Posts published on Травень 2019

Косоокість – жахлива трагедія, або ж ключ до геніальності?

 

Досить часто пацієнти з такою патологією зорового апарату, як косоокість, мають труднощі в соціальній адаптації та відчувають на собі тягар особливого ставлення оточуючих. На жаль, подібні проблеми, в більшості випадків, трапляються в підлітковому віці, коли остаточно формується самосприйняття. Але чи дійсно варто через це надто сильно перейматись? Або ж можна подивитись на світ під іншим кутом і через свої слабкості відкрити шлях для реалізації внутрішнього генія?

Видатний італійський художник та вчений, винахідник, письменник та музикант епохи Ренесансу – Леонардо да Вінчі, з високою долею вірогідності мав інтермітуючу косоокість, яка допомогла йому створити такі шедеври, як Мона Ліза, Вітрувіанська Людина та Спаситель Світу.

“Спаситель Світу”

Докази, опубліковані в статті, за авторством Christopher W. Tyler, PhD, DSc, в журналі JAMA Ophthalmology, вказують на те, що да Вінчі мав інтермітуючу екзотропію. При екзотропії, одне око злегка повернене назовні, що підвищувало здатність художника відтворювати 3-вимірні об’єкти на 2-вимірній площині. Це, можливо, пояснює його велику майстерність зображати 3-вимірну цілісність облич та об’єктів оточення, а також дистанційну глибину рецесії гірських сцен, – пише автор.

Також цілком ймовірно, що інші великі художники, включаючи Рембрандта ван Рейна, Пабло Пікассо, Едгара Дега, Джованні Франческо Барб’єрі та Альбрехта Дюрера, також мали косоокість, що визначається вивченням їх автопортретів. Однак, да Вінчі для автора статті – візуального нейрофізіолога, став складним випробуванням, бо існує дуже мало його автопортретів.

“Вітрувіанська Людина”

За умов нестачі характерних для косоокості атрибутів на зображеннях да Вінчі, автор шукав необхідні докази в шести витворах мистецтва: двох скульптурах, двох картинах маслом та двох малюнках. Вважається, що на всі ці роботи да Вінчі спроектував частини своєї зовнішності, або ж служив зразком для їх створення. Косоокість оцінювалась шляхом підстановки кіл та еліпсів до зіниць, райдужок та розрізів очей, і вимірюванні їх відносних позицій на зображеннях, ідентифікованих, як портрети Леонардо да Вінчі, – пише Tyler.

Результати вимірювань середнього кута оптичної осі між лівим і правим оком з шести робіт дали показники, які відповідають діагнозу інтермітуючої екзотропії, з середньою екзодевіацією –10.3o в розслабленому стані. Однак, при концентрації на роботі, можливе було повернення до ортотропії, що давало йому можливість за бажанням переключатись з бінокулярного зору до монокулярного, і навпаки. Саме така виключна навичка дозволяла йому закарбовувати просторові зображення на плоскому полотні.

Тому слід черпати внутрішні сили та натхнення від таких видатних людей, які своїм прикладом показали, що як би не складались життєві обставини – не можна давати їм закопувати свої таланти та індивідуальність.



У дітей з інтермітуючою екзотропією лікування може бути не обов’язковим

 

Відповідно до нового дослідження, інтермітуюча екзотропія, у дітей віком від 3 до 10 років, навряд буде прогресувати до постійної форми, і може спонтанно минути протягом 3 років.

Обсерваційне дослідження проводилось Pediatric Eye Disease Investigation Group (PEDIG) у 60 клінічних базах в США, і включало в себе 183 учасники з раніше нелакованою інтермітуючою екзотропією, стереоскопічна гострота зору на близькій відстані яких становила 400 арксекунди або більше. Спостереження за ними проводилось на 3 та 6 місяць після рандомізації, а потім кожні 6 місяців протягом 3 років.

Моторні або стереоскопічні погіршення визначалися протягом періоду спостереження у 15% дітей, і ці показники, на думку авторів дослідження, були завищені. У 12 з 25 випадків лікування починалось з причин відмінних від визначених протоколом ускладнень. До цих причини належали соціальні проблеми, диплопія та головний біль.

Невелике, але статистично значуще поліпшення стереоскопічної гостроти зору на близькій та далекій відстанях, контролю на відстані, та магнітуди екзодевіації на відстані, спостерігалось в учасників, які протягом 3-річного періоду нагляду не отримували лікування. Вірогідною причиною цього може бути збільшення зрілості очей у дітей віком до 6 років.

Незважаючи на те, що лікування через психосоціальні або симптоматичні причини може бути гарною опцією, воно не є обов’язковим для попередження моторних порушень або втрати стереоскопічної гостроти зору протягом 3-річного періоду у дітей з інтермітуючою екзотропією, – підбивають підсумки автори.

Оригінальне дослідження було опубліковане 26 січня 2019 року.



Монофокальні окуляри – не найкращий вибір для контролю прогресуючої міопії

 

Варіанти боротьби з прогресуючою міопією у дітей включають використання атропіну, ортокератології, мультифокальних контактних лінз, а також прогресивних або біфокальних лінз для окулярів. Однак, викоситання монофокальних лінз для окулярів з цією метою є недоречним, відповідно до білої книги від International Myopia Institute.

“Хоча ефективність лікування більш ніж 5 років при контролі міопії, ребаунд-ефект та ефект плато не встановлені, поточні дані свідчать, що будь-який метод лікування міопії кращий, ніж застосування монофокальних лінз”, – кажуть дослідники в одній із статей, нещодавно опублікованій в Investigative Ophthalmology & Visual Science.

Клінічні рекомендації від International Myopia Institute окреслюють те, як клініцисти можуть:

  • визначити відповідного пацієнта для контролю міопії, оцінюючи фактори ризику
  • обговорювати контроль міопії та ризики з батьками та пацієнтами
  • обговорювати ризики, користь та очікування від лікування (включаючи проінформовану згоду та офф-лейбл дискусію)
  • виконувати базове обстеження
  • обирати стратегію лікування та забезпечити клінічну допомогу

Автор Kate Gifford, PhD, BAppSc(Optom)Hons, GradCertOcTher, FBCLA, FIACLE, FCCLSA, FAAO, GAICD, сказала для Primary Care Optometry News, що значне підвищення в клінічній обізнаності та інновації продуктів індустрії відповідають даним, які передвіщають, що 50% світової популяції будуть міопами до 2050 року.

“Чітке послання для тих, хто забезпечує надання клінічної допомоги очам – просте призначення монофокальних окулярів для лікування прогресуючої міопії більше не є найкращим варіантом, зважаючи на доступність кращих методів”, – її слова в інтерв’ю, щодо цього конкретного звіту.

Менеджмент міопії, як мінімум, починається з обговорення її наслідків, факторів ризику та методів лікування. Це дозволяє батькам і пацієнту приймати обґрунтовані рішення, які можуть мати пожиттєвий вплив на здоров’я очей.

Повний текст Clinical Management Guidelines ви можете знайти за наступним посиланням:

https://iovs.arvojournals.org/article.aspx?articleid=2727318#214784236



Зміни темнової адаптації у пацієнтів з високою міопією

 

Виявлено, що темнова адаптація сильно корелює з аксіальною довжиною у високоміопічних очах. Вчені мали за мету дослідити чи мають міопічні очі більш тривалий час темнової адаптації, порівняно зі здоровими очима, та чи є залежність між нею та осьовою довжиною.

Вони проаналізували дані 50 пацієнтів, що пройшли консультацію в офтальмологічному відділенні Strasbourg University Hospital у червні-вересні 2016 року. Вони були розділені на дві групи. В першу були включені пацієнти з міопією значеннями сильнішими за -6 D, а до другої входили пацієнти з еметропією.

Дослідження темнової адаптації було проведене з використанням адаптометра MacuLogix AdaptDx – технології, яка ефективно вимірює темнову адаптацію за допомогою короткочасного протокола. В попередніх офтальмологічних оглядах усіх пацієнтів визначалися стан сітківки, включаючи наявність або відсутність атрофічних змін пігментного епітелію сітківки, потенційно пов’язаних з високими значеннями міопії.

Час темнової адаптації залежить від функції паличок та регенерації родопсину. Для кожного пацієнта адаптометр AdaptDx розрахував індекс, що  має назву rod intercept (RI), який відповідав часу необхідному для відновлення чутливості сітківки. Поріг нормальної швидкості встановлювався на значення менше, ніж 6.5 хвилин.

В обох групах значення RI були схожими і становили трохи більше 4 хвилин. Однак, у групі міопії було виявлено значну кореляцію між індексом та аксіальною довжиною.

Це спостереження показує, що міопічні зміни можуть впливати на темнову адаптацію, – пишуть автори.

Не менш значущою була й кореляція в міопічних очах між RI та атрофічними змінами пігментного епітелію. Ці дані підтверджують гіпотезу про те, що порушення темнової адаптації може виникнути через дисфункцію пігментного епітелію.

Біохімічні зміни, що відбуваються під час адаптації ока до темряви відбуваються саме в пігментному епітелії, і сповільнення адаптації може виникнути внаслідок повільної регенерації родопсину.

Оригінальна стаття була опублікована в липні 2018 року.



Вплив різних видів контактних лінз на поверхню ока

 

Дослідження, в якому між собою порівнювались різні типи контактних лінз, показало, що щоденні одноразові лінзи призводять до меншого пошкодження очної поверхні і меншого виділення прозапальних цитокінів, порівняно з багаторазовими варіантами.

У досліді прийняла участь 71 особа. Жоден з учасників раніше не користувався контактними лінзами. І протягом трьох місяців, приблизно по 10 годин кожного дня, вони носили контактні лінзи різних типів, залежно від групи. В першій групі це були щоденні одноразові гідрогелеві лінзи, в другій – щоденні одноразові силікон-гідрогелеві лінзи, а в третій – багаторазові силікон-гідрогелеві лінзи.

На початку дослідження, через 1 та через 3 місяці, усі учасники дали відповідь на запитання анкети Ocular Surface Disease Index (OSDI) та пройшли функціональні тести, які включали осмолярність сльози, пробу Ширмера та пробу Норна. Також збирались зразки сліз для вимірювання рівнів прозапальних цитокінів. На початку та через 3 місяці оцінювались клітинні зміни очної поверхні шляхом цитологічного дослідження відбиткового матеріалу.

Через три місяці були виявлені значні зміни рівнів прозапальних цитокінів між усіма трьома групами, з найбільшими показниками в третій, і найнижчими в першій. Значні збільшення показників спостерігались у третій групі і по анкеті Ocular Surface Disease Index (OSDI). А результати проб Ширмера та Норна в останній групі були знижені. Цитологія показала прогрессію по класифікації плоскоклітинної метаплазії Нельсона в усіх групах, з найбільшими показниками в третій, за якою слідувала друга, а потім перша. Прогресія аж до ступеня 3 була виявлена в 23% очей лише третьої групи. Зниження щільності келихоподібних клітин було виявлене в усіх групах.

Результати дослідження підтвердили, що застосування м'яких контактних лінз призводить до збільшення рівнів прозапальних цитокінів і до клітинних змін кон'юнктиви. Однак, щоденні одноразові контактні лінзи, здається, завдають менше шкоди.

«Часта заміна контактних лінз запобігає накопиченню на їх поверхні відкладень і забезпечує більш зручне їх використання», – пишуть автори.

Оригінальна стаття була опублікована в травні 2019 року.



Весняний кератокон’юнктивіт: патогенез та лікування

Коли ви бачите, що дитина страждає від важкої форми весняного кератокон’юнктивіту, ви миттєво відчуваєте недоліки у знанні патогенезу хвороби, які перешкоджають вам в адекватному лікуванні проявів та симптомів, що, швидше за все, зруйнують дитинство вашому пацієнту

У новій класифікації гіперчутливих розладів очної поверхні ВКК (весняний кератокон’юнктивіт) був визначений як одночасно IgE-опосередковане та IgE-неопосередковане алергічне захворювання очей. Підтримка важливості ролі IgE активації мастоцитів в визначенні тяжкості перебігу захворювання виникла внаслідок результатів таких досліджень, як: IgE в сироватці, цитологія сльози, підвищена кількість тучних клітин в тканинах кон’юнктиви, клінічні спостереження експозиції алергенів та загострення симптомів, а також асоціація з іншими атопічними станами. Однак, не в усіх пацієнтів з ВКК є позитивні шкірні проби, а спалахи хвороби не завжди слідують за збільшенням кількості алергенів в оточуючому середовищі.

Як і очікувалось, в кон’юнктиві пацієнтів з ВКК є збільшена експресія CD4+ Th2 лімфоцитів; ці клітини запускають IgE-опосередковані реакції гіперчутливості І типу. Цитокіни та інтерлейкіни, які генеруються Th2 клітинами сприяють синтезу IgE. Це середовище зумовлює дегрануляцію мастоцитів, вивільнення гістаміну та набору інших запальних клітин після впливу алергену. При ВКК виявлена гіперекспресія про-запальних цитокінів, хемокінів, факторів росту та ферментів. Доведено, що еозинофіли, eosinophil-derived major basic protein (MBP, PRG2), RNASE3, нейротоксини та колагенази, зокрема матриксна металопептидаза (ММР) -9, ушкоджують епітелій рогівки з базальною мембраною, викликаючи залучення рогівки до ВКК. Це середовище хронічного запалення запускає процес ремоделювання тканин, які клінічно проявляються симптомами кератокон’юнктивіту.

Лікування ВКК можна розподілити на ступені, залежно від тяжкості проявів хвороби (табл.1).  Симптоми свербіння, печіння і подразнення можуть бути подолані за допомогою холодних компресів та промивань сольовими розчинами. Можна вільно застосовувати штучні сльози, які не містять консервантів. Про ці прості методи слід повідомляти пацієнтам для значного полегшення їх симптомів.

Таблиця 1

Серед місцевих засобів антигістамінні препарати (левокабастін 0.05%, емедастин 0.05%) та стабілізатори тучних клітин (натрію кромоглікат 2% -4%, лодоксамід 0.1%) можуть забезпечити певний комфорт. Цікаво, що, не зважаючи на велику роль гістаміну в патогенезі захворюванні, ізольоване застосування антигістамінних препаратів не виявилось надзвичайно успішним. Наприклад, виявлено, що місцеве застосування левокабастіну поступається застосуванню лодоксаміду в полегшенні таких симптомів як свербіж, сльозоточивість та фотофобія. Двоактивні агенти з активністю проти H1-рецепторів і дегрануляції тучних клітин (олопатадін 0.1%) показали свою ефективність в лікуванні алергічного кон’юнктивіту і застосовуються при ВКК.

Зовнішнє застосування ацетилцистеїну 5%-10% зменшує прилипання слизу до рогівки під час загострень. Інші агенти, які були випробувані з різним ступенем ефективності в обмеженій кількості досліджень, включають мітоміцин-С та кеторолак.

Кортикостероїди є дуже ефективними, особливо при загостренні хвороби. Однак, їх побічні ефекти (катаракта, глаукома, герпетична інфекція) роблять їх непопулярним вибором для тривалого лікування. Звичайною практикою є використання антигістамінних / стабілізаторів тучних клітин для підтримуючої терапії, та імпульсної терапії місцевими стероїдами при загостреннях. Для цієї мети були обрані преднізолон, флуорометолон та дексаметазон. Це прийнятно при адекватному нагляді за станом пацієнта. Проте, виявлено, що лотепреднол (засіб з меншим впливом на ВОТ) є таким же ефективним, як і преднізолон при ВКК.

З’явився інтерес до ефективності циклоспорину А та такролімусу, з їх здатністю інгібувати активацію Т-клітин. Повідомляється про значне покращення стану пацієнта при використанні 2% циклоспорину. Ефект був швидкий, але й швидко зникав при відміні крапель. Препарат є безпечним для використання у дітей, а побічна дія обмежується печінням при застосуванні. Більш низькі концентрації (циклоспорин 0.05%) також є ефективними, хоча вони і більш дорогі. Місцеве використання такролімусу виявилось багатообіцяючим, і дослідження показали вражаюче і швидке зменшення розмірів гігантських сосочків. Щодо побічної дії, то препарат переноситься легше, ніж циклоспорин.

Дуже рідко пацієнти з ВКК потребують хірургічного втручання. Хірургічне видалення роговидної бляшки рекомендоване тільки в тяжких та стійких випадках, щоб забезпечити можливість реепітелізації рогівки. Видалення гігантських сосочків з інтраопераційним застосуванням мітоміцину-С можливе при випадках тяжкого механічного птозу і великих грубих сосочків зі змінами рогівки.

Одужання від ВКК зазвичай настає з настанням пубертатного віку. Тим не менш, є відносна відсутність інформації щодо довгострокової історії хвороби. В одному дослідженні з середнім періодом спостереження в 47 місяців, тільки 29.8% пацієнтів повністю одужали. Деякі позитивні зміни в симптоматиці сталися в 35.4%, а 31.7% пацієнтів повідомили про відсутність покращення стану. В 2.7% випадків спостерігалося погіршення стану. Однак, подальше спостереження може бути недоступним через високу ймовірність розрішення захворювання з часом.

Весняний кератокон’юнктивіт це захворювання з безліччю проявів, деякі з яких можуть викликати серйозні довгострокові наслідки. Симптоми його можуть заважати нормальному життю, а нелікована хвороба може перебігати досить тяжко. Отже, адекватне і відповідне лікування змінює як зір, так і життя.

Оригінальна стаття опублікована на сайті American Academy of Ophthalmology.



Важливість підтримання гігієни рук для користувачів контактних лінз

Для людей, які користуються контактними лінзами, безумовно дуже важливо підтримувати високий рівень гігієни рук. І ця тема була піднята в короткій оглядовій статті, опублікованій в Contact Lens and Anterior Eye.

На інтуїтивному рівні, люди, які користуються контактними лінзами, мають більш уважно ставитись до гігієни рук, ніж усі інші. Бо їм розповідають правила догляду за лінзами, процедур їх встановлення та зняття, які включають в себе пункти про важливість підтримання чистоти рук, – повідомляють Desmond Fonn, MO, FAAO, професор в University of Waterloo, та співавтор Lyndon Jones, PhD, DSc, FCO, FAAO, FBCLA, директор Center for Ocular Research & Education.

Однак є вагомі докази того, що близько 50% користувачів контактних лінз не дотримуються цих правил. Посилаючись на дослідження, автори прийшли до висновку, що не більше двох третин людей, загалом, миють руки після відвідування ванної кімнати. Адекватна гігієна рук може запобігти розвитку таких захворювань, як пневмонія, діарея та інфекційні ураження очей.

 Якщо контакт руками є вектором мікробного забруднення лінз, контейнерів для їх зберігання, повік та очної поверхні, то ретельне їх миття повинне значною мірою мінімізувати таке забруднення. Але, також, необхідно розробити й інші стратегії для запобігання та боротьби з мікробною контамінацією, – повідомляють автори.

Fonn та Jones запропонували кілька методів запобігання інфікування очей через недостатню гігієну рук. Наприклад, використання щоденних одноразових лінз зводить до мінімуму час контакту рук з лінзою, враховуючи, що вони будуть викидатися після кожного застосування. Крім того, можливе носіння рукавичок під час процедури вдягання лінзи, або ж попередня дезінфекція пальців спиртовими серветками.

Хоча докази про те, що миття рук знижує рівень інфекції сягають ще 1800-х років, ми досі стикаємося з проблемою зміни гігієнічної поведінки споживачів, – заявив Jones у прес-релізі Center for Ocular Research & Education.



Весняний кератокон’юнктивіт: загальні відомості, типи та симптоми

 

Весняний кератокон’юнктивіт – це рецидивуючий, двосторонній запальний процес, важливу роль в якому відіграють IgE та клітинно-опосередковані імунні механізми. Майже третина пацієнтів з цією патологією має асоційовану атопію, і досить часто в дитинстві у них зустрічається супутня бронхіальна астма та екзема.

Вперше весняний кератокон’юнктивіт описав Arlt в 1846 році, коли повідомив про 3 випадки перилімбального набрякання у молодих пацієнтів. Через 9 років Desmarres уже описував лімбальні прояви пов’язаними з весняним кератокон’юнктивітом у дітей, які мали сильну фотофобію. В 1871 von Graefe додав до опису клінічної картини подібні до бруківки грануляції кон’юнктиви.

Весняним такий кератокон’юнктивіт називається через сезонність процесу. Посилення симптомів зазвичай виникає навесні, в сухому та теплому кліматі. Однак, прояви хвороби можуть виникати будь-коли протягом року.

Весняний кератокон’юнктивіт частіше зустрічається в південних широтах (країни Середземномор’я, Індія та Західна Африка). Хворіють зазвичай хлопчики, в середньому, після п’яти років до моменту статевого дозрівання, і рідко коли хвороба персистує до віку 25 років. Зазвичай тривалість весняного кератокон’юнктивіту становить 4-10 років. Пояснюється така залежність особливістю впливу гормонального фону.

Симптоми

Головними симптомами є інтенсивний зуд очей, їх почервоніння, сльозотеча, світлобоязнь, печіння, відчуття стороннього тіла в оці, блефароспазм. Рідше зустрічається птоз та слизові виділення. Також важливим симптомом є світлобоязнь, яка може значно ускладнювати або унеможливлювати дослідження ока за допомогою щільової лампи. Часто у пацієнтів з весняним кератокон’юнктивітом зустрічаються кератоглобус, кератоконус та прозора крайова дегенерація рогівки.

Клінічно весняний кератокон’юнктивіт поділяється на три типи:

       Кон’юнктивальний

       Лімбальний

       Змішаний

Кон’юнктивальний весняний кератокон’юнктивіт характеризується дифузною сосочковою гіпертрофією переважно верхньої повіки. Сосочки збільшуються та сплощуються, починаючи по своїй формі нагадувати бруківку. При тяжких формах, сполучнотканинні перетинки між ними руйнуються та зникає перешкода для розростання гігантських сосочків із слизом між ними та на них. Повіка при зовнішньому огляді може бути еритематозна та потовщена.

Бруківка на верхній повіці при весняному кератокон’юнктивіті

 

Гігантські сосочки при весняному кератокон’юнктивіті

(Зображення взяте з сайту American Academy of Ophthalmology)

Лімбальний тип характеризується слизоподібними вузликами вздовж лімба з білими роздільними епітеліальними інфільтратами, що мають назву плями Хорнера-Трантаса. Ці плями є осередковими скупченнями зруйнованих еозинофілів та епітеліальних клітин.

Лімбальні вузлики з плямами Хорнера-Трантаса

До процесу часто залучається і рогівка. Кератопатія може варіювати по своїй вираженості залежно від ступеня тяжкості захворювання. Найбільш ранніми проявами кератопатії є точкові епітеліальні ерозії, які з’являються частіше на верхній частині рогівки. Вони можуть загоюватись повністю з різними наслідками для зору. При тяжкому перебігу або занедбаних випадках відкладення слизу та кальцію можуть перешкоджати повторній епітелізації, що призводить до формування щитоподібної виразки. Вона, в свою чергу, може ускладнюватись бактеріальним кератитом.

Щитоподібна виразка

(Зображення взяте з сайту American Academy of Ophthalmology)

Гіперкератоз виникає при ситуаціях, коли основа виразки вкривається сухим слизом. Порушується процеси зволоження сльозою та повторної епітелізації. І як реакція на це – відбувається субепітеліальне рубцювання та васкуляризація. Внаслідок воскування жирових відкладень на поверхні периферійної рогівки утворюється псевдостареча дуга (pseudogerontoxon).


Псевдостареча дуга (pseudogerontoxon)



Порівняння методів корекції монокулярної афакії у дітей після видалення вродженої катаракти

Вроджена катаракта на даний момент є однією з ведучих хвороб, що призводять до сліпоти у дітей. Хірургічне втручання тільки відкриває візуальний шлях в оці, і дуже важливим є постоперативне відновлення зорової функції шляхом ефективної оптичної корекції та функціональних тренувань. І для визначення більш ефективного методу корекції в Китаї було проведене ретроспективне дослідження.

Сорок шість пацієнтів з односторонньою афакією після видалення катаракти у Department of Ophthalmology в Xin Hua Hospital, Shanghai Jiao Tong University були поділені на три групи.

В перших двох групах для корекції афакії застосовувались газопроникні контактні лінзи, але в другу групу були віднесені пацієнти з персистуючим склистим тілом (PFV-синдром). Пацієнти третьої групи отримували корекцію за допомогою окулярів. Середній вік пацієнтів становив 3 роки і варіював від 1 до 11.

За результатами досліджень, в першій групі були значні покращення гостроти зору, косоокості та ністагму, в той час як в інших групах таких змін не спостерігалось. Відсоток ремісії ністагму в першій групі склав 58%. Однак жодних відмінностей в прогресуванні міопії та збільшенні аксіальної довжини не було зафіксовано в усіх трьох групах. Інфекцій та інших ускладнень у пацієнтів, які застосовували газопроникні контактні лінзи, виявлено не було.

Ми вважаємо, що використання газопроникних контактних лінз це ефективний метод, що може покращити гостроту зору у дітей з односторонньою афакією після хірургії катаракти, – зазначають автори дослідження.

Лінзи, які мають високу проникність для кисню, забезпечують адекватний слізний обмін та високу якість зору. Вони сприяють розвитку бінокулярного зору та фузії в дітей, а також впливають на аферентну інформацію, яка поступає до трійчастого нерва, знижуючи інтенсивність ністагму. Окуляри ж створюють оптичні аберації та ефект підсилення, що призводять до невідповідності бінокулярного зображення та утруднення фузії. Тому вони є незадовільним методом корекції.

Оригінальна стаття була опублікована 20 березня 2019 року.