Довгострокові результати первинної імплантації ІОЛ при вродженій катаракті

Вроджена катаракта є загрозливим захворюванням і одною з найбільш частих причин дитячої сліпоти. Основним методом лікування її нині є оперативне втручання в об’ємі видалення ураженого кришталика та імплантації м’якої інтраокулярної лінзи (ІОЛ). Але які довгострокові результати первинної імплантації ІОЛ? Саме це питання освітили в своєму ретроспективному дослідженні вчені з Texas Children’s Hospital (LK, KGY), Houston, Texas.

Для дослідження було обрано 27 пацієнтів (28 очей) віком від 7 до 24 місяців, що отримали оперативне втручання з приводу катаракти з постановкою ІОЛ. Середній період спостереження становив 62,7 ± 41,7 місяців, а середній вік проведення операції – 14,4 ± 5,6 місяців. Середня кінцева гострота зору становила 1.02 ± 0.72 logMAR (20/209).

Побічні явища спостерігались у 7 очах і включали помутніння візуальної осі в 6 очах, та зіничний блок в 1 оці. Сім хворих (25,9%) потребували додаткових внутршньоочних оперативних втручань. Косоокість спостерігалась у 19 хворих (70,4%). Кращий стереопсис корелював з кращою кінцевою гостротою зору.

Отже, отримані результати вказують на наявність ускладнень після первинної імплантації ІОЛ. Хоча і в невеликій кількості, все ж вони є важливими для розуміння, що оперативне втручання не є кінцевим етапом лікування вродженої катаракти, і діти з таким захворюванням потребують подальшого нагляду та регулярних обстежень у офтальмолога.  

Оригінальна стаття була опублікована в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 31 травня 2017 року.



Малюки мають найбільший шанс хімічного ураження очей

Згідно з дослідженням, опублікованому в JAMA Ophthalmology, маленькі діти піддаються підвищеному ризику пошкодження очей від хімічних опіків, ніж дорослі. Побутові миючі засоби найчастіше винні в хімічних опіках очей у дітей 1 і 2 років.

 

Спочатку дослідники припускали, що люди молодого віку перебувають під найбільшим ризиком хімічних опіків очей. Ці переконання були досить поширені в спільноті лікарів-офтальмологів зазвичай через наявність факторів ризику, які виникають на робочих місцях дорослих. Дослідження показало, що 1-річні діти в два рази частіше страждають опіками очей, ніж 24-річні. Малюки в 13 разів частіше, ніж 7-річні, зазнавали хімічних опіків очей.

Дослідники проаналізували дані за 4 роки з більш ніж 900 установ швидкої допомоги в США. У 2010–2013 роках було більш ніж 144 000 звернень у відділення невідкладної допомоги, пов’язаних з хімічними опіками очей по всій країні. Травми найчастіше траплялися вдома.

Хімічні речовини особливо небезпечні для очей, тому що вони мають тривалий ефект спричинення опіку після контакту. Тому вони можуть викликати постійні пошкодження внутрішніх структур очей.

“Це страшні травми; вони найчастіше зустрічаються у найменших дітей, і вони цілком запобіжні”, – каже керівник дослідження R. Sterling Haring, DO, MPH з Johns Hopkins University Bloomberg School of Public Health. “Ці діти не мають справу з хімічними речовинами на роботі. Вони травмуються в основному тому, що контактують з хімічними речовинами, такими як побутові засоби для миття, що неправильно зберігаються”.

Щоб запобігти хімічним опікам очей у дітей раннього віку, батьки повинні зберігати побутові миючі засоби та інші хімічні речовини поза досяжністю дітей, сказав Dr. Haring. Слід використовувати замки для шаф, в яких зберігаються засоби побутової хімії, або ж варто тримати миючі засоби на високій полиці. “Ці травми можуть статися в одну мить”, – сказав він. “Зробити домашню хімію і засоби для прибирання недоступними для маленьких дітей – це найкращий спосіб покласти край цим ураженням“.

Пляшки з різноманітними спреями викликають особливе занепокоєння, коли справа стосується хімічних опіків. Діти знаходять їх дуже цікавими, інтригуючими та легкими у використанні.

Якщо хімічні речовини потрапляють в очі дітей або дорослих, необхідно промити їх великою кількістю води. Уражені очі повинен оглянути офтальмолог якомога швидше. Не слід торкатись, розтирати і тиснути на очі. Також не можна самостійно застосовувати ліки та мазі для очей. 
 
Оригінальна стаття опублікована в JAMA Ophthalmology в жовтні 2016 року.




Не приділяти увагу міопії – недалекоглядно

Корекція короткозорості є найпоширенішою причиною звернень людей до офтальмолога. Частота міопії в США зі значень 20% у 1970-х роках збільшилась до 40% протягом наступних кількох десятиліть. У Азії захворюваність на міопію становить понад 80%. Очікується, що короткозорість буде присутня у 50% населення Землі до 2050 року. Важливість проблеми зростає разом зі збільшенням втрати зору від міопії, що поєднується з відшаруванням сітківки, дегенерацією жовтої плями та глаукомою. Таким чином, розуміння етіології та механізму короткозорості є важливим пунктом у спробі контролювати це небезпечне для зору захворювання.

 

Короткозорість пов’язана зі збільшенням тривалості та інтенсивності робіт на близькій відстані, освітою, життям в містах, відсутністю адекватної кількості часу, проведеного на відкритому повітрі, слабкістю акомодації, езофорією та інтровертною поведінкою. Було також показано, що міопія має і сильні генетичні причини. Tkatchenko з колегами виявили алель ризику низької частоти гена APLP2 (білок, подібний до прекурсора амілоїда), який виявляється як у мишей, так і у людей. Його ефект пов’язаний з інтенсивністю читання, і він призводить до прогресування міопії. Вони продемонстрували, що короткозорість виникає через взаємодію екологічних та генетичних факторів, що впливають на нормальний механізм росту ока.

На початку 1960-х років Hubel і Weisel вперше вивчили вплив навколишнього середовища на візуальний розвиток, використовуючи візуальні стимули, щоб змінити кортикальний розвиток зору. У наступному дослідженні Raviola і Weisel ушивали одне око молодих медвежих макак (Macaca arctoides). Цей аномальний візуальний досвід призвів до посилення нормального процесу постнатального росту очей, викликавши осьову міопію в ушитому оці. Важливо відзначити, що цього не ставалося, якщо очі були повністю закриті: візуальний стимул був необхідний. У цьому експерименті атропін також запобігав розвитку міопії.
Shaeffer з колегами розміщували лінзи перед очима курчат під час раннього візуального розвитку. Очі тварин змінювали свою довжину, щоб пристосуватися до лінзи та утримувати фокус на сітківці. Зміни були майже лінійними, і вони відбувалися як при застосуванні плюс, так і мінус лінз. Перерізання зорового нерва не мало впливу на цей процес, демонструючи, що спрямоване внутрішньоочне розмивання контролювало осьову довжину, і зворотний зв'язок мозку не був необхідним. Цікаво, що інтравітреальна ін'єкція атропіну зупиняла цей процес. Ці дослідження були повторені на різних видах, починаючи з курей та мавп, і закінчуючи людьми. 
Smith з колегами провели ряд досліджень, які доповнюють наше розуміння еметропізації (адаптація очних компонентів для запобігання рефракційних помилок) і розвитку міопії. Спочатку вони встановлювали або напівпрозору лінзу, або офтальмологічні лінзи перед половиною сітківки, потім вимірювали осьову довжину і здійснювали магнітно-резонансну томографію. Всі три заходи підтвердили, що при встановленні мінусових лінз перед половиною ока, вона витягувалася (рис. 1). Потім вони поставили найбільш доречне питання: Що станеться, якщо око буде піддаватися впливу мультифокальної лінзи (центр плюс, периферійна частина мінус, або навпаки)? Як і в інших експериментах, фокусоване світло контролювало ріст ока, але осьову довжину визначали не промені, що проходили крізь центральну частину лінзи. Це були промені, що проходили крізь периферичну частину лінзи, яка фокусувалась на периферичну сітківку, що і контролювало напрямок і величину осьових змін. Smith з колегами висловили припущення, що периферійна частина лінзи покривала більші ділянки сітківки, ніж центр лінзи; таким чином, ріст контролювала периферична лінза.


 
Ми знаємо, що міопічне око - це витягнуте око, отже, не сферичне. Корекція міопічного ока з допомогою традиційних окулярів і контактних лінз залишає периферичну сітківку відносно гіперопічною. Це периферичне гіперметропічне розмиття від традиційних корегувальних лінз для короткозорості стає стимулом для збільшення осьової довжини, і цей цикл повторюється з кожною корекцією.
Приблизно в той же час, коли проводилися ці дослідження на тваринах, декілька ортокератологічних (орто-К) досліджень випадково виявили, що орто-К лінзи, які вдягаються на ніч, уповільнюють прогресування міопії. Лінзи орто-К згладжують центральну рогівку, викликаючи переміщення епітеліальних клітин на периферію, що призводить до посилення периферичної рогівки. Таким чином, пацієнт, який носить орто-К лінзу силою у -3,00 діоптрії, матиме центральне сплощення на 3,00 діоптрії і периферичне посилення також на 3,00 діоптрії, в результаті чого відбудеться 6-діоптричний зсув. Ця зміна форми рогівки триває від 2 до 3 днів з поновленням кожної ночі. Протягом цього часу посилена периферія рогівки коригує відносний периферичний гіперопічний дефокус, який є стимулом для осьового подовження, тим самим посилюючи прогресування міопії. Ця конфігурація рогівки здається оптимальною для уповільнення міопії. 
Інший спосіб уповільнити зростання осьової довжини полягає в тому, щоб біохімічно блокувати сигнал, який спричиняє подовження очей, створений периферичним гіперметропним розмиттям. Це можна зробити за допомогою атропіну. Історично використовувався атропін 1%, який був ефективним у 80% випадків. В даний час є інтерес до низьких концентрацій атропіну. Дослідження ATOM 2 показують, що більш низькі дози атропіну (навіть 0,01%) є ефективними для уповільнення прогресування міопії. 
Майбутнє контролю міопії велике. Орто-К привела до використання м'яких мультифокальних лінз для уповільнення прогресування хвороби. Правильна концентрація атропіну або іншого фармацевтичного агента для уповільнення прогресування міопії буде знайдена. Або, швидше за все, вони будуть об’єднані для створення більш ефективної модальності.

Оригінальна стаття була опублікована в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 20 листопада 2018 року.





Техніка подвійного ромбоїдного шва при вродженому птозі

Вроджений птоз є тривожним захворюванням очей для самих дітей і для дитячих офтальмологів. Існує багато думок з приводу методів лікування, які слід враховувати при вирішенні питання, коли діяти і яку техніку використовувати.

Тому вчені з Флориди провели ретроспективне дослідження, яке включало 69 педіатричних пацієнтів, що отримали хірургічне втручання з приводу вродженого птозу в одному центрі третинної ланки надання допомоги.  Обрана техніка операції – подвійний ромбоїдний шов з фронтальним підвішуванням, що виконувалася за допомогою нейлонових ниток.

До групи пацієнтів, за якими вівся нагляд більше, ніж 6 місяців, віднесли 38 дітей, яким було проведено 46 первинних операцій. Середній вік першої операції становив 39,34 ± 33,18 місяців. Було 7 дітей, яким було необхідно проводити ревізію і 1 дитина, що потребувала другої ревізії.

Діти, яким операція була проведена у віці до 3 років, мали статистично значущу ймовірність необхідності проведення вторинної операції (хі-квадрат = 7.246, P = .007, 95% довірчий інтервал = 0.027 до 0.687).

Техніка подвійного ромбоїдного шва з використанням нейлонових ниток є ефективним методом лікування вродженого птозу. Ця методика проста в освоєнні і має низьку вартість, порівняно з методами, що включають аутотрансплантати і аллотрансплантати. Важливо також повідомити родині про ймовірність повторного хірургічного втручання, якщо є необхідність проводити первинну операцію в молодому віці.

Оригінальна стаття була опублікована в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 16 березня 2018 року.



Модель постнатального набору ваги і скринінг з приводу ретинопатії недоношених

Модель постнатального набору ваги може бути ефективною для виявлення дітей з ризиком ретинопатії недоношених за даними великого ретроспективного дослідження.

Це спільне зусилля, –  повідомив Dr. Gil Binenbaum електронною поштою Reuters Health, – наближає нас до включення повільного постнатального набору ваги як важливого передвісника, про який ми давно знаємо, у наші критерії скринінгу ретинопатії недоношених, щоб ми могли вберегти багатьох недоношених дітей від стресу, який спричиняється обстеженням очей, та зосередити наші зусилля на тих дітях, які найбільше ризикують осліпнути.

Також, 12 липня в JAMA Ophthalmology Dr. Gil Binenbaum та його колеги відзначили, що в США приблизно 70000 немовлят  рік проходять обстеження з приводу ретинопатії недоношених, але лише 5% з них потребують лікування.

Для розробки модифікованих критеріїв скринінгу дослідники оцінили дані ретроспективного когортного дослідження, проведеного в 29 лікарнях США та Канади, у яких брали участь 7483 недоношених дітей з ризиком розвитку ретинопатії недоношених.

Обстеження вважалися необхідними, якщо був наявний один із наступних критеріїв: гідроцефалія, гестаційний вік менше 28 тижнів, маса тіла менше 1051 г і приріст ваги менший, ніж 120-170 г в терміні від 10 до 39 днів після пологів.

Ця модель правильно передбачила всіх 459 дітей з ретинопатією недоношених 1 типу і 466 з 472 (98,7%) дітей з ретинопатією недоношених 2 типу. Цей підхід також зменшив кількість немовлят, які потребували обстежень, на 2269 (30,3%).

Друге, підтверджуюче дослідження, майже завершене. І тоді ці модифіковані критерії скринінгу можуть використовуватись для зменшення кількості дітей, яким необхідно буде пройти обстеження. Також вони дадуть змогу сфокусувати увагу на тих дітях, яким буде необхідне лікування з приводу ретинопатії недоношених.

Оригінальна стаття була опублікована в JAMA Ophthalmology в вересні 2018 року.



Науковий форум офтальмологів України “Краса і здоров’я очей по-французьки”

ГО «Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів України» запрошує голів осередків, провідних дитячих офтальмологів областей прийняти участь в засіданні круглого столу «Краса та здоров’я очей по-французьки». Міждисциплінарний підхід та «дуель поглядів», та обговорення проекту – клінічної настанови за темою «Косоокість», яке відбудеться 2 лютого 2019 року.

Місце проведення: м. Київ, вул. Богдана Хмельницького, 5, Національний академічний театр російської драми імені Лесі Українки.

Початок засідання о 9.30. 

Згідно програми:

1) Розширене засідання Правління «Асоціації дитячих офтальмологів та оптометристів України» за участю членів Правління, голів осередків, дитячих офтальмологів (розгляд «Протоколів лікування та клінічних настанов по косоокості»).

      Доповіді:

  • «Визнання проблеми косоокості. Стандартизація алгоритмів діагностики та лікування». Риков С.О. завідувач кафедри офтальмології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика, голова ГО «Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів України», д.мед.н., професор, голова робочої групи.
  • «Обговорення медико-технологічних документів за темою Косоокість». Ліщишина О.М. директор Департаменту стандартизації медичних послуг Державного підприємства «Державний експертний центр Міністерства охорони здоров’я України», к.мед.н., ст..н.с.
  • «Представлення проекту Косоокість» Алеєва Н.М. лікар-офтальмолог Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока». 

2) Доповіді згідно тематик:

  • «Нутріцевтика в офтальмології та стандарти ведення патології сітківки»
  • «Запальні захворювання повік. Сучасна фармакотерапія».

    Лектори :

– Бездітко П.А. професор, д.мед.н., завідувач кафедри офтальмології ХНМУ

– Міхньова Н.М. гастроентеролог- дієтолог , к.мед.н, доцент кафедри внутрішньої медицини № 1 КНМУ ім.А.А. Богомольця ,член асоціації дієтологів України

– Риков С.О. професор, завідувач кафедри офтальмології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П.Л.Шупика, голова ГО «Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів України», д.мед.н.

– Літус І.О. дерматолог, косметолог, трихолог клініки ЛІТУС, член правління UHRS

– Жабоєдов Д.Г. доцент кафедри офтальмології КНМУ ім. А.А.Богомольця, керівник та головний лікар офтальмологічного центру «ЗІР 100%»

Додатки:

1. Косоокість. Клінічна настанова, заснована на доказах.

2018_12_10_КН_Косоокість

2. Медичні стандарти.

2019_01_31_СТАНДАРТИ

3. Скрінінг у первичній медичній допомозі (фрагмент клінічної настанови).

2017 Скринінг зору у дітей віком від 6 до 5 років



Самостійне розрішення та терміни оперативного втручання при вродженій обструкції носослізного каналу

Опитмальний часовий проміжок для зондування сльозової протоки дитини з вродженою обструкцією носослізного канала може бути більш ранній та вузький, ніж вважалось раніше.

Зондування у віці між 9 та 15 місяцями може мати сенс, враховуючи те, що після 9 місяців вірогідність спонтанного розрішення зменшується, а після 15 місяців зменшується початковий успіх зондування. Цей часовий проміжок підтримує більш ранній та більш вузький віковий діапазон для втручання, в порівнянні з поточною практикою зондування у віці після 1 року, – пишуть дослідники з Mayo Clinic в Рочестері.

Вроджена обструкція носослізного каналу вражає приблизно 11% новонароджених, – додав старший автор Dr. Brian G. Mohny в телефонному інтерв’ю Reuters Health. Наше дослідження показало, що педіатри і лікарі первинної ланки можуть передати дитину офтальмологу для п’ятихвилинної процедури. Я думаю, що для сімей буде полегшенням те, що їх дитина не буде жити з клейкими виділеннями так довго.

Dr. Mohny та співавтори проаналізували десятирічну медичну документацію близько 2000 дітей у базі даних Rochester Epidemiology Project (REP), яким було поставлено діагноз вродженої обструкції носослізного каналу протягом першого року життя.

Майже усі діти мали світлий колір шкіри, близько половини було жіночої статі, а середній вік постановки діагнозу склав 1.2 місяці. Із 1958 немовлят, за якими не було втрачено нагляду, обструкція вирішилась без лікування у 47.3% випадків до 3 місяців, у 66.4% випадків до 6 місяців, у 75.7% випадків до 9 місяців, і у 78.4% випадків до року.

Частота самостійного розрішення обструкції значно уповільнилась з часом. Вона була на 35% швидше у дітей молодше 1 місяця, у порівнянні з 3-місячним віком; на 43% швидше у 3 місяці, ніж у 6; та на 39% швидше у 6 місяців, ніж у 9. Помітної різниці між віком у 9 місяців та роком не було.

Обструкція в одному оці розрішувалась на 0.2 місяці раніше, ніж в обох. А діти, яким проводилось зондування у віці 15 місяців та пізніше, мали менше шансів на те, що процедура виправить проблему, ніж ті, яким зондування проводилось у віці між 12 та 14 місяцями (співвідношення шансів, 0.11; P=0.04).

Dr. William R. Katowitz, окулопластичний та орбітальний хірург у Children’s Hospital of Philadelphia в Пенсильванії, заявив у телефонному інтерв’ю, що це питання є важливим, бо приблизно 10% дітей мають заблокований канал, і приблизно 10% із них не стає краще. Отже, це приблизно 1 дитина із 100, якій потенційно необхідне оперативне втручання.

Діти у віці до 1 року не повинні мати операцій на носослізному каналі, тільки якщо вони не перебувають під анестезією для іншого втручання, або якщо їх канал заблокований так, що із-за виділень око перебуває в закритому стані, – радить Dr. Katowitz, який не приймав участі в дослідженні.

Але якщо ви чекаєте, то ризикуєте не мати покращення стану, або отримати інфекцію. І якщо ви чекаєте занадто довго, то ризикуєте не отримати гарних результатів оперативного втручання, – пояснює Dr. Katowitz. Отже, велике питання – як довго чекати буде занадто довго?

І в цьому питанні, офтальмологи розходяться у своїх поглядах.

Оригінальна стаття була опублікована в JAMA Ophthalmology в листопаді 2018 року.



Було знайдено які структури ока вражаються при вродженому синдромі Зіка

Вірус Зіка – представник роду Flavivirus, що спричиняє однойменну хворобу у дорослих, а при інфікуванні під час вагітності, може спричиняти тяжкий вроджений синдром, який включає мікроцефалію, порушення слуху та патологію сітківки. Для розробки методів лікування необхідне краще патофізіологічне розуміння порушень внутрішньоутробного нейророзвитку, що спричиняються вірусом Зіка.

Саме тому, Tomas S. Aleman, M.D., з University of Pennsylvania в Філадельфії та його колеги провели дослідження, в якому оцінили мікроструктурні зміни сітківки восьми немовлят з CZS (вроджений синдром Зіка) і порівняли ці зміни з тими, що виникають при дефіциті кобаломіну С.

Було виявлено, що у всіх восьми пацієнтів з CZS спостерігались фовеальні аномалії (у восьми очах), що включали розриви еліпсоїдної зони, стоншення центральної сітківки з підвищеним зворотнім розсіюванням та серйозну структурну дезорганізацію. В трьох очах було виявлено макулярні псевдо колобоми. У семи із восьми очей з нормальним шаром фоторецепторів, перицентральна сітківка показала стоншення (<30% нормальної товщини) шар гангліозних клітин (GCL), що колокалізувався. Внутрішній ядерний шар був в нормі, або ж мав прикордонне витончення. Центральна дегенерація сітківки була подібна до дегенерації при дефіциті кобаломіну С.

Ці знахідки забезпечують перші, на сьогоднішній день, in vivo докази на людях про можливе порушення розвитку сітківки з переважною втратою GCL сітківки при вродженому синдромі Зіка. Ці дані співпадають і з мишачою моделлю захворювання, та вказують на внутрішньоутробне виснаження цієї нейрональної популяції, як наслідок вірусної інфекції Зіка.

Оригінальна стаття була опублікована в JAMA Ophthalmology в жовтні 2017 року.

Більше про вірус Зіка ви можете дізнатись на сайті ВООЗ.



Клінічний випадок: двосторонні синюшні утворення

Новонароджена, віком 18 діб, була представлена до клініки з двосторонніми синюшними інфраорбітальними утвореннями, що збільшувались. Також були наявні слизово-гнійні виділення з очей. Дитина народилась доношеною, без ускладнень під час вагітності і пологів. Незабаром після народження батьки помітили припухлості, що прогресуючи розширювались, в основному зліва, поєднані з утрудненим диханням. Клінічне обстеження виявило двостороннє затверділе кістозне ураження блакитного відтінку нижче медіального кута ока, більш виражене зліва. Був набряк та почервоніння шкірного покриву та м’яких тканин у місці ураження. При натисканні пальцем виділялось багато слизово-гнійного вмісту на очну поверхню. В усьому іншому, офтальмологічне дослідження не дало особливих результатів. У новонародженої було відзначено чутне хрюкання та погіршене дихання. Комп’ютерна томографія показала двосторонні великі кістозні ураження у ділянці слізної ямки, поєднані з інтраназальними кістами. У віці двох місяців дитині було проведене двостороннє зондування та іригацію, після чого почуває себе добре.

Розташування клапанів у сльозовивідних шляхах

 

Дана патологія має назву дакріоцеле. Характеризується накопиченням амніотичної рідини або слизу в слізному мішку, що викликається через неперфорований клапан Гаснера. Проявляється перинатальним кістозним утворенням синюшного кольору нижче внутрішнього кута очної щілини, що супроводжується сльозотечею. Лікування спочатку консервативне. При неефективності – необхідне проведення зондування.

Клінічний випадок опублікований в Journal of Pediatric Ophthalmology and Strabismus 23 січня 2019 року.

 



Вроджена катаракта

Загальнопоширеною є думка про те, що катаракта є хворобою лише людей старшого віку. Але це не так. Катарактою називають будь-яке помутніння кришталика, незалежно від його впливу на гостроту зору, та причин виникнення. Після Чорнобильської катастрофи випадків вродженої катаракти стало достовірно більше. Вона займає друг місце серед причин інвалідності зору у дітей і у 5-20% випадків стає причиною сліпоти. Кожного року в Україні народжується 250-290 дітей з катарактою. Згідно протоколу лікування, оперативні втручання з приводу дитячої катаракти повинні проводитись у високотехнологічних клініках третього рівня, обов’язково лікарем вищої категорії.

Етіологія ж вродженої катаракти є досить різноманітною і у більшості випадків двосторонньої вродженої  катаракти, не пов’язаних з синдромами, причина не ідентифікована. Ймовірно, що генетична мутація є найбільш поширеною причиною. Виявлено більше 15 генів, що беруть участь в утворенні катаракти. Успадкування відбувається переважно за аутосомно-домінантним типом, хоча є варіанти і Х-зчепленого, та аутосомно-рецесивного. Системні причини включають порушення обміну речовин, такі як: галактоземія, хвороба Вільсона, гіпокальціемія та діабет. Катаракта може бути частиною і інших синдромів, найчастіше – трисомії 21. Ще однією причиною є внутрішньоутробні інфекції.

Односторонні катаракти зазвичай є наслідком локального дизгенезу і можуть бути пов’язані з іншими порушеннями розвитку ока, як persistent fetal vasculature (PFV), задній лентиконус та лентиглобус.

Незалежно від етіології, швидке лікування катаракти, що впливає на зір, є дуже важливим для забезпечення нормального розвитку зорової системи.

Для таких випадків хірургічне втручання є єдиним варіантом лікування. І час проведення операції є критичним параметром, що визначає подальший візуальний розвиток. Більшість дослідників рекомендують проведення операції протягом перших двох місяців життя. У випадках двосторонньої катаракти рекомендують проводити операції одночасно на обох очах під час одного втручання, щоб забезпечити одночасний початок зорової реабілітації, а також зменшити вплив загальної анестезії.

На даному відео ми можемо побачити техніку виконання операції з приводу дитячої катаракти. Спочатку, через рогівку в області лімба робляться доступи в передню камеру ока. Далі вона заповнюється стерильним повітрям і барвником трипановим синім для зафарбовування передньої капсули кришталика. Перед введенням віскоеластику барвник максимально видаляється за допомогою збалансованого сольового розчину. Наступний етап – круговий капсулорексис, який виконують за допомогою вигнутої голки, пінцета або капсулотома, і продовжують за допомогою пінцета для капсулорексиса. Далі відбувається руйнування кришталика за допомогою ультразвуку та його аспірація. Наступний крок – задній капсулорексис з передньою вітректомією для попередження вторинного помутніння – ускладнення, що призводить до розвитку амбліопії у дітей. Останній етап – постановка м’якої ІОЛ (інтраокулярної лінзи), що самостійно розкривається і фіксується у задній камері ока, та видалення віскоеластика з допомогою іригаційно-аспіраційного наконечника.

Ускладненнями операції є вторинне помутніння, вторинна глаукома (найбільша вірогідність, якщо втручання проводиться на першому місяці життя), післяопераційний увеїт, ендофтальміт (рідкісне, але загрозливе ускладнення, що типово спричиняється Staphylococcus aureus, Staphylococcus epidermidis та Staphylococcus viridans), відшарування сітківки.

На відміну від катаракти дорослих, ведення пацієнта з дитячою катарактою не припиняється разом з післяопераційним періодом. Найбільш складна та відповідальна частина залишається попереду. Пожиттєве спостереження, лікування та попередження амбліопії, надання відповідної рефракційної корекції є вкрай важливими у всіх випадках дитячої катаракти.