Ретинобластома: методи візуалізації

 

Ретинобластома – це злоякісна пухлина сітківки, яка розвивається у дітей, зазвичай, у віці до 5 років, і може бути односторонньою або двосторонньою. Це найпоширеніша первинна очна злоякісна пухлина у дитячому віці. Близько 60% пацієнтів мають односторонню ретинобластому, з середнім віком постановки діагнозу 24 місяці. Інші 40% мають двосторонню пухлину, з середнім віком встановлення діагнозу 15 місяців. По всьому світу захворюваність на ретинобластому становить 1 на 16000 новонароджених дітей.

Ретинобластома, глаукоматозне ураження

Мутації гена RB (довге плече хромосоми 13q14) дають людям схильність до ретинобластоми, а також підвищують ризики розвитку пухлин епіфізу, екстракраніальної саркоми та меланоми. Коли у пацієнта з ретинобластомою розвивається пухлина шишкоподібної залози, застосовується термін “трьохстороння ретинобластома” (TRB).

Ретинобластома може виникати спорадично (60%) або успадковуватись (40%). Історично склалось так, що вона передається через аутосомно-домінантний патерн. Однак, інколи ця ознака пропускає одне покоління в родинах, вказуючи на генетичних носіїв.

Бажане обстеження

Обсяг внутрішньоочної пухлини встановлюється за допомогою А та В сканування, та/або комп’ютерної томографії. Ретинобластома в рідкісних випадках виявляється під час профілактичних обстежень. Найчастіше, першими помічають її симптоми батьки. Черепно-орбітальна КТ є чутливим методом діагностики і виявлення інтраокулярних кальцифікатів, та показує внутрішньоочне поширення пухлини, навіть, якщо кальцифікація відсутня.

Доведено, що оптична когерентна томографія (ОКТ), заснована на оптичному випромінюванні ближнього інфрачервоного діапазону, покращує клінічну оцінку ретинобластоми, в порівнянні з ультразвуковими методами дослідження та МРТ. Ручна інтраопераційна ОКТ стала особливо популярною для оцінки ретинобластоми у дітей.

Інтракраніальне поширення ретинобластоми на знімку КТ

МРТ може бути корисним для встановлення ступеня диференціювання ретинобластоми, однак цей метод не є настільки ж специфічним, як КТ, бо йому не вистачає чутливості у виявленні кальцію. Пухлини зазвичай мають низьку інтенсивність на Т1-зважених зображеннях, і їх зазвичай важко відрізнити від оточуючого скловидного тіла. На Т2-зважених зображеннях ретинобластома також слабко відрізняється від склистого тіла, але кальцифікація є більш вираженою.

De Jong з колегами виявили, що МРТ має більшу діагностичну точність для виявлення інвазії в хороідею та преламінарний зоровий нерв, ніж КТ, але ця різниця не є статистично значущою.

Ультрасонографія дозволяє відрізнити ретинобластому від не неопластичних станів, та є корисною у виявленні кальцифікатів.

Флюоресцеїнова ангіографія сітківки допомагає підтвердити діагноз ретинобластоми, але зазвичай не проводиться при цьому захворюванні, бо є неінвазивні методи візуалізації. У випадках, пов’язаних з іншими подібними патологіями, можуть виникати хибнопозитивні результати.

Комп’ютерна томографія

На знімках КТ ретинобластома найчастіше виглядає як маса, що розташована переважно в задньому очному полюсі. Вона може мати виразні контури та неоднорідну структуру, а також може містити кальцифікати в 70.5% випадків.

КТ має високу чутливість при виявленні внутрішньоочних пухлин, а для ретинобластоми він має специфічність 91%. Ця модальність дозволяє встановлювати стадію внутрішньоочних пухлин, виявляти екстрабульбарний ріст, та визначати подальші підходи до лікування. КТ можна використовувати для спостереження за пухлинами, визначення ефекту від лікування, та своєчасного встановлення рецидивів злоякісних пухлин.

Епібульбарна кістоква хорістома може імітувати позаочне поширення ретинобластоми в оці із внутрішньоочним злоякісним процесом. Однак, внутрішньоочний вміст відображає риси типові для ретинобластоми без позаочного поширення.

Магнітно-резонансна томографія

МРТ не є таким специфічним діагностичним засобом для ретинобластоми, як КТ, через її нечутливість до виявлення кальцифікатів. Вони можуть відображатись як область низької інтенсивності сигналу для усіх імпульсних послідовностей.

Зазвичай, на Т1-зважених знімках ретинобластома візуалізується як злегка гіперінтенсивна, відносно склистого тіла, маса. В свою чергу, на Т2-зважених зображеннях вона буде навпаки гіпоінтенсивна. Гіперінтенсивність на Т1-зважених зображеннях може бути обумовлена наявністю меланіну. Візуалізація ретинобластоми помірно покращується на підсилених гадолінієм Т1-зважених зображеннях.

В одному дослідженні порівнювали діагностичну якість підсилених гадолінієм Т1-зважених МРТ зображень з сатурацією жиру, та без неї. Дослідження включало 36 дітей (середній вік 19.0± 16.8 місяців). Якість зображення та відображення анатомічних деталей було значно кращим без сатурації жиру, але пухлину краще було видно при використанні цієї техніки. Виявлення хороідальної інвазії було ліпшим без сатурації жирів, а (пост-)ламінарна інфільтрація зорового нерва краще виявлялась з нею. На думку авторів, найкращим підходом для оцінки поширення пухлини було комбінування обох методів (чутливість та специфічність для (пост-)ламінарної інфільтрації зорового нерва склали 75% та 100% відповідно; чутливість та специфічність щодо хоріоідальної інвазії склали 87.5% та 85.7% відповідно).

Контрастні речовини на основі гадолінію були пов’язані з розвитком нефрогенного системного фіброзу або нефрогенної фіброзуючої дерматопатії.

Як і КТ, магнітно-резонансна томографія має значення для виявлення екстраокулярного поширення пухлини, особливо в зоровий канал. Вона також може допомогти зобразити внутрішньочерепні пухлини, пов’язані з трьохсторонньою ретинобластомою. На МРТ також добре видно і відшарування сітківки.

Ультрасонографія

Трививмірна (3D) ультрасонографія може бути використана для картографування сітківки та пухлини, що може бути корисним при плануванні локальної радіотерапії. Крім того, за допомогою цього методу можна встановити наявність кальцифікатів і відшарування сітківки. Однак, для виявлення екстраокулярного поширення пухлини 3D-ультрасонографія не має застосування. Під час цього обстеження має використовуватись загальна анестезія, бо під час сканування око повинно бути нерухомим.

Кольорова доплерографія може виявити злегка васкуляризовані ділянки пухлини і зобразити кровотік всередині неї.

Оригінальна стаття була опублікована в Medscape 19 лютого 2019 року.



Адаптивні металінзи – прорив в розробці штучного ока

 

Надихнувшись будовою людського ока, вчені з Harvard John A. Paulson School of Engineering and Applied Sciences (SEAS) розробили адаптивну металінзу, яка, по суті, є плоским електронно контрольованим штучним оком. Адаптивна металінза здатна одночасно контролювати три основні параметри розмитих зображень: фокус, астигматизм та зміщення зображення.

“Це дослідження поєднує у собі прориви в технології штучних м’язів, та технологію металінз, щоб створити контрольовану металінзу, що може в реальному часі змінювати фокус, подібно до людського ока”, – каже Alan She, аспірант Graduate School of Arts and Sciences, головний автор статті. “Ми йдемо на крок далі, щоб розвинути в цієї лінзи здатність динамічно виправляти такі аберації, як астигматизм, на що людське око не здібне”.

Можливість вбудованого оптичного масштабування та автофокусування буде корисною для широкого спектру застосувань, включаючи камери телефонів, окуляри, та обладнання віртуальної та доповненої реальності. Ці лінзи також показують можливості майбутніх мікроскопів, які будуть працювати повністю в електронному вигляді та зможуть виправляти одночасно багато аберацій.

The Harvard Office of Technology Development захистив цей винахід як свою інтелектуальну власність, та вивчає можливості для майбутньої комерціалізації.

Металінза (в центрі), що контролюється електродами з карборонвих нанотрубок

Щоб створити штучне око, дослідникам спочатку необхідно збільшити розмір металінзи. Вони фокусують світло та елімінують сферичні аберації за допомогою щільного скупчення наноструктур, кожна з яких менша за довжину хвилі світла.

“Оскільки наноструктур дуже мало, щільність інформації в кожній лінзі є надзвичайно високою. Якщо перейти від лінзи розміром 100 мкм до сантиметрової, то інформація, яку необхідно обробити лінзі збільшиться в 10000 разів. Кожного разу, коли ми намагалися збільшити масштаб лінзи, розміри файлу зображення збільшувались до гігабайтів або, навіть, терабайтів”, – каже Alan She.

Щоб вирішити цю проблему, вчені розробили новий алгоритм зменшення розміру файлу. Це зробить металінзи сумісними з технологією, яка використовується в даний час для виготовлення інтегральних мікросхем. У статті, нещодавно опублікованій в Optics Express, дослідники продемонстрували дизайн та виготовлення металінз діаметром сантиметр та більше.

Схема фокусування металінзою променів світла на сенсор

Далі вченим було необхідно прикріпити велику металінзу до штучних м’язів, не порушуючи її здатність фокусувати світло. В людському оці кришталик оточений циліарним м’язом, який розтягує або стискає його, змінюючи форму для регулювання фокусної відстані. Capasso і його команда співпрацювали з David Clarke – піонером в галузі інженерних застосувань діелектричних еластомерних приводів, також відомих як штучні м’язи.

Для прикріплення до лінзи дослідники обрали тонкий прозорий діелектричний еластомер з малим супротивом. Це дає можливість світлу проходити через матеріал з невеликим розсіюванням.

Еластомер контролюється за допомогою подавання напруги. По мірі розтягування, положення наностовпчиків на поверхні лінзи змінюється. Металінзу можна налаштовувати, як контролюванням позиції одних наностовпчиків відносно інших, так і повним зміщенням структур. Разом лінза зі штучними м’язами мають товщину всього 30 мкм.

“Усі оптичні системи з декількома компонентами – від камер, мікроскопів та телескопів – мають невеликі перекоси або механічні навантаження на компоненти, залежно від способу їх побудови та оточуючого середовища, що завжди спричинятиме невеликий астигматизм та інші аберації, які можуть бути виправлені адаптивним оптичним елементом”, – каже Alan She.

В подальшому дослідники збираються розширити функціонал лінзи, та знизити напругу, необхідну для контролювання нею.

Оригінальна стаття була опублікована в The Harvard Gazette в лютому 2018 року.



Вживання поліненасичених жирних кислот класу Омега-3 знижує ризик розвитку глаукоми

 

Глаукома є провідною причиною незворотної двосторонньої сліпоти в усьому світі. До відомих факторів ризику розвитку глаукоми відносяться: сімейний анамнез, афроамериканська раса, жіноча стать і старий вік. В даний час, єдиним фактором ризику, який можна впливати, є внутрішньоочний тиск, зниження якого є ціллю медикаментозного та хірургічного лікування. Виявлення інших факторів ризику, особливо тих, на які ми можемо мати вплив, може сприяти зусиллям, що докладають фахівці для лікування глаукоми.

Вченими зі США було виявлено зв’язок між підвищеним щоденним вживанням ейкозапентаєнової кислоти та докозагексаєнової кислоти, які належать до поліненасичених жирних кислот класу Омега-3, і зниженим ризиком розвитку глаукоматозної оптичної нейропатії. Однак, споживання таких кислот в занадто великих кількостях навпаки підвищує ці ризики.

Поліненасичені жирні кислоти є дуже важливими поживними речовинами для здоров’я та розвитку людини. Ейкозапентаєнова кислота, що входить до складу фосфоліпідів клітинних мембран, допомагає забезпечувати середовище, ідеальне для функціонування мембранних білків, підтримання мембранної текучності та формування ліпідного рафту. Вона також регулює процеси транскрипції та передачі сигналів в клітині, і додатково має прямий вплив на клітини запалення. Ейкозапентаєнова кислота міститься у великій кількості в рибних жирах, морських молюсках, діатомових та бурих водоростях. Також, вона міститься в грудному молоці.

Формули ейкозапентаєнової та докозагексаєнової кислот

Докозагексаєнова кислота важлива для розвитку головного мозку та підтримання його когнітивних функцій. Також, вона є необхідною для попередження нейродегенеративних захворювань. Ця кислота є компонентом клітинної мембрани, що може запобігти деградації структур сітківки, зменшити активацію гліальних клітин, яка виникає внаслідок підвищення внутрішньоочного тиску, та захистити фоторецептори від апоптозу, викликаного окислювальним стресом. Докозагексаєнова кислота входить до складу ліпідів більшості тканин тварин. Велика її кількість міститься в морепродуктах, таких як лосось та атлантичний оселедець. Модифікація поліненасичених жирних кислот позаклітинного матриксу трабекулярної сітки може також знизити ризик глаукоми через окислювальний стан.

Вчені проаналізували споживання харчових поліненасичених жирних кислот як безперервну змінну і у квартилях, в ході кросс-секційного дослідження 3,865 осіб, що приймали участь в National Health and Nutrition Examination Survey (NHANES).

За результатами, шанси виникнення глаукоми були нижчими у осіб зі збільшеними рівнями щоденного вживання в їжу ейкозапентаєнової кислоти та докозагексаєнової кислоти. Однак, у осіб із загальним добовим споживанням поліненасичених жирних кислот у другому та третьому квартилях, було виявлено більш високий ризик розвитку глаукоми.

Відповідно до отриманих даних, шанси виникнення глаукоми збільшувались майже втричі, якщо досліджувана особа знаходилась в другому або третьому квартилі, в порівнянні з першим квартилем.

Оригінальне дослідження було опубліковане в JAMA Ophthalmology в лютому 2018 року.



Фактори ризику низької ефективності хірургічного лікування обструкції нососльозового каналу у дітей

 

Однією із поширених очних проблем у дітей є обструкція нососльозових шляхів. За даними Американської Асоціації Офтальмологів, в усьому світі приблизно 5% дітей мають симптоми сльозотечі і рецидивуюі інфекції. Але, все ж, у більшості дітей позбавлення цих симптомів вдається досягти лише консервативними методами – медикаментозно, та за допомогою масажів. У 10% таких дітей одужання досягти не вдається, і необхідне проведення оперативного втручання. Серед багатьох доступних варіантів хірургічних втручань найбільш поширеною є процедура зондування. Однак, деякі пацієнти після такої початкової процедури все ще не позбавляються від вищевказаних симптомів, і тому потребують більш агресивних і інвазивних втручань.

Це наштовхує на думку: “Чи існують якість фактори ризику, які були б спільні для таких пацієнтів, і зумовлюють необхідність додаткових оперативних втручань?” І якщо такі фактори можна виявити, то, вірогідно, у дітей з цими ризиками першочерговою процедурою можна обрати більш інвазивну методику для отримання кращого початкового ефекту, або морально підготувати батьків до необхідності додаткових втручань. Раніше були спроби знайти фактори, які б сприяли невдачі процедури зондування, але дослідникам не вдалося вичленити статистично значущі спільні риси. Тому вчені з Небраски вирішили продовжити пошук анатомічних і фізіологічних особливостей, які б об’єднували дітей, в яких зондування не принесло одужання.

У ретроспективному обсерваційному дослідженні були досліджені дані пацієнтів, у яких дитячий офтальмолог виявляв необхідність хірургічного втручання через відсутність результату консервативного лікування. Пацієнти були розділені на групи, залежно від того чи потребували вони одного оперативного втручання, або кількох. Далі вивчалась кореляція факторів ризику та необхідності декількох операцій. Фактори, які гіпотетично мали вплив на негативний результат первинної процедури, порівнювались між собою за допомогою аналізу співвідношення шансів. Показником успіху було прийнято відсутність симптомів сльозотечі і рецидивуючих інфекційних захворювань через 6 місяців після втручання.

Шляхом даного аналізу було виявлено, що факторами ризику є: трисомія 21 пари хромосом, алергічний риніт/сезонні алергії, інфекційні захворювання верхніх дихальних шляхів протягом одного місяця до процедури, та наявність обструктивного апное сну. В ході дослідження було виявлено, що пацієнти з трисомією 21 пари хромосом краще реагують на балонну дилатацію, як первинну процедуру. А пацієнтам з недавніми інфекційними захворюваннями верхніх дихальних шляхів краще відкласти оперативне втручання до моменту повного усунення симптомів. Теж саме стосується і алергічних захворювань. Факторами, які спочатку вважались вірогідними, але не підтвердились, стали передчасні пологи та супутнє проведення хірургії екстраокулярної мускулатури одночасно з операцією нососльозового каналу. Однак, стосовного останнього вчені остаточно не впевнені, адже вибірка пацієнтів була недостатньо великою.

Оригінальне дослідження було опубліковане в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 19 липня 2019 року.

 



Кількість очних травм дітей, пов’язаних з використанням безпорохової вогнепальної зброї, зросла майже на 170%

 

Згідно з дослідженням, опублікованим в журналі Pediatrics, частота травм очей, які отримують діти під час занять спортом або відпочинку зменшилась з 1990 до 2012 року. Однак, частота травм, спричинених безпороховою вогнепальною зброєю, зросла на 168.8%.

“Ураження очей при занятті спортом або при відпочинку зустрічаються дуже часто, але їх можна запобігти”, – каже Gary A. Smith, MD, DrPH, директор Center for Injury Research and Policy at Nationwide Children’s Hospital, Columbus, Ohio в інтерв’ю для Infectious Diseases in Children. “Такі травми трапляються миттєво, але можуть мати значні наслідки, які залишаться на все життя. Щодо таких травм необхідно проводити посилені заходи профілактики, особливо для тих, які викликані безпороховими рушницями”.

Щоб вивчити характеристики і джерело травм очей, з приводу яких надається лікування в американських відділеннях невідкладної допомоги, вченими було проведено ретроспективне дослідження, в якому вони проаналізували дані з National Electronic Injury Surveillance System. Усі пацієнти, дані яких використовувались в дослідженні, були молодші 17 років, та з 1990 року по 2012 проходили лікування травм очей, які були отримані при зайнятті спортом або під час відпочинку.

Таких дітей в Сполучених Штатах виявилось приблизно 441,800 (95% CI, 378,868-504,733; середнє значення = 26.9 на 100,000). Більшу частину пацієнтів складали представники чоловічої статі, яких було майже три чверті. А вік, в якому найчастіше траплялись ураження очей, становив від 10 до 14 років, та від 15 до 17.

Більшу частину травм очей вдалося вилікувати, і пацієнти були виписані з відділень невідкладної допомоги (94.6%). Найчастішими ураженнями стали: стирання рогівки (27.1%), кон’юнктивіт (10.0%), та чужорідні тіла в оці (8.5%). Із усіх отриманих травм 4.7% потребували госпіталізації.

Активності, які частіше всього призводили до травм очей були: баскетбол (15.9%), бейсбол та софтбол (15.2%), і використання безпорохових рушниць (10.6%). Незважаючи на те, що кількість уражень очей зменшилась з 1990 по 2012 рік, кількість травм, спричинених безпороховими рушницями, зросла на 168.8%. Крім того, 48.5% досліджуваних госпіталізацій були пов’язані як раз з такою зброєю.

“Медичні працівники можуть надавати батькам та дітям інформацію про запобігання очних травм, які можна отримати під час заняття спортом або під час відпочинку, – каже Gary A. Smith, – Для дітей дуже важливо займатись спортом, але у деяких видах спорту є потреба в застосуванні підсиленого захисту очей. В деяких випадках для того, щоб діти отримали належний ступінь захисту, необхідно буде змінити культуру в межах спорту”.

Оригінальне дослідження було опубліковане в Pediatrics в лютому 2018 року.



Невтішні результати імплантації кератопротезу Boston type 1 у дітей

 

В ретроспективному, багатоцентровому дослідженні було перевірено ефективність застосування кератопротезів KPro (Boston type 1 keratoprosthesis) у дітей. KPro було імплантовано в 11 очей 11 пацієнтів віком від 0.9 до 15.5 років. Гострота зору з максимальною корекцією до оперативних втручань варіювала від 20/600 до світлосприйняття. В усіх пацієнтів також було діагностовано глаукому, і у 6 очах перед імплантацією KPro було встановлено дренажні пристрої для глаукоми (GDDs). При останньому огляді (середній показник становив 41.8 місяців; діапазон складав від 6.5 до 85 місяців) 2 ока зберігали гостроту зору з максимальною корекцією 20/400 або краще, тоді як 5 очей втратили світлосприйняття. Післяопераційні ускладнення включали: ретропротезну мембрану (9 очей), розплавлення рогівки (5 очей), інфекційний кератит (3 ока), ендофтальміт (3 ока), ерозію дренуючих пристроїв для глаукоми (2 ока), відшарування сітківки (5 очей). Початковий KPro було збережено у чотирьох очах (36.4%).

За висновками дослідників, імплантація кератопротезів Boston type 1 у дітей пов’язана з більшою частотою ускладнень, більшою ймовірністю провалу застосування пристрою, та гіршою гостротою зору, ніж при встановленні такого протезу у дорослих. З огляду на це, автори дослідження не рекомендують застосовувати KPro у дітей.

 

Зображення кератопротезів Boston type 1 (зліва) та type 2 (зправа)

Огляд дослідження імплантації Boston type 1 keratoprosthesis (KPro) у дітей від Christopher J. Rapuano, MD.

“Як один із хірургів, що проводив більшу частину трансплантацій рогівки у дітей в Wills Eye Hospital протягом останніх років, я особливо прагну дізнатися про все, що може покращити посередній стан справ у дитячій кератопластиці.

Трансплантація рогівки у дітей є технічно складною процедурою з підвищеним ризиком екструзії внутрішньоочного вмісту під час операції. Післяопераційний догляд, в кращому разі, є складним завданням. Діти часто не виявляють скарг, коли в їх очах відбувається щось неприємне або незрозуміле, наприклад, розпускання швів або пошкодження рогівки. Тому такі стани залишаються без лікування набагато довше, ніж у більшості дорослих – часто з несприятливими результатами.

Просто дослідити стан немовля чи дитини в кабінеті буває досить складно, і ми рідко отримуємо таку хорошу можливість для огляду, як у дорослих. Нам може знадобитись провести обстеження під наркозом просто для того, щоб отримати адекватний доступ для огляду ока. Коли приходить час знімати шви, нам необхідно ввести дитину в загальну анестезію. Це можна легко спланувати для звичайного зняття швів, але коли шов ослаблюється або розривається, і його необхідно зняти одразу ж, то розпланувати екстрений виїзд в операційну не так просто. Трансплантати у дітей відторгаються також частіше, ніж у дорослих.

Все це є передумовою того, чому корнеальні хірурги шукають кращі способи проведення трансплантації у дітей.

Кератопротез Boston достатньо добре себе показує у багатьох очах дорослих, де не очікується, що трансплантат рогівки буде досить довгий час залишатись прозорим. Насправді, багато дорослих пацієнтів ставляться до цього, як до дива. Не було б чудово, якби це так само добре працювало і у дітей? Зір буде відновлюватись швидше, ніж при стандартній трансплантації рогівки, і, в ідеалі, це зменшить ризики розвитку амбліопії. Також не буде спостерігатись відторгнення трансплантата.

З цих причин кератопротези Boston почали встановлювати у немовлят і дітей, в тому числі і в лікарні Wills Eye Hospital. Однак, багато, якщо не більшість, хірургів почали розуміти, що результати у дітей не такі хороші, як у дорослих. Тому вони почали все більше вагатись у доцільності виконання такої процедури у маленьких пацієнтів.

Fung з колегами1 слід привітати з публікацією їх невтішних результатів імплантації кератопротезів Boston type I у дітей, що ми дещо неохоче робимо. Однак, дуже важливо поділитися цими результатами з офтальмологічною спільнотою. Отримані результати виявились настільки поганими, що вони припинили виконання цієї процедури у дітей.

Aquavella з колегами2,3   мали кращий досвід такого кератопротезування у дітей. У нас в Wills Eye Hospital також були діти, які добре справлялись з протезом Boston, але цікаво чому так відбувалось. Чи впливають різні діагнози на результати по-різному? Чи має значення вік? Дослідження Fung і колег було досить невеликим, але вони не виявили великої різниці у результатах залежно від діагнозу та віку проведення операції.

Як відомо, стандартна трансплантація рогівки у дітей має дуже стриманий прогноз. Усім нам потрібно продовжувати шукати “кращий шлях” для поліпшення зору дітей з помутнінням рогівки. Так само, як результати застосування кератопротезів Boston з часом покращувались у дорослих, нам необхідно працювати над покращенням результатів і у дітей”.

 

Christopher J. Rapuano. Disappointing Results of Boston Keratoprosthesis in Kids – Medscape – May 16, 2018



Переваги ширококутового цифрового зображення очного дна у виявленні патологій новонароджених

 

Відповідно до результатів дослідження, опублікованого в OSLI Retina, ширококутове цифрове зображення очного дна може бути більш ефективним у виявленні потенційно небезпечної патології заднього сегмента ока у новонароджених, ніж дослідження червоного рефлексу.

В проспективному дослідженні (Newborn Eye Screening Test – NEST) 194 доношених новонароджених пройшли як дослідження червоного рефлексу, так і ширококутове цифрове зображення очного дна, яке виконувалось за допомогою камери RetCam3 з 130° лінзою (Natus Medical). Результати дослідження червоного рефлексу були задокументовані в записах педіатрів; цифрові зображення робила навчена медсестра інтенсивної терапії новонароджених. Дослідження включало новонароджених когорти NEST, які проходили скринінг з 25 липня 2013 року по 25 липня 2014 року в Lucile Packard Children’s Hospital в Stanford University School of Medicine.

У 49 немовлят, в яких не було виявлено патологій при дослідженні червоного рефлексу, під час 130° ширококутового зображення очного дна були знайдені одне або кілька із наступних порушень заднього сегменту: крововиливи в сітківці, вогнищеві геморагії очного нерва, згруповані пігментації, хороїдальний невус в макулі та інших зонах сітківки, хороїдальна пігментація, альбінотичне очне дно, ознаки дистрофії “слід ведмедя” (bear track dystrophy), пігментна ретинопатія, та осередкова депігментація пігментного епітелію сітківки.

Загальне погодження між двома методами дослідження складало від 81.4% до 99.5% для будь-якого з порушень. У виявленні патологій ока чутливість дослідження червоного рефлексу педіатром склала 0.0% (95% CI, 0.0%–7.3%), що свідчить про переважання хибно-негативних результатів. А специфічність таких досліджень становила 100.0% (95% CI, 97.5%–100.0%) через відсутність хибно-позитивних результатів.

Вцілому, результати дослідження показують широкий потенціал для впровадження ширококутового цифрового зображення очного дна для виявлення неонатальних патологій очей, які можна пропустити при дослідженні червоного рефлексу.

Оригінальне дослідження було опубліковане 15 лютого 2018 року.



Флюоресцеїнова ангіографія у менеджменті ретинопатії недоношених

 

Ретинопатія недоношених це вазопроліферативний розлад, який уражає сітківку недоношених дітей, та дітей із низькою масою тіла при народженні. Вона є однією з провідних причин дитячої сліпоти у світі, якої можна було би запобігти. Нажаль, немає чітких протоколів лікування для пацієнтів з аваскулярною сітківкою, яка залишається після 45 тижня пост-менструального віку. А довгострокові структурні і функціональні ризики залишаються невідомими. Можливо, що такий стан в подальшому житті пацієнта може вплинути на розвиток інших захворювань очей, які потребуватимуть лікування. Терапевтична стратегія таких пацієнтів наразі більше базується на клінічних судженнях лікаря, а не на встановлених протоколах. Тому варіанти лікування можуть варіювати від простого спостереження до лазерної фотокоагуляції.

Значення ж моніторингу персистуючої аваскулярної сітківки у немовлят залишається досі не до кінця чітко визначеним для ретинопатії недоношених. Ця знахідка часто визначається у пацієнтів після проходження лікування ін’єкціями протисудинного ендотеліального фактору росту (anti-VEGF). В своєму проспективному обсерваційному дослідженні, Al-Taie з колегами вивчали необхідність проведення флюоресцеїнової ангіографії та представляють результати її проведення у 36 послідовних випадках ретинопатії недоношених 2 типу у немовлят. Ці діти мали персистуючу аваскулярну сітківку після 45 тижнів пост-менструального віку. Жоден із пацієнтів не потребував лікування ретинопатії недоношених, проте вони продемонстрували затримку в периферичній васкуляризації. Аваскулярна сітківка в усіх випадках була виявлена в ІІ або в ІІІ зоні при проведенні флюоресцеїнової ангіографії. Просочування периферичних судин було виявлено в 3 очах 2 дітей, і було проліковане за допомогою лазера.

За висновками авторів дослідження, проведення флюоресцеїнової ангіографії у дітей з ретинопатією недоношених є бажаним для виявлення персистуючої аваскулярної сітківки, та для допомоги лікареві у прийнятті рішення щодо терапевтичної тактики. Однак, у проведенні цієї процедури є певні складнощі. В першу чергу, це поганий стан здоров’я недоношених немовлят, та не широка доступність камер і технологій для проведення ангіографії. Проте виконання даної процедури і виявлення офтальмоскопічних знахідок, що потребують лазерного лікування, можуть бути надзвичайно корисними у менеджменті таких складних випадків.

Оригінальне дослідження було опубліковане в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 19 липня 2019 року.



Вчені розробили біоміметичні контактні лінзи, які здатні збільшувати зображення за командою користувача

 

Вчені з University of California San Diego створили набір м’яких роботизованих лінз, які дають людям можливість приближувати та віддаляти зображення, яка контролюється кліпанням очей.

У своїй науково-дослідній роботі команда під керівництвом  Shengqiang Cai вказує, що в той час, як більшість роботизованих механізмів управляються вручну, або за допомогою заздалегідь прописаних програм, їх лінзи реагують на електроокулографічний сигнал ока – електричний потенціал, який генерується м’язовою активністю зорового апарату.

Лінзи виготовлені із полімерного матеріалу, який реагує на електроокулографічний сигнал зміною своєї форми. Сигнал, в свою чергу, контролюється п’ятьма електродами, які встановлені навколо ока. Таким чином, коли людина швидко двічі кліпає очима, лінза деформується, стає більш опуклою, що збільшує зображення, яке бачить її користувач.

Дизайн та виробництво біоміметичної контактної лінзи

Здатність збільшувати зображення лише за допомогою кліпання здається фантастичною, однак поки що не слід очікувати на десятикратні значення приближення. Наразі, фактична зміна фокусної відстані становить всього 32%. Також, вчені зазначають, що лінзи, виготовлені з розробленого ними матеріалу, мають переваги перед уже існуючими варіантами.

Поки що дана технологія не готова до широкого впровадження в повсякденне життя, і є багато характеристик та аспектів, які слід доробити й вдосконалити в майбутньому. Однією із таких речей, наприклад є звичайні, доступні у вільному продажу електроди, які використовувались в даній концептуальній моделі.

За словами дослідників, за допомогою електроокулографічних сигналів можна контролювати не тільки лінзи, а й управляти окулярами, камерами, візуальними протезами і будь-якими іншими оптичними пристроями, включаючи віддалені роботизовані камери. Навіть, якщо око нічого не бачить, воно все ще здатне продукувати електроокулографічні сигнали, що розширює спектр майбутнього застосування цього винаходу.



Вплив гіповітамінозу D на неінфекційний увеїт

 

Гіповітаміноз D пов’язаний з більш високими ризиками розвитку неінфекційного увеїту, однак причинний зв’язок поки що не вдалося встановити, згідно з дослідженням, опублікованим в JAMA Ophthalmology.

У ретроспективному дослідженні було проаналізовано дані 558 пацієнтів з неінфекційним увеїтом. При порівнянні з контрольною групою, яку склали 2790 людей, було виявлено, що у тих, хто мав нормальні рівні вітаміну D, на 21% менше шансів захворіти на неінфекційний увеїт.

В групу увеїту відбирались учасники, у яких було виміряно рівні вітаміну D протягом одного року до встановлення первинного діагнозу. Критеріями виключення стали: наявність системних захворювань; прийом ліків, які знижують рівень вітаміну D; перенесені внутрішньоочні операції; перенесений інфекційний увеїт. При порівнянні кожному пацієнту з увеїтом відповідало 5 здорових людей, які підбирались на основі віку, статі, раси / етнічної приналежності. В учасників з контрольної групи рівень вітаміну D визначався протягом одного року до, або протягом 6 місяців після дослідження очей, яке не виявило патологій. Для оцінки зв’язку між гіповітамінозом D та неінфекційним увеїтом використовувались кілька логістичних регресійних моделей.

За нормальний рівень вітаміну D вважались його значення в 20 ng/mL, або більше, в той час, як нижчі результати ідентифікували як дефіцит.

Окрім оцінки даних у загальних популяціях, додатково проводились расово-специфічні аналізи. Такий аналіз виявив, що чорна раса учасників статистично суттєво впливає на зв’язок низьких рівнів вітаміну D і неінфекційного увеїту (P = .004).

Автори дослідження зазначають, що такий зв’язок може вказувати на сильніший біологічний вплив вітаміну D на увеїт у цієї раси, або ж може означати обмежену здатність у виявленні подібної різниці в інших расово-етнічних групах.

Для виявлення причинного зв’язку в подальшому будуть необхідні проспективні дослідження. І якщо така причинність буде встановлена, то вітамін D стане потенційно привабливим допоміжним засобом у лікуванні неінфекційного увеїту.

Оригінальне дослідження було опубліковане в JAMA Ophthalmology в травні 2018 року.