Раннє оперативне втручання на очах призводить до глаукоми у певної групи дітей

Операція з приводу катаракти у дітей раннього віку пов’язана з високим ризиком вторинної глаукоми, особливо на очах із супутньою мікрофтальмією, мікрокорнеа або PFV синдромом.

У лікарні Moorfields Eye Hospital в Лондоні, були проаналізовані хірургічні записи та цифрові дані дітей, які пройшли операцію з приводу катаракти в період між 1995 і 2016 роками, з метою оцінки візуальних результатів, ризику виникнення глаукоми та, по-друге, наявності косоокості або ністагму, а також кількості вторинних втручань. В дослідження були включені дві підгрупи дітей: перша з ізольованою катарактою, а друга з супутньою мікрофтальмією, мікрокорнею або PFV-синдромом (ММP-група).

Подальший аналіз підгруп проводили відповідно до віку на момент проведення операції: з групою раннього втручання, включаючи немовлят у віці 48 днів або менше, та групою пізнього втручання – осіб старше 48 днів. Всього було відібрано 111 дітей, які підійшли під критерії дослідження. Із них 86 були з ізольованою катарактою і 25 з катарактою, пов’язаною з MMP.

Раннє втручання не призвело до кращих візуальних результатів у жодній з підгруп. У дітей з двосторонньою катарактою, асоційованою з ММР, частка очей з кінцевою BCVA гіршою, ніж 0,3 logMAR була приблизно однаковою, незалежно від віку в операції. У групі ізольованої катаракти більше дітей мали BCVA гіршою, ніж 0,3 logMAR після раннього втручання (56%), ніж після пізнього втручання (33%).

Глаукома часто виникала в очах з ММР асоційованою катарактою (28%), і значно частіше після раннього (75%), ніж після пізнього (6%) втручання (Р = .001). У групі з ізольованою катарактою глаукома розвинулась у 15% очей. Знову ж таки, більша її поширеність (42%) була після раннього, ніж після пізнього втручання (11%). Косоокість або ністагм були присутні в дуже високих відсотках випадків у дітей в обох групах і, аналогічно, високим був рівень помутніння задньої капсули.

«Наші основні знахідки були такими: високий ризик глаукоми у дітей раннього віку з катарактою, асоційованої з ММР, що пережили ленсектомію до 48-денного віку, і відсутність кращих візуальних результатів з раннім хірургічним втручанням», - пишуть автори. "Наш висновок про те, що 75% дітей у групі раннього втручання мали поставлений діагноз глаукоми, ясно виступає проти ранніх операції у дітей з катарактою, яка асоційована з ММР".
Більш низька поширеність глаукоми та порівняно високі візуальні результати, на думку авторів, роблять пізню операцію кращим варіантом. - від Michela Cimberle.
Оригінальна стаття була опублікована в Healio Ocular Surgery News 7 березня 2019 року.

 


Низька вага при народженні пов’язана зі зміненою анатомією ока в дорослому віці

Згідно з новим дослідженням із Німеччини, низька вага при народженні збільшує шанси мати більш тонку центральну рогівку та інші аномалії ока в дорослому віці.

“За допомогою наших даних ми пропонуємо нове розуміння довгострокових ефектів низької ваги при народженні, припускаючи, що пренатальний ріст і пов’язані з ним фактори мають зв’язок зі змінами в геометрії очей, які зберігаються після дитинства”, –  Dr. Achim Fiess з Johannes Gutenberg University повідомляє Reuters Health.

Зв’язок між низькою вагою при народженні і зміненим розвитком очей у дитинстві вже був встановлений, але досі не було проведено популяційних досліджень про можливі ​​наслідки у зрілому віці.

Дослідники вивчили дані когортного дослідження на основі популяції, в якому всі учасники пройшли біометрію очей. Вони зосередилися на більш ніж 11000 очах у 7 120 осіб, дані про вагу яких надавали самі учасники.

Загалом 382 учасники повідомили про низьку вагу при народженні (менше 2500 г). Решта повідомляли про нормальні або високі показники. Вік учасників становив від 40 до 80 років під час проведення спостережень у період з 2012 по 2017 рік.

Після корекції даних було виявлено значний зв’язок між нижчою масою тіла і більш крутою кривизною рогівки. Зв’язок був і у випадку меншої відстані від білого до білого” (WTW), більш тонкої центральної частини рогівки і коротшої осьової довжини.

Тим не менш, дані 10 510 очей у 5779 учасників з факією не показали ніякого зв'язку між низькою вагою при народженні та глибиною передньої камери з товщиною кришталика.

Також дослідники визнають, що одержані дані не можуть бути контрольованими у випадках ретинопатії недоношених і її лікування, які можуть вплинути на результати.

Однак, як зазначає Dr. Fiess: «Загалом, зміна геометрії очей є фактором ризику для основних захворювань очей, що призводять до порушення зору і сліпоти в промислово розвинених країнах. Планується подальша робота для оцінки того, чи мають особи з низькою вагою при народженні підвищений ризик цих захворювань.

Оригінальна стаття була опублікована в JAMA Ophthalmology 21 лютого 2019 року.

 



Поширеність варіантів FOXC1 у пацієнтів з підозрою на первинну вроджену глаукому

 

Як первинні, так і вторинні форми глаукоми у дітей мають багато різних механізмів виникнення, і у багатьох випадках причина не є однозначно очевидною. Широкий фенотипічний спектр вторинної глаукоми, особливо у осіб з варіантами FOXC1 або PITX2, пов’язаних з синдромом Аксенфельда-Рігера, ускладнює діагностику пацієнтів з більш м’якими фенотипами. Ці випадки іноді класифікуються і лікуються як первинна вроджена глаукома.

Тому було проведене міжнародне дослідження, спрямоване на встановлення поширеності варіантів FOXC1 у пацієнтів з підозрою на первинну вроджену глаукому.

Були набрані австралійські та італійські когорти з 1 січня 2007 року по 1 січня 2016 року. Для виявлення варіантів FOXC1 у всіх пацієнтів були проведені секвенування екзома в комбінації з методом Сенгера та мультиплексною лігат-залежною ампліфікацією (MLPA). Аналіз отриманих даних відбувався з 2015 до 2017 року.

Всього в дослідження було включено 131 особу з підозрою на первинну вроджену глаукому. Середній (SD) вік в австралійській когорті становив 24,3 (18,1) років; 37 з 84 австралійських учасників (44,0%) були жінками, а 71 з 84 (84,5%) мали європейське походження.

Середній вік (SD) в італійській когорті становив 22,5 (18,4) років; 21 з 47 італійських учасників (44,7%) були жінками, а 45 з 47 (95,7%) мали європейське походження.

Майже у 1 з кожних 20 учасників (6,1%) спостерігались рідкісні, прогнозовано шкідливі варіанти FOXC1. При повторному дослідженні всі ці пацієнти мали принаймні 1 виявлену очну та / або системну особливість, пов’язану з синдромом Аксенфельда-Рігера.

Отримані дані підкреслюють генетичну та фенотипову гетерогенність глаукоми у дітей і підтримують використання генетичних панелей, що включають FOXC1 як допомогу в діагностиці. Це особливо важливо тому, що клінічні особливості синдрому Аксенфельда-Рігера можуть бути досить тонкими. Для підтримки майбутнього використання таких панелей необхідні будуть повторні відтворення отриманих результатів.

Оригінальна стаття була опублікована в JAMA Ophthalmology 17 січня 2019 року.

 



Всесвітній тиждень глаукоми

Шановні колеги!

Сьогодні, 10 березня, починається Всесвітній тиждень глаукоми!

Ця масштабна подія є результатом співпраці Всесвітньої асоціації глаукоми та Всесвітньої асоціації пацієнтів з глаукомою. По всьому світі, з 10 по 16 березня проводяться серії заходів, що інформують людей про необхідність регулярної перевірки очей (і зорового нерва) для раннього виявлення глаукоми, що сприяє збереженню зору.

До широкого спектру просвітницьких заходів залучаються офтальмологи, оптометристи, інші працівники сфери догляду за очима в лікарнях, університетах, клініках, приватних закладах. Також в них беруть участь багато незалежних осіб, в тому числі ті, що самі мають глаукому, або родичів з нею. Свій вклад роблять і товариства глаукоми з асоціаціями пацієнтів, що мають глаукому.

Щороку обирається спільна тема,  яка потім адаптується до місцевих умов, і на ній об’єднуються усі зусилля. Останнім часом такою темою стали родичі першого ступеня споріднення, оскільки вони мають десятикратне збільшення пожиттєвого ризику глаукоми. І, якщо вони прореагують на цю інформацією регулярними оглядами зорового нерва, то це врятує зір багатьом людям.

Глаукома викликає прогресуюче ураження зору. І викликає його без попереджень, аж поки не стає надто пізно. Лікування може лише попередити подальше ураження зору, але не відновити уже наявні зміни. Тому, чим раніше буде поставлений діагноз, тим більше залишиться можливостей для збереження зору.

 

Тож, давайте згадаємо що таке глаукома.

Глаукома – це група захворювань очей, що спричиняють прогресивне ураження зорового нерва в точці, де він полишає око задля перенесення інформації в мозок, та супроводжуються дефектами полів зору, і, часто, підйомом внутрішньоочного тиску. Вона описується як тиха осліплююча хвороба та викрадач зору, що підкрадається.

Глаукома є другою найбільш поширеною причиною сліпоти у всьому світі. Підраховано, що 4,5 мільйони осіб на всій земній кулі втратили зір внаслідок глаукоми, і, що до 2020 року ця цифра зросте до 11,2 мільйонів. Варто зазначити, що із-за тихого перебігу хвороби, принаймні на ранніх стадіях, якнайменш 50% хворих в розвинених країнах не здогадуються про те, що мають глаукому. І це число може зростати до 90% у менш розвинених країнах.

Існує кілька типів глаукоми. Деякі з них можуть виникати як ускладнення інших захворювань очей (так звані «вторинні» глаукоми). Але переважна більшість випадків є «первинними», тобто вони відбуваються без відомої причини. Раніше вважалося, що причиною більшості або всіх глауком є ​​високий тиск всередині ока (відомий як внутрішньоочний тиск, у закордонній літературі скорочується як IOP). В даний час встановлено, що, навіть, люди, які не мають аномально високого внутрішньоочного тиску, можуть страждати від глаукоми. Він вважається сьогодні «фактором ризику» для глаукоми разом з іншими факторами, такими як: расове походження, сімейний анамнез, високий ступінь міопії та вік.

Деякі форми глаукоми можуть виникати при народженні (“вроджені”) або під час дитинства (“ювенільні”); однак, в більшості випадків, глаукома з’являється після 4-го десятиліття життя, а її частота зростає з віком. Немає чітко встановленої залежності глаукоми від статі.

Найбільш поширеними типами глаукоми у дорослих є первинна відкритокутова глаукома (POAG) – форма, яка найчастіше зустрічається у пацієнтів кавказького та африканського походження – і закритокутова глаукома (ACG), що є більш поширеною у пацієнтів азіатського походження . Закритокутова глаукома часто є хронічною, подібно до відкритокутової, але іноді може перебігати гостро. І в цьому випадку, вона зазвичай являє собою дуже загрозливий для ока стан, що призводить до швидкої втрати зору.

Від глаукоми досі не знайдені ліки, а втрата зору є незворотною. Однак, медикаменти та хірургічні операції (традиційні чи лазерні) можуть зупинити або уповільнити будь-яку подальшу втрату зору. Тому раннє виявлення необхідне для обмеження порушень зору та запобігання прогресуванню захворювання. Лікар-офтальмолог може виявити глаукому на ранніх стадіях і проконсультувати щодо найкращого варіанту подальших дій.

 

Тому не зволікайте та приєднуйтесь до Всесвітнього тижня глаукоми!

Посилання на сайт Всесвітнього тижня глаукоми:

https://www.worldglaucomaweek.org/

Посилання на сайт Всесвітньої асоціації глаукоми:

https://wga.one/wga/world-glaucoma-week/

Посилання на сайт Всесвітньої асоціації пацієнтів з глаукомою:

http://www.worldgpa.org/



Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів вітає усіх представниць прекрасної статі з 8 березня!

Дорогі жінки!

Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів України вітає Вас з найпрекраснішим святом весни – Міжнародним жіночим днем! Бажаємо, щоб Ваші очі завжди радували яскраві промені любові, квітуча краса та тепло сердець рідних людей! Щоб ні на хвилину Ви не переставали відчувати радість та насолоду від життя. Нехай доля завжди Вас дивує приємними сюрпризами та несподіванками!

Щиро – правління АДОУ



Використання телемедицини в діагностиці ретинопатії недоношених

Телемедицина має подібну точність до офтальмоскопії у виявленні клінічно значущої ретинопатії недоношених (ROP), стверджують дослідники.

 

ROP є провідною причиною дитячої сліпоти в США і в усьому світі, але часто буває важко знайти кваліфікованих офтальмологів для догляду за дітьми з цим захворюванням”, – повідомляє Reuters Health Dr. Michael Chiang з Oregon Health and Science University (OHSU) в Портланді.

Телемедицина має потенціал для покращення доступності, якості та зниження коштовності догляду за ROP.

Багато попередніх досліджень розглядали чи є корисною телемедицина для діагностики ROP. Проте, всі ці дослідження оцінювали точність телемедицини, виходячи з того, що традиційні методи дослідження очей дають правильний результат.

У цьому дослідженні і клінічній практиці в OHSU дослідники бачили багато випадків, коли телемедичний огляд давав більш точний діагноз, ніж традиційні дослідження ока. Пояснюється це тим, що діти тендітні, і їх очі часто важко обережно дослідити за допомогою традиційних методів. І результати цього дослідження показали, що обидва методи мають схожу точність в діагностиці клінічно значущої ROP.

Dr. Michael Chiang і його колеги оглянули очі 281 недоношених дітей (середній гестаційний вік, 27 тижнів; 54% хлопчиків) у семи відділеннях інтенсивної терапії новонароджених у США та Мексиці.

Кожне дослідження включало огляд одного ока за допомогою бінокулярної непрямої офтальмоскопії, яку виконував досвідчений клініцист, з подальшим дистанційним переглядом ширококутових фотографій очного дна трьома незалежними телемедичними оцінювачами.

В цілому, 1553 обстеження очей були класифіковані з використанням офтальмоскопії та телемедицини. Не було виявлено різниці в загальній точності між двома методами для виявлення клінічно значущої ROP. Однак, в середньому, офтальмоскопія мала дещо більшу точність для діагностики зони III і 3-ї стадії ROP.

Зокрема, і телемедицна, і офтальмоскопія мали подібну чутливість до хвороби в зоні I (78%); Плюс-хвороби(74% проти 79% відповідно); і ROP типу 2 (стадія 3, зона I або Плюс-хвороба: 86% проти 79%). Офтальмоскопія була дещо більш чутливою при виявленні хвороби 3 стадії (85% проти 73%).

“Ми також виявили, що часто спостерігається мінливість діагностики ROP серед різних офтальмологів, незалежно від того, чи проводили вони обстеження за допомогою телемедицини, або, використовуючи традиційні методи”, – зазначив Dr. Michael Chiang.

"Це дослідження показує, що, в кінцевому рахунку, важливіше те, хто виконує оглядове обстеження, ніж те, що ця людина використовує телемедицину або традиційне дослідження очей", - сказав він.
"Це має важливі наслідки для догляду за дітьми з ROP, - додав він. - Ми можемо використовувати інформаційні технології, щоб залучити найбільш досвідчених офтальмологів до обстеження немовлят, а потім розробити системи для виявлення дітей з клінічно значущими захворюваннями, які потребують направлення для подальшої оцінки та потенційного лікування”.

Dr. Meenakashi Gupta, співдиректор Teleretinal Imaging в New York Eye and Ear Infirmary of Mount Sinai в Нью-Йорку, сказав, що дослідження: захоплююче, оскільки має потенціал для розширення діагностики ROP в регіонах світу, які мають обмежений доступ.

Інформація, отримана з цифрових зображень відрізняється від тої, яку отримує офтальмолог особисто при обстеженні ока.

"Поточні широкомасштабні зображення часто надають обмежене і спотворене уявлення про хворобу в периферійних ділянках сітківки і не дають 3-вимірних деталей традиційного бінокулярного обстеження, необхідних для виділення деяких стадій хвороби", - пояснив він.
"Інші аспекти захворювання найкраще видно на фотографіях, - сказав він. - У деяких випадках може знадобитися як візуалізація, так і особистий огляд".
"Перед поширеним впровадженням цієї технології буде потрібна розробка нового діагностичного каркасу для ROP на основі цифрових зображень", - додав він.
"Телемедицина не буде замінить повністю традиційне дослідження ока, але буде доповненням, яке надає можливість переглянути, вдосконалити та розширити наші нинішні системи клінічної допомоги", - підсумував Dr. Gupta.
 
Оригінальна стаття була опублікована в JAMA Ophthalmology в травні 2018 року.


 
.


Покращення психічного статусу у підлітків після оперативного лікування косоокості

Підлітки з видимим відхиленням ока через косоокість можуть бути схильні до психологічних проблем, повідомляють дослідники з Туреччини.

Видиме відхилення очей, викликане косоокістю, має сильний вплив на психологічні страждання у підлітків. Лікарі повинні враховувати схильність до психічних розладів у пацієнтів з явною косоокістю і направляти їх до психіатра для встановлення діагнозу та належного догляду”, – повідомляє Dr. Serdar Ozates з Children’s Health and Diseases Training and Research Hospital в Анкарі.

Dr. Serdar Ozates та колеги проспективно дослідили 83 підлітків віком від 14 до 21 року, які мали операцію щодо косоокості в одній академічній лікарні для очей у 20152016 роках.

Під критерії виключення з дослідження потрапили ті пацієнти, у яких були захворювання сітківки, глаукома, вроджена катаракта, увеїт, попередня травма очей, фізичні аномалії обличчя та попереднє хірургічне лікування косоокості, або косоокість, пов'язана з неврологічним захворюванням; і ті, у яких в анамнезі були тривожний розлад, депресії, біполярне захворювання або шизофренія.
Пацієнти були розділені на дві групи відповідно до положення очей перед операцією: 50 з передопераційною явною екзотропією, та 33 з латентним відхиленням (переривчаста екзотропія, ортофорія з гіперкорекцією мінусовими лінзами та нещодавно підвищена оцінка по Newcastle Control Score).
До і через рік після операції, всі пацієнти пройшли оцінку по турецькій версії шкали соціальної тривожності (SAAS), субшкалу депресії Hospital Anxiety and Depression Scale (HAD-D), Brief Fear of Negative Evaluation Scale (BFNE), і субшкали стану тривоги та рис тривоги State-Trait Anxiety Inventory (STAI-S and STAI-T).
Перед операцією середні оцінки HAD-D, SAAS, BFNE, STAI-S та STAI-T були значно вищими у групі явної екзотропії, ніж у групі латентного відхилення (P = 0,001 або нижче для всіх). Після операції показники в групі явної екзотропії значно поліпшилися за всіма шкалами (р = 0,001 або нижче для всіх).
Після операції бали по STAI-S і STAI-T значно покращилися в групі латентного відхилення, але результати не покращились по HAD-D, SAAS і BFNE; середні післяопераційні бали за всіма шкалами були однаковими в обох групах.
"Попередні дослідження показали зв'язок між спотворенням обличчя і психологічними розладами, а косоокість викликає значні зміни вигляду обличчя, - сказав Dr. Serdar Ozates, - Психологічні розлади є провідною причиною інвалідності в світі, і з приводу них має надаватись медична допомога".
Dr. Serdar Ozates  застеріг, що, хоча депресія і тривога зникають без додаткової медичної допомоги, психометричні тести, які вони використовували, є скринінговими тестами, і пацієнти не були обстежені психіатром. Він також зазначив, що результати в групах підлітків не можуть бути застосовані для оцінки стану дорослих з косоокістю.
Люди без косоокості часто дискримінують людей з цією хворобою. Це може негативно впливати на працевлаштування та пошук партнера. 
Багато хто вважає, що хірургія косоокості є «косметичною», коли вона виконується в умовах, за яких бінокулярний зір не може бути досягнутий, - каже Dr. Marsh у своєму листі для Reuters Health, -  Хірургія косоокості - це реконструктивна процедура, за допомогою якої намагаються відновити нормальну анатомію і має переваги, що стосуються не тільки ока.

 

Оригінальна стаття була опублікована в British Journal of Ophthalmology в 2018 році.

 



Натяг рани – не шлях до ідеального загоєння

Ви відрізаєте медіальний прямий м’яз та своєю звичайною технікою точного накладання швів пришиваєте його до ока у точці, визначеній вимірюваннями відхилення. І справа закінчена… Але не так швидко! Організм тепер має сполучити сухожилок з очним яблуком сильним та передбачуваним чином.

Власне, загоєння рани почалось з того моменту, коли ви відсікли м’яз. Першим кроком загоєння ран є гемостаз. Негайний вазоспазм, що незабаром супроводжується агрегацією тромбоцитів, закривають просвіт розрізаних судин дрібного калібру. Циркулюючі фактори згортання крові приєднуються до скупчення тромбоцитів і через складний каскад формують фібринову сітку, що зміцнює тромб. Різні сигнальні молекули, що називаються цитокінами, вивільняються і вказують на наявність і локалізацію рани. Цитокіни включають фактори росту, які діють як гормони загоєння ран. Деякі з них синтезуються клітинами віддаленими від мішені, деякі прилягаючими клітинами, та ще одні – самими таргетними клітинами. Цитокіни регулюють проліферацію клітин, посилюють міграцію клітин до ділянки пошкодження і стимулюють клітини продукувати речовини, необхідні для загоєння.

Клітини запалення, починаючи з поліморфоядерних лейкоцитів (PMNs), мігрують до місця ушкодження після того, як вони були викликані цитокінами, особливо за сприяння трансофрмуючого фактора росту бета (TGF-ß). PMN починають очищати уламки клітин та будь-які контамінаційні патогени, що потрапили в рану. Чіткіше та менш травматичне оперативне втручання скорочує фазу очищення.

Приблизно через 48 годин після цього, PMN поступово замінюються макрофагами. Вони мають подвійну роль: завершення очищення клітинних залишків та утворення цитокінів. Ці цитокіни, такі як тромбоцитарний фактор росту та TGF-ß, залучують фібробласти для початку наступної фази загоєння ран – репаративної. Фаза репарації не почнеться, якщо не буде завершена фаза очищення.

Фібробласти мігрують до рани приблизно на третю добу. Вони синтезують та секретують позаклітинний матрикс, який є складною структурою для загоєння рани. Відновлення часто починається з продукції фібронектина – великого глікопротеїну, що виступає в якості підмостки, до якої прикріплюються як клітини, так і інші структурні білки позаклітинного матриксу.

Основним структурним компонентом репарації є колаген. Цей білок продукується в фібробластах та секретується як фібрилярний білок проколаген в позаклітинний матрикс. Протеолітичні ферменти розщеплюють про колаген в одиниці, які потім зливаються у більші колагенові фібрили. Звичайна молекула колагену є довга, триланцюгова (α-ланцюги), тросоподібна спіраль. Це дає йому можливість протистояти силам розтягування. Перехресне зв'язування між нитками через утворення ковалентних зв'язків між залишками лізину ще більше підсилює нитки. Існує приблизно 25 типів α-ланцюгів, а їх змішування і зіставлення продукує приблизно 20 клінічно важливих колагенів. Спочатку відновлення сухожиль відбувається за допомогою колагена III, який поступово замінюється більшим і міцнішим колагеном I. Початкова низька щільність загоєної рани є результатом того, що вона складається з колагенових волокон меншого калібру. Поступово, протягом декількох місяців і років, менші волокна колагену замінюються великими. Це ремоделювання є складним підтриманням рівноваги між процесами руйнації та відновлення, посередниками у якому виступають протеази. Ці протеази співпрацюють для розкладання матричних білків, таких як колаген і фібронектин, що дозволяє замінити їх більшими волокнами. Ремоделювання продовжується до встановлення рівноваги між синтезом та розпадом колагену. Рани продовжують набирати міцність у дорослих більше 1 року, а у дітей приблизно 2 роки. Слід мати на увазі, що рубцева тканина ніколи не досягає повної міцності нативного колагену. Стероїди сильно пригнічують формування колагену.
Еластин в консорціумі позаклітинного матриксу додає невеликої розтяжності. Чистий еластин насправді дуже розтягується, приблизно в 6 разів більше, ніж гумова пов’язка. 
Об'ємне наповнення позаклітинного матриксу складається з великих глікозаміногліканів (GAG), які є нерозгалуженими полісахаридними ланцюгами, що складаються з повторюваних дисахаридних ланок. Полісахаридні ланцюги занадто жорсткі для складання і надзвичайно гідрофільні. Ці GAG утворюють гель, який асоціюється з білками позаклітинного матриксу для забезпечення тургору тканини. Таким чином, в той час як волокна колагену чинять опір розтягуванню, GAG протистоять стискаючим силам.
Поки відбувається загоєння рани, необхідні нові судини, щоб постачати кисень, поживні речовини та будівельні матеріали для нових тканин. Ангіогенез відбувається шляхом взаємодії факторів росту, таких як VEGF і TGF-β з ендотеліальними клітинами та іншими компонентами позаклітинного матриксу.
Дизрегуляція загоєння рани під час стадій проліферації і дозрівання призводить до надмірної реплікації фібробластів і відкладення колагену, що спричиняє утворення гіпертрофічних рубців і формування келоїдів.
Важливо пам’ятати, що механічні фактори впливають на загоєння ран. Добре відомо, що механічне натягнення вздовж довгої осі рани спричиняє утворення гіпертрофічних рубців. Тіло відчуває потребу зміцнення рубця, що знаходиться під поздовжнім напруженням. Розрізи, зроблені паралельно до розслаблених шкірних ліній натягу заживають набагато гірше, ніж ті, що зроблені під відповідним кутом щодо них. Але, коли все ж необхідно зробити розріз паралельно до них, то кількість пересічених ліній має бути мінімальною. Паперова стрічка вздовж довгої осі розрізу шкіри протягом кількох місяців допомагає запобігти гіпертрофічному утворенню рубців, коли рана знаходиться під поздовжнім напруженням. 
Сухожилля, які були розрізані і переміщені (такі як у екстраокулярних м'язів), знаходяться під напругою. Спочатку фібронектинові нитки механічно орієнтують матрицю. Потім колагенові волокна вирівнюються паралельно довжині сухожилля. Навіть у культурах клітин, клітини вирівнюються по відношенню до механічного навантаження на матрицю. Напруженість вздовж осі волокон сухожилля викликає мікророзриви в колагені, що призводить до подовження, поки шрам не буде достатньо сильним, щоб чинити супротив цим мікророзривам. 
Більш довгий шрам, що прикріплює екстраокулярний м'яз до очного яблука після операції щодо косоокості, ослаблює м'язову функцію. Шрам зменшує механічну передачу сили м'язів до очного яблука, тому що він має певну еластичність і спричиняє скорочення довжини м'яза. Ці «розтягнуті» рубці не є рідкістю і мають клінічне значення (див. зображення запису). Вони можуть представляти собою вторинний ефект поганого загоєння, із-за подовження сухожилка, коли з’єднання було піддано механічній напрузі. Як варіант, вони можуть бути отримані шляхом дисфункціональної проліферативної фази, що призводить до зміщення подовженого сегменту шраму. 

Схоже, що загоєння рани є найбільш складною частиною справи. І ми повинні бути раді, що це повинен робити не хірург!

Оригінальна стаття опублікована в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 16 березня 2018 року.



Частота реоперацій серед пацієнтів з дитячою екзотропією

Вчені з Ophthalmic Research Center (ZR, AL, HS), Shahid Beheshti University of Medical Sciences, Tehran, Iran провели дослідження для встановлення частоти випадків реоперацій та пов’язаних з ними факторів ризику серед пацієнтів з дитячою екзотропією.

Було проаналізовано інформацію про 82 пацієнтів, що мали дитячу екзотропію (55 дівчаток та 27 хлопчиків). Після 3 місяців з часу першої операції усі вони були поділені на дві групи. Групу успішності склали діти з горизонтальним відхиленням в 10 PD або менше (n = 64). А групу невдач склали відповідно 18 дітей, що мали горизонтальне відхилення більше 10 PD. Пацієнти з відхиленням 20 PD та більше були направлені на реоперацію. Досліджувались фактори, що включали: вік при виконанні першої операції, передопераційний кут відхилення, гіперфункція нижнього косого м’язу ока, дисоційована вертикальна девіація, А- або V-патерн. Також оцінювався сенсорний статус дітей старше 5 років за допомогою тестів Уорса та Титмус-теста.

За результатами реоперація була показана тільки в 18,3% випадків після 11.5 ± 19 місяців спостереження. Передопераційний кут відхилення (P < .001) та хірургічний підхід (P = .017) були статистично відмінні в групах успіху та групах невдач. Метод рецесії-резекції мав кращі моторні результати, але автори не можуть рекомендувати його як першочерговий вибір для усіх пацієнтів, бо він був застосований тільки у пацієнтів з амбліопією. Більшість пацієнтів (71%) досягли фузії і грубого стереопсису (<3000 арксекунд) після операції.

Оригінальна стаття була опублікована в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 30 січня 2017 року.



Клінічний профіль пацієнтів з однобічною вродженою катарактою

Вчені з All India Institute of Medical Sciences дослідили клінічний профіль хворих з однобічною вродженою катарактою у стаціонарному, оглядовому, крос-секційному дослідженні. У нього включались пацієнти до 15 років з однобічною катарактою. Виключенням були випадки вторинні за причинами, такими як травма або увеїт. Основними критеріями, на яких сконцентрувались дослідники були: вік виявлення катаракти, поступлення пацієнта з метою лікування, скарги, морфологія катаракти, біометрія та відстань житла пацієнта від центра лікування.

Оглянуто було 76 пацієнтів, основною скаргою яких була лекокорія. Первинне гіперпластичне персистуюче скловидне тіло (PFV-синдром) було найпоширенішою причиною катаракти у цьому дослідженні (27.6% випадків). Згодом пацієнти були розділені на дві групи: без PFV-синдрому (контрольна група) та з ним. Переважання чоловічої статі було відзначено в обох групах.

Середній вік виявлення катаракти становив 27.58 ± 37.02 місяців у контрольній групі та 6.17 ± 8.42 місяців в групі PFV-синдрому. А середній вік поступлення для отримання лікування склали 55.613 ± 45.21 та 14.83 ± 17.75 місяців відповідно. В групі PFV-синдрому було виявлено значні відмінності між здоровим та ураженим оком в осьовій довжині, кератометрії та діаметрі рогівки (P = .027, .00176, та .0114, відповідно). В контрольній групі відмінності були тільки в кератометрії (P = .0464). Середня відстань до центру лікування склала 211 км.

PFV-синдром є важливою причиною однобічної катаракти, у вчасному виявленні якої є певні проблеми. Також, досить пізнім є вік виявлення катаракти та вік звернення за допомогою.

В листі до авторів статті відзначається, що однобічна вроджена катаракта часто залишається непоміченою в країнах, що розвиваються, де можуть бути відсутні протоколи раннього та обов’язкового скринінгу. Тоді пацієнти звертаються за допомогою тільки при наявності лейкокорії та косоокості. Також часто клініцисти упускають PFV-синдром як причину однобічної вродженої катаракти.

Як зазначено авторами, виявлення очного яблука малих розмірів має призводити до ранньої діагностики катаракти при PFV-синдромі. Але, що стосується випадків без його наявності, то часовий проміжок між виявленням вродженої катаракти та зверненням для лікування є досить значний. Це може вказувати лише на те, що батькам не була надана, або ж була неякісно надана інформація щодо патології після постановки діагнозу.  Довготривалих затримок перед лікуванням не має бути, і попереджати батьків про довгострокові наслідки та необхідність ранньої операції – залишається відповідальністю лікаря. Також більш суворою має бути і урядова політика, що має включати протоколи скринінгу для асимптоматичних захворювань та обов’язкове навчання як лікарів, так і батьків.

Оригінальна стаття опублікована в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 16 березня 2018 року.