 2015 по 2020 рік.

Вченими було проаналізовано 194,904 результатів обстежень 389,808 очей. Вони виявили значний міопічний зсув під час фотоскринінгу 2020 року у дітей 6,7 і 8 років (−0.32, −0.28, та −0.29 діоптрій, відповідно), якщо порівнювати із показниками 2015-2019 року. За цими даними у 2020 році поширеність міопії була вищою, аніж найвищі аналогічні показники у 2015-2019 роках серед дітей 6 років (21.5% проти 5.7%), 7 років (26.2% проти 16.2%), та 8 років (37.2% проти 27.7%). У старших дітей, віком від 9 до 13 років, спостерігались мінімальні відмінності у значеннях сферичного еквіваленту та поширеності міопії, порівняно із попередніми роками.

“Карантинні заходи були та залишаються важливими, і вони є нашим найкращим способом зменшення поширення вірусу, – пишуть автори супровідної редакції, – Тим не менше, розумне впровадження локдауну має включати ретельне планування занять у приміщенні, і не обмежувати ігри дітей на свіжому повітрі. Це допоможе контролювати хвилю карантинної короткозорості”.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 19 січня 2021 року.



Роль циліарного тіла у підтриманні життєдіяльності ока

 

Уявіть, якби дегенеративні зміни очей, що призводять до глаукоми, рогівкової дистрофії та катаракти, можна було б виявити до того, як погіршується зір? Нещодавно одержані дані із лабораторії вченого Ting Xie, Ph.D., у Stowers Institute for Medical Research вказують на те, що циліарне тіло може бути ключем до цих можливостей.

Попередня велика робота лабораторії показала, що стовбурові клітини мишей, після їх диференціації у фоторецептори in vitro та подальшої трансплантації у очі мишей із дегенеративними захворюваннями сітківки, можуть частково відновлювати зір. Однак, трансплантовані фоторецептори протримались лише 3-4 місяці.

“Ви не можете вилікувати захворювання ока, якщо не знаєте, що слугувало його причиною, – каже Хіе, – Це стало основною перешкодою для терапії стовбуровими клітинами дегенеративних захворювань”.

Через це група Хіе почала вивчати мікросередовище очних тканин, зокрема спеціалізовану структуру, яка має назву “циліарне тіло”. Розташоване неподалік від заднього краю райдужки, воно відоме своєю функцією підтримання внутрішньоочного тиску за допомогою секреції водянистої вологи – прозорої рідини, яка циркулює між кришталиком та рогівкою. Циліарне тіло має схожі функції у людей та мишей, і його дефекти також проявляються схожим чином.

“Люди вважають, що циліарне тіло нудне”, – каже Хіе. Можливо тому, що колись вважалось, що у ньому є певний запас стовбурових клітин, однак, пізніше це виявилось неправдою. Але його роль у біології очей виявилась досить широкою, і “без діючого циліарного тіла око дегенерує”, – додає Хіе.

Коли у циліарному тілі новонароджених мишей порушується робота сигнального шляху notch (важлива система передачі міжклітинних сигналів, характерна для усього царства тварин), у них не розвиваються складки війкового тіла та знижується секреція, що призводить до зморщення скловидного тіла. У дорослих мишей дефекти цього сигнального шляху призводять до низького внутрішньоочного тиску, зморщення скловидного тіла та дегенерації ока. Інактивація фактору транскрипції RBPJ у циліарному тілі призводить до тих самих ефектів. Раніше основний молекулярний механізм таких змін був незрозумілим.

У цьому звіті дослідники описують роль адгезивного білка Nectin1 та щілинного з’єднання Connexin43 у циліарному тілі мишей. Вони виявили, що сигналізація Notch2/3-Rbpj у зовнішньому циліарному епітелії контролює експресію Nectin1, який працює із Nectin3 у внутрішньому циліарному епітелії для того, щоб утримувати разом ці два шари тканин, та забезпечувати відповідну складчастість циліарного тіла. Вони також встановили, що сигналізаційна система Notch додатково підтримує секрецію Connexin43 у зовнішньому циліарному епітелії, поки Nectin1 локалізує та стабілізує Connexin43 на бічній поверхні, яка підтримує склоподібне тіло та внутрішньоочний тиск.

І, нарешті, дослідники виявили, що окрім підтримування внутрішньоочного тиску та спрямування морфогенезу війкового тіла сигналізація Notch2/3-Rbpj у внутрішньому циліарному епітелії також регулює секрецію різних білків таких, як Opticin та колагенів скловидного тіла, що забезпечує живильну підтримку рогівки, кришталика та сітківки.

“Ми припускаємо, що циліарне тіло може бути нішею для очних тканин”, – пояснює Хіе, маючи на увазі, що воно може поводитись як ніша стовбурових клітин (мікрооточення клітин, необхідне для їх життєдіяльності та координації залежно від потреб організму), подаючи сигнали, які впливають на клітинний морфогенез і функції. “Наступним важливим питанням є те, які інші білкові фактори, що секретуються циліарним тілом, є важливими для підтримання рогівки, кришталика та сітківки, відповідно. Деякі із цих факторів можуть безпосередньо брати участь у захворюванні очей”, – заключає Хіе.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 13 січня 2021 року.



Ефективність застосування додаткової рогівкової тканини для лікування кератоконусу

 

Додавання рогівкової тканини покращує гостроту зору та показники кератотопографії у пацієнтів із тяжким кератоконусом, відповідно до слів спікера щорічної віртуальної зустрічі American Academy of Ophthalmology. “Це ранні результати цієї процедури, але вони обнадійливі”, – каже Steven A. Greenstein, MD.

Під час процедури додавання рогівкової тканини при кератоконусі (corneal tissue addition for keratoconus [CTAK]) використовується стерильна, “консервована”, стійка рогівкова тканина (halo, Lions VisionGift), якій надається форма півмісяця за допомогою фемтосекундного лазера (iFS, Johnson & Johnson Vision), а потім розміщується у каналі, створеному також фемтосекундним лазером за технікою, схожою до тієї, яка використовується при імплантації рогівкового кільця. Тканинний лоскут СТАК можна налаштовувати за шириною, товщиною та довжиною, як каже Greenstein.

Автори презентували результати проспективного клінічного дослідження, яке включало 7 пацієнтів, що пройшли процедуру СТАК. Шість із них мали кератоконус, а один – ектазію після LASIK. Були проаналізовані дані усіх пацієнтів через 1 місяць після процедури, і чотирьох – через 6 місяців. На початку дослідження показники середньої максимальної кератометрії становили 82.4 D, а середньої найтоншної пахіметрії – 356 µm.

Загалом, некоригована гострота зору та гострота зору із максимальною корекцією збільшились приблизно на 4 рядки logMAR, розповідає Greenstein. Середня некоригована гострота зору через 1 місяць після хірургії покращилась із 20/400 до 20/160 за еквівалентом Снеллена.

“Із максимальною корекцією окулярами це покращення було ще ліпшим, і становило від 20/200 до приблизно 20/70”, – розповідає Greenstein.

Покращення показників кератотопографії варіювались залежно від того чи використовувався трансплантат повної товщини 550 µm, або ж половини цього значення (200 µm).

В середньому, максимальне сплощення становило приблизно 19 D через місяць після хірургії “і трохи більше” у пацієнтів, яких оглядали через 6 місяців, в основному із трансплантатами повної товщини. Середні показники кератометрії згладжувались приблизно на 9.6 D (через 1 місяць) та на 5.7 D (через 6 місяців).

Наступне дослідження, яке більш детально дослідить ефективність цієї процедури наразі триває.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Healio 11 січня 2020 року.



Вітаємо зі святом Різдва Христового!

 

Дорогі колеги офтальмологи, дитячі офтальмологи та оптометристи!

Від імені правління ГО “Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів України”, хочу щиро привітати Вас зі світлим святом Різдва Христового! Бажаю, щоб цей чудовий день був сповнений сімейним затишком, любов’ю та взаєморозумінням. Нехай нескінченна наснага та натхнення до прекрасного мистецтва зцілювати очі ніколи не покидають Вас на професійному шляху, а найближчі люди завжди опиняться та підтримають у найважливіші моменти життя! 

Різдвяне диво дійсно існує, і нехай у цей святковий вечір воно допоможе Вам здійснити усі найбільш сокровенні мрії!

 

 



Вітаємо із Новим роком 2021 та прийдешніми зимовими святами!

Шановні колеги!

Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів України щиро вітає Вас із Новим роком та прийдешніми зимовими святами!

Хоча минулий 2020 рік виявився дуже непростим для усього світу, і надважкі завдання були поставлені не тільки перед спеціалістами з епідеміології, реаніматологами та інфекціоністами, а й перед лікарями усіх спеціальностей, в тому числі й офтальмологами, зломити віру у найкраще, оптимізм та жагу до життя йому не вдалося. Тож, у наступаючому 2021 році ми бажаємо Вам та Вашим рідним і близьким людям, в першу чергу, міцного здоров’я, великої кількості щасливих моментів, удачі. Щоб усі подолані невзгоди в результаті лише укріплювали Ваші взаємозв’язки, а відблиск життєрадісного вогника ніколи не зникав із Ваших чудових очей, і не менш чудових очей Ваших пацієнтів! Бережіть та любіть одне одного, і за допомогою цієї взаємопідтримки ми продовжимо наш шлях у боротьбі із патологіями очей, та подаруємо світлий промінчик надії ще більшій кількості людей!

Із найкращими побажаннями, Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів України!



5 невеликих порад, як зробити ваші зимові свята гарними та безпечними

 

Ось і знов наближаються довгоочікувані зимові свята. І, хоча цього року звичний уклад життя всього світу значно змінився, а подій, які б хотілось відзначити і згадати, було не так багато, це не означає, що слід відмовлятись від дотримання традицій, святкувань і подорожей. І це є чудовим приводом нагадати про типові зимові травми і ураження очей, а також заходи для їх попередження.

1. Як безпечно відкривати пляшки із ігристими винами?

Найбільш “класичною” і, нажаль, однією із найнебезпечніших є травма ока корком від шампанського. Досить іронічно, що на Новий Рік момент відкриття пляшки ігристого вина є дуже знаковою подією, якій приділяють багато уваги, але уваги правильності і безпечності процесу під час святкових веселощів дістається мало. Широко відомо, що корок, який досягає швидкості 80 км/год, може спричинити такі серйозні стани, як розрив очного яблука, крововилив всередину ока, відшарування сітківки, дислокацію кришталика та ушкодження кісткової орбіти. Усі ці ураження становлять високу загрозу зору і можуть призвести якщо не до сліпоти, то до незворотного його зниження. Основною причиною є спрямування пляшки в сторону свого обличчя, або ж в сторону інших людей, та відкривання недостатньо охолоджених пляшок. Газ в бульбашках розширюється краще при вищих температурах і, таким чином, корок на великій швидкості починає становити значну загрозу. Рекомендовано охолоджувати ігристі вина до температури 7 °C і ніколи не трясти пляшку перед відкупорюванням. Також слід тримати пляшку під кутом 45° від себе і ніколи не направляти її в сторону гостей.

2. Нюанси поводження із піротехнічними виробами.

Іншим небезпечним джерелом травми ока, яке вже стосується дітей, є популярні взимку ігри з петардами та салютами. В цьому випадку наріжним каменем зазвичай є низька якість піротехнічних виробів та відсутність гарантії від виробника. Але, навіть при дотриманні цих умов, ризики, при використанні петард та салютів дітьми, не зменшуються. Нажаль, щороку в Україні є випадки, коли діти з необачності безповоротно втрачають зір і отримують значні травми обличчя та рук через вибух петард на близькій відстані. Типовими травмами від феєрверків є контузії, розриви, сторонні тіла та опіки. Очі вражаються у 14% випадків травмувань від феєрверків.

3. Гра в сніжки та її можливі наслідки.

Небезпеку становлять й улюблені дітьми ігри в сніжки. Влучання снігового снаряду в око загрожує тяжким пошкодженням рогівки та порушенням цілісності оболонок ока. Додатково, неочевидним наслідком може стати і віддалене ураження сітківки, виявити яке буде можливо лише через кілька тижнів після моменту травмування. Навіть при травмах легкого та середнього ступеня, період відновлення зору і загоєння ока може тривати декілька тижнів. І, нажаль, жодної гарантії, що зір відновиться в повному об’ємі, не існує.

4. Як залишити лише приємні враження від катання на лижах?

Хоча цьогоріч зимові гірськолижні курорти дуже обмежені для відвідування через всесвітню пандемію COVID-19, нагадати про небезпеку фотокератиту все ж слід. Основним механізмом виникнення цієї патології є опік світлом, що відбивається від поверхні снігу у дуже яскраві дні. Фотокератит супроводжується неприємними відчуттями, різзю та болем в очах, їх почервонінням та сльозотечею. Щоб уникнути цих неприємностей достатньо лише використовувати спеціальні захисні окуляри під час катання на лижах. А, якщо ураження очей яскравим світлом уникнути все ж не вдалось, то одразу зверніться за допомогою до офтальмолога і в жодному разі не займайтесь самолікуванням.

5. COVID-19 нікуди не зник.

Звичайно, травма очей становить велику загрозу зору, особливо під час зимових свят, але 2020 рік відзначився як рік тотального поширення небезпечної для життя та, як було виявлено численними дослідженнями і для очей, вірусної інфекції COVID-19, тому проігнорувати цей факт просто неможливо. І від імені Асоціації дитячих офтальмологів та оптометристів України закликаємо усіх дотримуватись правил безпеки, носити захисні маски та окуляри, уникати місць великого скупчення людей та піклуватись про своїх близьких.

Бажаємо Вам гарних та безпечних свят!



Особливості задньої поверхні рогівки у дітей із синдромом Дауна

 

Синдром Дауна – це найбільш поширена генетична аномалія, яка з’являється через порушення хромосомного набору. Замість 46 хромосом, характерних для здорових осіб, у таких людей хромосом 47, оскільки 21 пара, в такому випадку, представлена трьома копіями.  Цей генетичний синдром проявляється специфічними та відомими майже усім ознаками, важливими для дитячого офтальмолога серед яких є: високий ризик катаракти у віці після 8 років, часто косоокість, пігментні п’ятна Брушфільда на райдужці та, звичайно, епікантус. Однак, достатньо часто зустрічається і кератоконус, і більш детально це питання дослідити вирішили вчені із Іспанії.

П’ятна Брушфільда

В своєму ретроспективному, порівняльному, нерандомізованому дослідженні вони оцінювали характеристики задньої поверхні рогівки у дітей із синдромом Дауна, порівнюючи її із рогівками здорових людей та людей із помірним кератоконусом. Воно включало 123 ока, які були розподілені у три групи: 36 пацієнтів із синдромом Дауна, 46 із помірним кератоконусом та 40 – група контролю. Жодному із учасників не проводились оперативні втручання на очах, вони не мали рубців рогівки та активних її патологій, окрім кератоконусу. Для оцінки кератометрії задньої поверхні рогівки, форми та індексів кератоконусу, аберацій задньої поверхні, об’єму рогівки та пахіметрії використовувався топограф The Sirius System (CSO, Firenze, Italy).

За результатами, у пацієнтів із синдромом Дауна, якщо порівнювати із здоровими учасниками, була більш крута (середня кератометрія 7 мм: −6.30±0.44 vs −6.15±0.22; p<0.05) та неправильна (середній квадрат на одиницю площі: 4.5 mm 0.22±0.22 vs 0.09±0.03, p<0.001; задня вершина ектатичної області: 33.22±44.29 vs 10.63±2.88, p<0.001) задня поверхня рогівки, із більш вираженими абераціями (аберації високого порядку: 1.07±1.43 vs 0.15±0.06, p<0.001; комаподібні: 0.88±1.09 vs 0.13±0.07, p<0.001), та найменші показники пахіметрії (497.68±26.88 vs 538.95±31.67, p<0.001). У той же час, не було знайдено статистично значущих відмінностей між учасниками із синдромом Дауна та пацієнтами із помірним кератоконусом (p>0.05) із кератометрією (−6.38±0.34), абераціями високого порядку (0.56±0.36), комаподібними абераціями (0.51±0.34), та пахіметрією (500.56±36.83).

Тож задня поверхня рогівки у дітей із синдромом Дауна дійсно крутіша, виражено неправильної форми і демонструє більше аберацій вищого порядку. Крім того, рогівки таких пацієнтів меншого об’єму та є більш тонкими, якщо порівнювати із рогівками здорових людей. Такі зміни дуже схожі на прояви помірного кератоконусу. Тому можливо, що пацієнти із синдромом Дауна мають специфічну кератопатію, яку ще необхідно далі вивчати.

Оригінальне дослідження було опубліковане в British Journal of Ophthalmology 23 листопада 2020 року.



Хірургічне лікування катаракти у немовлят значно підвищує ризики розвитку глаукоми

 

Діти, які у віці немовлят перенесли хірургію катаракти, мають 22% ризик розвитку глаукоми через 10 років, незалежно від того імплантується внутрішньоочна лінза, чи ні. Ці результати 10-річного спостереження були отримані в рамках дослідження Infant Aphakic Treatment Study, яке фінансувалось National Eye Institute (NEI) та нещодавно було опубліковане в журналі JAMA Ophthalmology.

“Ці результати підкреслюють необхідність тривалого нагляду за глаукомою у дітей, які пройшли хірургічне лікування катаракти. Вони також дають нам певну міру впевненості, що розміщувати внутрішньоочну лінзу під час хірургії катаракти не є необхідним”, – каже Michael F. Chiang, M.D., директор NEI.

“Результати оскаржують уявлення про те, що заміна кришталика дитини на штучний захищає її від розвитку глаукоми, яке є переконанням деяких дитячих хірургів-офтальмологів”, – розповідає головний дослідник Scott R. Lambert, M.D., професор офтальмології Stanford University, Palo Alto, California.

На момент видалення катаракти, 114 учасникам дослідження, які народилися із вродженою катарактою в одному оці, було від 1 до 6 місяців. Вже в операційній випадковим чином вирішувалось чи буде їм імплантовано штучний кришталик, чи їх залишать без внутрішньоочної лінзи зі станом, який називається афакія.

Щорічно в США народжується приблизно 2500 дітей із вродженою катарактою – помутнінням кришталика ока. Змутнілий кришталик видаляється шляхом оперативного втручання. Для того, щоб око дитини мало змогу правильним чином фокусувати світло на сітківку під час хірургічного втручання всередину може імплантуватись внутрішньоочна лінза, або ж око залишається без неї і використовується контактна лінза (чи окуляри, якщо видалення катаракти було проведене одразу на двох очах).

“Я кажу батькам пацієнта, що імплантація штучного кришталика в око – це як купляти весільне взуття вашій дитині, поки вона ще немовля. Дуже важко прорахувати якої сили має бути внутрішньоочна лінза, не знаючи яким виросте око через роки після операції. Тому рішення про розміщення штучного кришталика під час видалення катаракти потребує оцінки та не завжди є гарним варіантом. В результаті, очі в майбутньому можуть потребувати сильної корекції, або ж заміни внутрішньоочної лінзи”, – розповідає головний автор статті Sharon F. Freedman, M.D., спеціаліст з дитячої глаукоми в Duke University, Durham, North Carolina.

Діти, які проходять видалення катаракти, мають підвищений ризик розвитку глаукоми – стану, що загрожує зору шляхом ураження зорового нерву – нерву, який поєднує очі та мозок. Вчені припускають, що операція із видалення катаракти перешкоджає дозріванню шляху, яким рідина покидає око немовляти, і це призводить до підвищення внутрішньоочного тиску та пошкодження зорового нерву в таких очах.

Серед 110 дітей, які були доступні до повторного огляду через 10 років, у 25 очах (24%) розвинулась глаукома, а у 21 ока (20%) була підозра на глаукому через високий внутрішньоочний тиск. Однак, гострота зору у очах із глаукомою не сильно відрізнялась від очей, в яких глаукома не розвивалась. Дослідники не знайшли жодних доказів пошкодження очей, пов’язаного із глаукомою, оціненого за допомогою зображення головки зорового нерву та вимірювання товщини шару нервових волокон сітківки.

Вчені пояснюють відсутність пошкодження очей, пов’язаного із глаукомою, тим, що проводився пильний моніторинг пацієнтів, і за найменших проявів глаукоми починалась агресивна терапія.

Хоча пожиттєва траєкторія ризику глаукоми у пацієнтів, які пройшли хірургію катаракти у дитинстві, залишається невідомою, дане дослідження показало, що ризик розвитку глаукоми після видалення катаракти зростав з 9% (через 1 рік) до 17% (через 5 років), і до 22% (через 10 років).

“Кожна дитина, якій було видалено катаракту, має проходити обстеження у офтальмолога мінімум один раз на рік, – каже Freedman, – Кожна дитина, якій було встановлено діагноз глаукоми, або ж її внутрішньоочний тиск виходить за межі норми, а глаукомних уражень не було виявлено – стан, який ми звемо підозрою на глаукому – має контролюватись кожні 4-6 місяців, залежно від стабільності стану очей та здоров’я”.

Отримані дані також підтверджують, що вибір часу для хірургії катаракти є дією, яка потребує значного балансу: якщо проводити її дуже рано – збільшується вірогідність глаукоми, якщо трохи запізнитись – зростає ризик амбліопії, яка є основною причиною порушення зору у дітей, та виникає, коли наявність катаракти в одному оці призводить до зупинки аналізу мозком сигналів, які надходять від цього ока, та змушує його надавати перевагу сигналам із іншого ока.

Завдяки Infant Aphakic Treatment Study подальші дослідження глаукоми після хірургії катаракти у дітей отримають значний поштовх вперед. Freedman зазначила, що співпраця 12 дослідницьких центрів визначила стандарти діагностики дитячої глаукоми, підозри на глаукому та критерії побічних явищ, пов’язаних із глаукомою. “Ця когорта розпочала процес, що призвів до появи міжнародної класифікації дитячої глаукоми в 2013 році, якою користуються й сьогодні по всьому світу”, – каже вона.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 17 грудня 2020 року.



Чи ефективна гоніохірургія у пацієнтів із глаукомою, пов’язаною із синдромом Стерджа-Вебера?

 

Синдром Стерджа-Вебера або енцефалотрігемінальний ангіоматоз – це спорадична хвороба, яка характеризується виникненням ангіом м’якої мозкової оболонки та шкіри обличчя, як правило в зонах іннервації верхніх двох гілок трійчастого нерву. Синдром часто супроводжується серйозними нервовими і психічними порушеннями, але є і тяжке ускладнення, що стосується офтальмології – це глаукома. Розвиток глаукоми та гідрофтальму відбувається внаслідок механічного перекриття відтоку водянистої вологи гемангіомами. Одним із методів менеджменту цього ускладнення є гоніохірургія. Але постає питання, чи є цей метод терапії дійсно ефективним? Пошуком відповіді на це питання займались вчені із США у своєму ретроспективному дослідженні, яке було не так давно опубліковане в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus.

Гоніоскопічне зображення: кров у Шлеммовому каналі у пацієнта із синдромом Стерджа-Вебера

Усього в дослідження було включено 46 очей 42 пацієнтів із синдромом Стерджа-Вебера, які мали глаукому, пов’язану із цією патологією, та пройшли первинне лікування в об’ємі гоніохірургії. Середній вік проведення хірургічного втручання становив 1.5 роки (від 1 місяця до 23 років). Вимірювання внутрішньоочного тиску перед оперативним лікуванням проводили у 76% пацієнтів (32 із 42 пацієнтів) із середнім рівнем у 35 мм рт. ст. (діапазон від 25 до 50 мм рт. ст.). Середній інтервал до моменту виявлення провалу лікування становив 4 місяці (від 1 до 48 місяців).

Сорок шість очей пройшли гоніохірургію із частотою невдачі 98% (45 із 46 очей), і частковою успішністю у 2% (лише одне око). Було проведено 51 гоніотомію та 11 трабекулотомій. Під час гоніоскопії усі кути передньої камери були аномальними із різною шириною та видимістю циліарного тіла та менш видимою склеральною шпорою. Перед операцією було видно 100% трабекулярних сіток (було оглянуто 41 око). На кожному із оглянутих очей було виконано гоніохірургічну операцію. П’ять очей пройшли оперативне втручання без попередньо задокументованої гоніоскопії. Смужка циліарного тіла візуалізувалась у 39% очей (16 із 41), а склеральна шпора – у 10% очей (4 із 41).

Тож за результатами дослідження, гоніохірургія не є ефективним видом первинної хірургії глаукоми у пацієнтів із синдромом Стерджа-Вебера. Вона може бути застосована для тимчасового зниження внутрішньоочного тиску, але, в кінцевому рахунку, слід враховувати необхідність проведення інших видів хірургічного лікування глаукоми, коли це показано.

Оригінальне дослідження було опубліковане в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 1 листопада 2020 року.