Posts published on Липень 2020

Особливості зорової поведінки дітей зі смартфонами, та як це може вплинути на розвиток короткозорості

 

Відстань, з якої дитина переглядає контент на мобільному телефоні, може мати вплив на ризик розвитку міопії з часом, відповідно до слів спікера віртуальної зустрічі Association for Research in Vision and Ophthalmology.

“При використанні мобільних пристроїв, діти тримають їх на значно ближчих відстанях, аніж ті, які часто повідомляються у дорослих, що робить їх більш схильними до міопії через хронічний гіперметропічний дефокус”, – сказала Renfeng Xu, MD, PhD.

Зараз існує дві гіпотези щодо причин міопії, які включають надмірну роботу на близькій відстані (наприклад, читання книг або користування смартфоном) та низькі рівні освітлення, яке потрапляє на сітківку, що пов’язане із тривалим перебуванням всередині приміщень. І ці два фактори у дітей, які займаються активністю на близькій відстані, можуть поєднуватись, за словами Xu.

Тож Xu з колегами застосували технологію моніторингу у реальному часі, щоб напряму виміряти рівні освітлення середовища та зорову поведінку у дітей. Дослідники використали комерційне програмне забезпечення VisionApp для визначення середньої відстані зору 20 дітей, які користувались мобільними телефонами для п’яти різних задач із різними ступенями освітленості середовища.

Діти переглядали фільм із включеним та виключеним світлом в кімнаті, читали дрібний текст із розміром шрифту 8 протягом однієї хвилини, читали великий текст із розміром шрифту 16 протягом двох хвилин, та грали у відеогру. Усі активності виконувались у випадковому порядку. Додаток записував відстані зору безперервно протягом 5 хвилин із частотою 15 кадрів на секунду, і середні відстані повідомлялись один раз на секунду, як повідомляє Xu.

Відстань зору залишалась стабільною для усіх завдань протягом 5-хвилинного періоду із середнім значенням у 24 см. Однак, вона зменшувалась до 21 см, коли діти читали текст невеликого розміру, що може потенційно спричинити найвищий ризик розвитку короткозорості, пов’язаної із роботою на близькій відстані.

“Середня відстань зору для дорослих становить від 40 до 50 см. А середня відстань зору у дітей є значно меншою, за ці показники”, – сказала вчена.

За словами Xu, подальше дослідження зорової поведінки необхідне для вивчення відмінностей між монголоїдною та європеоїдною расами, а також між міопами та еметропами, які проходили та не проходили лікування міопії.

Оригінальна стаття була опублікована 20 травня 2020 року в мережі Healio.

Дізнатись більше ви можете за посиланням на дослідження:

https://iovs.arvojournals.org/article.aspx?articleid=2769052



Синтетична рогівка CorNeat KPro отримала дозвіл на першу імплантацію в око людини

 

The CorNeat KPro – перша синтетична рогівка, що біо-інтегрується із оболонками ока, отримала дозвіл на початок клінічних випробувань у Beilinson Hospital в Ізраїлі. Це клінічне випробування, затверджене МОЗ Ізраїлю, буде включати 10 пацієнтів із рогівковою сліпотою, які не є кандидатами на трансплантацію рогівки, або ж мали більш ніж одну невдалу її спробу. Першу імплантацію CorNeat KPro у людини очолить професор Irit Bahar, завідуючий офтальмологічного відділення в Beilinson Hospital. Планується, що додаткові місця відкриються пізніше цього року у провідних лікарнях Канади, США, Франції, Китаю та Нідерландів.

Імплантат CorNeat KPro розроблений для того, щоб заміщати деформовані, рубцьовані або помутнілі рогівки і, як очікується, повністю відновлює зір пацієнта одразу після імплантації. Лінза пристрою, яка забезпечує оптичну якість, еквівалентну до ідеальної рогівки, інтегрується в очні тканини за допомогою унікального та запатентованого краю із нанотканини, який не розкладається, та розміщується під кон’юнктивою.

“Ми надзвичайно піднесені з приводу першої імплантації CorNeat KPro у людини”, – каже Gilad Litvin, M.D., CorNeat Vision’s Chief Medical Officer та винахідник KPro. “Після жорстких доклінічних випробувань та успішних випробувань на тваринах ми відчуваємо впевненість рухатись далі і доводити безпечність та ефективність нашого пристрою для людей. Процедура імплантації, яка розроблялась та вдосконалювалась протягом останніх чотирьох років, не покладається на тканину донора, є порівняно простою і займає не більше години. Ми очікуємо, що це дозволить мільйонам сліпих людей по всьому світу повернути зір, навіть у тих районах, де немає практики в роботі із рогівкою та немає культури донорства органів”.

“Ми дуже раді брати активну участь та першими імплантувати нову синтетичну рогівку CorNeat Vision”, – каже професор Bahar. “Технологія, що стоїть за цим імплантатом та дозволяє біомеханічно і перманентно прикріплювати синтетичні матеріали до живої тканини людини, є ключовим фактором кардинальної зміни ситуації із глобальною рогівковою сліпотою. Той факт, що цей пристрій інтегрується із очною поверхнею також дає можливість естетичного рішення, оскільки він включає лінзу, яка дуже нагадує оригінальну рогівку”.

“Імплантат CorNeat Vision готовий здійснити революцію у трансплантації рогівки”, – каже професор David Rootman, всесвітньо відомий канадський офтальмолог, який підготував майже сотню фахівців з проблем рогівки по всій земній кулі. “Враховуючи чудову оптичну якість імплантату, простоту його встановлення та інтеграційну концепцію, очікується, що CorNeat KPro поступово витіснить використання людської тканини за деяких показань, як тільки буде доведено його надійність. Це нове, повністю синтетичне рішення не покладається на донорську тканину, яка може переносити вірус чи будь-яке інше захворювання – є ключовим диференціатором протягом цієї кризи COVID-19, яка значно вплинула на доступність рогівкової тканини”.

Оригінальна стаття була опублікована на сайті PR Newswire 14 липня 2020 року.



Зміни мікробіому очей при хворобі сухого ока

 

Мікробіом закритих очей із хворобою сухого ока має більшу мікробну різноманітність, порівняно із мікробіомом контрольної групи очей, що може призводити до порушення регуляції нейтрофілів.

“Збільшення мікробної різноманітності – це те, що більшою мірою вважається сприятливою подією, оскільки вона стає більш стійкою до пертурбацій. Однак, збільшення різноманітності насправді може свідчити про зниження здатності регулювати мікробіом, або ж про збільшення патобіонтів у системі”, – сказав на віртуальній зустрічі “Association for Research in Vision and Ophthalmology” Cameron K. Postnikoff, MASc, PhD, FAAO.

Postnikoff з колегами оцінювали мікробіом закритого ока у терапевтичному випробуванні для перевірки ефективності промивання очей при хворобі сухого ока. В цьому клінічному випробуванні брали участь 36 учасників зі здоровими очима і 36 учасників із сухими, яким випадковим чином було призначено промивати очі фосфатним сольовим розчином при пробудженні протягом 1 місяця або ж один раз на два тижні. Вчені брали зразки зі змивів сльози на початку дослідження та через 1 місяць. Метабаркодування (ідентифікація належності організму до певного таксону) проводилось із використанням мікробного гену 16S rRNA, за словами Postnikoff.

Мікробіом закритих очей у людей із хворобою сухого ока не значно змінився після щоденних промивань. Однак, після аналізу, дослідники виявили, що він відрізняється від мікробіому здорових очей. Було виявлено п’ять родів, які відрізнялись у основній і контрольній групах. Ідентифікованими родами були: OPB56, Bacteroidetes, Pseudomonas, Meiothermus та Methylobacteriaceae.

“Збільшення мікробної різноманітності може призвести до порушення регуляції нейтрофілів закритого ока, або ж можливо, що ці нейтрофіли якимось чином дизрегулюються і це призводить до урізноманітнення мікрофлори при хворобі сухого ока”, – каже Postnikoff.

Також зміни мікробіому на очній поверхні можуть змінювати реакції Т-хелперів Th17, які приймають участь у захисті від позаклітинних патогенів та в аутоімунних реакціях.

Оригінальна стаття була опублікована 16 липня 2020 року в мережі Healio.



П’ять порад як захистити свій зір від надмірного часу за комп’ютером під час пандемії COVID-19

 

Тривалі ділові зустрічі – необхідне зло для більшості професій. Тепер, коли так багато людей працює з дому, зустрічі перейшли із живого формату до відео-дзвінків. Величезна кількість годин, проведених за екраном можуть сильно напружувати очі. І кожен ваш прилад випромінює синє світло, яке також випромінює Сонце.

“Синє світло насправді важливе. І дійсно воно має здоровий ефект на людину – воно пробуджує нас. В нього є багато корисних властивостей. Але цифрові пристрої сильно покладаються на роботу із цими довжинами хвиль”, – каже Dr. Robert Steinmetz – оптометрист в Solo Eye Care в Chicago. “Синє світло на наших пристроях набагато менш інтенсивне, аніж випромінює Сонце, але й ми не знаходимось щодня на відстані 25 дюймів від нього протягом восьми годин”.

Даних щодо довготривалих наслідків споглядання наших екранів не вистачає, але воно однозначно зменшує частоту кліпання за хвилину, що може пересушувати очі. А проблеми зі сном можуть бути викликані тим, що ви дивитесь на екран телефону усю ніч. Це вносить безлад в циркадні ритми та внутрішній годинник людини.

Тому ось п’ять порад, як захистити свій зір.

Дотримуватись правила 20-20-20

Дуже важливо робити перерви. Steinmetz рекомендує правило 20-20-20. “Кожні 20 хвилин за комп’ютером протягом 20 секунд треба дивитись на щось, що знаходиться на відстані 20 футів (приблизно 6 метрів). Показано, що це допомагає зняти напругу очей і знизити стрес. Це важливо, особливо для дітей”.

Слідкуйте за своїми дітьми

Останнім часом діти могли навчатись дома поруч зі своїми працюючими батьками. Збільшення часу, проведеного за екранами, змушує нас контролювати чи виспалися вони, оскільки синє світло може продовжувати період активності.

“Усі, в кого є діти, зараз відчувають що таке проходити дистанційне навчання”, – каже Steinmetz.”Найважливіше, що мають зробити батьки – впевнитись, що ваша дитина отримує належний сон. Ми знаємо, що пристрої працюють в діапазоні синього світла, яке може пригнічувати мелатонін. Якщо пригнічується мелатонін, то це спровокує погану якість сну”.

Нічний режим дійсно допомагає

Як тільки починає вечоріти, перемикання ваших пристроїв у нічний режим може допомогти. “Він надає вашому телефону більш теплого відтінку. Це блокує синє світло і дозволяє отримати приємніший досвід користування”, – каже Steinmetz.

Нічний режим можна активувати не тільки на телефоні, а й на вашому комп’ютері. Його також можна встановлювати на конкретний час доби, щоб досягти непомітного переходу від ранку до вечору. Steinmetz також рекомендує своїм пацієнтам безкоштовний додаток “f.lux”, якщо він досі не встановлений на їх пристроях. Він адаптує відтінок екрану відповідно до часу доби.

Користуйтесь очними краплями

Якщо розглядати тему інструментів для зменшення напруги очей від тривалих відеодзвінків, то Steinmetz рекомендує очні краплі. Напруження очей може виникати і від їх сухості, тому краплі чудово підійдуть людям, які дивляться на екран по 8-12 годин на день.

Придбайте комп’ютерні окуляри

Лінзи, які захищають від синього випромінювання зараз знаходяться в легкому доступі. Але деякі окуляри, які продаються в інтернеті, мають жовтий або помаранчевий відтінок, який може не виглядати належним чином під час ділової бесіди в Zoom.

“Те, що нам необхідно – дати вам монофокальні окуляри, які зроблять висоту літер, на які ви дивитесь, максимальною, і досягти максимальної зручності перегляду екрану”, – каже Steinmetz. “Нам потрібно отримати рецепт на окуляри спеціально для комп’ютера, які матимуть фільтр від синього світла та антивідбивне покриття на передній поверхні. Вони недорогі”.

Їх ціна варіює від 100 до 200 доларів, однак у Сполучених Штатах страхування може покрити більшу частину цих витрат.

Оригінальна стаття була опублікована 13 липня 2020 року на порталі Medical Xpress.



Кон’юнктивіт може бути початковою ознакою дитячого мультисистемного запального синдрому, пов’язаного із COVID-19

 

Дитячий мультисистемний запальний синдром – це запальний процес, який уражає у дітей кілька систем організму, та проявляється підвищеною (38.5°C або вище) температурою, кисневою недостатністю, пониженим артеріальним тиском, і, в деяких випадках, відмовою органів. Наразі відомо, що цей синдром є одним із проявів зараження  SARS-CoV-2, і до його ознак може відноситись кон’юнктивіт, про що повідомляється в нещодавньому дослідженні із Великої Британії.

Дизайн дослідження представляв собою серію випадків із 58 дітей, які потрапили до 8 лікарень Англії між 23 березня та 16 травня 2020 року. Кожен пацієнт мав постійну лихоманку та лабораторні докази запалення, які відповідали критеріям для PIMS-TS (дитячий мультисистемний запальний синдром, який тимчасово пов’язаний із гострим респіраторним синдромом коронавірусу), опублікованим в Великій Британії, Сполучених Штатах та в ВООЗ. Автори оглянули клінічні та лабораторні характеристики із медичних записів, які вони порівнювали із клінічними характеристиками пацієнтів із хворобою Кавасакі (KD; n=1132), шоковим синдромом при хворобі Кавасакі (n=45), та інфекційно-токсичним шоком (n=37), використовуючи записи лікарень із США та Великої Британії за 2002-2019 роки.

Із 58 дітей, які відповідали критеріям PIMS-TS, у 45 (78%) були дані про наявну поточну або попередню інфекцію COVID-19. Усі діти під час презентації мали лихоманку та неспецифічні симптоми, які включали кон’юнктивальну ін’єкцію (45%), сип (52%), блювання (45%), біль у животі (53%), та діарею (52%). У двадцяти-дев’яти пацієнтів розвинувся шок, та вони потребували інотропної підтримки та регідратації, включаючи 79% підгрупи тих, хто отримував механічну вентиляцію.

Тринадцять пацієнтів підпали під визначення хвороби Кавасакі від American Heart Association, і 23 мали лихоманку та запалення без ознак шоку та хвороби Кавасакі. У восьми пацієнтів (14%) розвинулась дилатація коронарних артерії або аневризма. Діти із PIMS-TS мали тенденцію бути старшими, аніж діти із хворобою Кавасакі або шоковим синдромом при хворобі Кавасакі (середній вік становив 9 років проти 2.7 років проти 3.8 років, відповідно), а також мали більш високий рівень лейкоцитів, нейтрофілів, рівню фібриногену, тропонінів та С-реактивного протеїну, так само як і більш глибоку лімфопенію, анемію та зниження кількості тромбоцитів.

Однак, у дослідження наявні певні обмеження, включаючи ретроспективний аналіз даних. Менеджмент пацієнтів був індивідуалізований із залежав від лікувальної установи, та ПЛР-тестування не завжди проводилось для усіх учасників. Можливо, що реплікація вірусу відбувалась в шлунково-кишковому тракті, ендотелії або в міокардіальній тканині. Але, оскільки, ці зразки не були доступні для аналізу, даний механізм не міг бути досліджений. Дані серопреваленції серед дітей Великої Британії також не доступні, тож неможливо визначити фонову частоту позитивності COVID-19 IgG у популяції.

Отримані дані допомагають охарактеризувати клінічні особливості важкохворих дітей із дитячим мультисистемним запальним синдромом, тимчасово пов’язаним із COVID-19, та дають уявлення про цей, очевидно, новий синдром. Існує широкий спектр початкових ознак та симптомів, і тяжкості хвороби, які варіюють від лихоманки, запалення та кон’юнктивіту до ураження міокарду, шоку та розвинення аневризм коронарних артерій. Порівняння із пацієнтами з хворобою Кавасакі та шоковим синдромом при хворобі Кавасакі дає уявлення про даний синдром, і дозволяє припустити, що це порушення відрізняється від інших дитячих запальних станів.

Оригінальна стаття була опублікована 15 липня 2020 року на сайті American Academy of Ophthalmology.

 



Проліферативний статус водянистої вологи у очах із вродженою катарактою

 

Незважаючи на те, що сучасні технології дозволяють досягти кращих результатів у дітей, які проходять хірургію катаракти, помутніння задньої капсули залишається найбільш поширеним ускладненням. У дітей, яким було зроблено первинну задню капсулотомію, частіше використовується термін “помутніння візуальної осі” для описання розростання епітеліальних клітин кришталика, які залишились на задній капсулі кришталика або передній поверхні скловидного тіла, які, в кінцевому рахунку, перекривають собою зорову вісь.

Зазвичай для таких випадків необхідне повторне хірургічне лікування, яке завдає неминучої шкоди дитячому оку, і вимагає несподіваних фінансових витрат від родини. Тому сильне бажання досягти найкращих післяопераційних результатів змушує досліджувати молекулярні механізми, які відповідають за помутніння візуальної осі.

Серед можливих гіпотез було висловлено припущення, що найбільш важливим фактором, який впливає на надмірний ріст клітин задньої капсули є мікросередовище вологи передньої та задньої камер. Ця волога є прозорою рідиною, схожою на плазму, яка собою створює мікросередовище кришталика. Вона містить різні цитокіни, включаючи фактори росту та запальні фактори. Ранні дослідження повідомляли, що прозапальний статус водянистої вологи у дорослих короткозорих очей пов’язаний із післяопераційними проліферативними порушеннями, такими як синдром капсулярного скорочення, що дозволяє припустити дійсну важливість мікросередовища передньої камери для біологічної поведінки епітеліальних клітин кришталика. Чи можливо, що в дитячих очах також є проліферативне мікросередовище?

Попередні дослідження дають дані, що в дитячих очах із вродженою катарактою дійсно є підвищена кількість прозапальних маркерів. Однак, про дію інших цитокінів на епітеліальні клітини кришталика, окрім прозапальних факторів, відомо небагато. Тому вченими із Китаю було проведене дослідження, в якому вони вивчали вплив факторів росту на помутніння візуальної осі у дітей із вродженою катарактою. У ньому були виміряні концентрації факторів росту вологи передньої камери та вивчали біологічні ефекти обраного цитокіну (фактор росту фібробластів 4 [FGF4]) на пролфіерацію, міграцію та трансформацію клітин.

У рідині передньої камери, яка була взята із 55 очей із вродженою катарактою, та 55 очей із віковою катарактою, було проскановано та 40 факторів росту, а обрані цитокіни були підтверджені за допомогою імуноферментного аналізу. І після додавання різних концентрацій FGF4 (0, 2.5, 15, або 50 ng/mL) до інкубаційного середовища оцінювались клітинні функції.

За результатами дослідження, концентрація FGF4 була значно вищою у водянистій волозі пацієнтів із вродженою катарактою, аніж у пацієнтів із віковою катарактою. У лінії людських епітеліальних клітин кришталика SRA01/04, яка піддавалась дії FGF4, рівень проліферації клітин значно збільшувався залежно від дози та тривалості експозиції дії фактору. Аналіз загоєння ран та аналіз міграції Трансвела виявили значне збільшення міграційної здатності лінії клітин SRA01/04 при обробці їх 15 або 50 ng/mL фактору росту фібробластів 4, у порівнянні із контрольною лінією клітин. Інтенсивність імунофлуоресцентного забарвлення альфа-актину (ACTA2) значно збільшувалась у клітинній лінії SRA01/04, коли та піддалась дії FGF4. Фарбування цитоскелетного протеїну (F-актину) показало, що зміни клітинної морфології були індуковані в первинних епітеліальних клітинах кришталика дією FGF4.

Тож це дослідження дає комплексний профіль факторів росту при вродженій катаракті. Фактор росту фібробластів 4запускав клітинні зміни , і цей фактор може бути корисним як біомаркер для прогнозування утворення помутніння зорової осі в подальшому після операції.

Оригінальне дослідження було опубліковане в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 1 травня 2020 року.



Знайдено ключовий компонент, який відповідає за обробку сітківкою світлового сигналу на ранніх етапах

 

Вперше було виявлено ключові компоненти електричних зв’язків між фоторецепторами ока і вплив цих зв’язків на ранні етапи обробки візуальних сигналів, про що було написано в статті журналуScience Advances від The University of Texas Health Science Center at Houston (UTHealth).

Щоб в повній мірі зрозуміти як рецептори світла, які називаються фоторецептори, впливають на ранні стадії обробки візуальних сигналів, дослідники, традиційно, звернули свою увагу на те, як два ключових типи клітин – палички та колбочки – перетворюють частинки світла у електричні сигнали, і як ці сигнали передаються до мозку через нейронні шляхи. Палички відповідають за “нічний зір”, а колбочки за зіh вдень та колоьоросприйняття. Хоча, вже певний час відомо, що електричні сигнали можуть поширюватись між фоторецепторами через клітинні з’єднання, які називаються щілинні контакти, природа та функції такого зв’язку залишались незрозумілими.

“Це дослідження призведе до кращого розуміння того, як сітківка обробляє сигнали від колбочок та паличок в очах, зокрема за умов освітлення оточуючого середовища, коли активні обидва типи клітин, наприклад, на світанку та у сутінках. На даний момент ці знання відсутні і, можливо, їх слід враховувати при розробці штучних фоторецепторів та сітківок для відновлення зору”, – каже Christophe P. Ribelayga, Ph.D., співавтор дослідження.

Дослідники виявили, що, на подив, палички не пов’язані між собою напряму, а колбочки рідко комунікують напряму з іншими колбочками. Натомість, більшість процесів обмінів сигналами відбувається через зв’язки між паличками і колбочками. Вченим вдалось виділити специфічний білок, який називається connexin36 (Cx36), який є основним компонентом щілинних контактів між паличками та колбочками.

Білок Cx36 у щілинних контактах між паличками та колбочками

“Ми помітили, що кожна паличка має зв’язок із колбочкою, а зв’язки колбочка/колбочка є дуже рідкісними”, – каже Steve Massey, Ph.D. “Ми підрахували, що більше 95% усіх щілинних контактів це контакти між типу паличка/колбочка; вони мають найбільший об’єм та найбільшу провідність. Тож контакти типу паличка/колбочка переважають у мережі фоторецепторів як за розміром, так і кількісно”.

Щоб краще зрозуміти як організована фоторецепторна мережа, дослідники вивели генетичні лінії мишей, в яких елімінувались щілинні контакти як між колбочками, так і між паличками.

“Наше дослідження має важливі наслідки”, – каже Christophe P. Ribelayga. “Дані, які ми отримали, роблять щілинні контакти між колбочками та паличками ключовою ланкою у роботі фоторецепторної мережі. Щілинний контакт між колбочкою та паличкою є вхідними воротами шляху, через який сигнал із паличок може переміщатись по сітківці. Таким чином, ми створили мишей, в яких вхідні ворота цього шляху відсутні. В майбутніх експериментах ми будемо використовувати цих тварин для визначення функціональної важливості шляхів типу паличка/колбочка для обробки сітківкою сигналів та для зору”.

У 2018 році дослідники із Ruiz Department of Ophthalmology & Visual Science отримали понад 4 мільйони доларів дотацій від Health’s National Eye Institute для вивчення розвитку, функціонування та електричних інтеракцій фоторецепторів. Ribelayga та Massey доклали зусиль щоб виявити архітектуру мережі електрично сполучених рецепторів – критичного кроку у розумінні того, як фоторецептори кодують світлові сигнали, та як сітківка ці сигнали обробляє.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 8 липня 2020 року.

Дослідження було опубліковане в журналі Science Advances 8 липня 2020 року.



Нові очні краплі, які допоможуть врятувати зір при оклюзії центральної вени сітківки

 

Дослідники із Columbia University Irving Medical Center розробили очні краплі, які можуть попередити втрату зору після оклюзії центральної вени сітківки, яка є однією із основних причин втрати зору людей по всьому світі.

Дослідження, проведене на мишах, свідчить про те, що експериментальна терапія, спрямована на поширену причину нейродегенерації та судинного просочування в око, може мати більш широкий терапевтичний ефект, аніж існуючі ліки.

Що таке оклюзія центральної вени сітківки?

Оклюзія центральної вени сітківки відбувається, як правило, тоді, коли основна вена, яка виводить кров із сітківки блокується, зазвичай, згустком крові. В результаті, кров та інші рідини просочуються в сітківку, пошкоджуючи спеціальні світлочутливі нейрони, які називаються фоторецепторами.

Зараз стандартне лікування цього стану покладається на препарати, які зменшують витікання рідини із судин та їх аномальний ріст. Однак, в цьому є суттєві недоліки. Цей вид терапії потребує постійних повторних внутрішньоочних ін’єкцій. А у пацієнтів, які мають достатньо сміливості піти на цей курс лікування, в кінцевому рахунку, не вдається запобігти втрати зору в більшості випадків.

“Нове лікування, спрямоване на фермент, який називається каспаза-9”, – говорить Carol M. Troy, MD, Ph.D., професор кафедри патології і клітинної біології та неврології в Taub Institute for Research on Alzheimer’s Disease and the Aging Brain at Columbia University Vagelos College of Physicians and Surgeons, який був керівником дослідження. Вважається, що за нормальних умов, каспаза-9 в основному бере участь у запрограмованій смерті клітин – чітко регульованому механізмі природного усунення пошкоджених або надлишкових клітин.

Однак, в дослідженні на мишах, лабораторія Troy виявила, що коли судини пошкоджуються оклюзією центральної вени сітківки, каспаза-9 стає неконтрольовано активованою і запускає процеси, які наносять шкоду сітківці.

Очні краплі, які попереджують пошкодження сітківки

Лабораторія Troy виявила, що високо селективний інгібітор каспази-9, який доставляється у формі очних крапель, покращив різноманітні клінічні показники функціонування сітківки при моделюванні вищеописаного стану у мишей. Найголовніше, що лікування зменшувало набряк, покращувало кровотік та зменшувало пошкодження нейронів в сітківці.

“Ми вважаємо, що ці краплі можуть запропонувати кілька переваг, якщо порівнювати із існуючими методами лікування”, – каже Troy. “Пацієнти зможуть застосовувати препарат самостійно, і їм не доведеться робити серію ін’єкцій. Також наші очні краплі спрямовані на інший шлях ураження сітківки, і можуть допомогти тим пацієнтам, які не реагують на поточну терапію”.

Наступні кроки

Дослідники готуються випробувати очні краплі у людей із оклюзією центральної вени сітківки під час І фази клінічного випробування.

І просуваючись вперед, вчені також досліджуватимуть чи можна застосовувати інгібітори каспази-9 для лікування інших судинних пошкоджень, спричинених гіперактивацією ферментів, включаючи діабетичний макулярний набряк (інша звична причина сліпоти) та інфаркт міокарда.

“Судинна дисфункція лежить в основі багатьох хронічних неврологічних та ретинальних розладів, тому що високі енергетичні потреби мозку та очей роблять ці тканини надзвичайно вразливими до порушень кровопостачання”, – каже перша автор дослідження Maria Avrutsky, Ph.D., науковець-дослідник патології і клітинної біології в Columbia University Vagelos College of Physicians and Surgeons.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 29 червня 2020 року.

Дослідження було опубліковане в журналі Nature Communications 23 червня 2020 року.



Революційне лікування, яке може стати альтернативою трансплантації рогівки при її перфораціях

 

Нещодавно командою дослідників із Монреалю було знайдено альтернативний варіант лікування перфорацій рогівки, результати дослідження якого були опубліковані в журналі Science Advances.

“Наша робота призвела до ефективного і доступного рішення, під назвою LiQD Cornea, для лікування перфорацій рогівки без необхідності трансплантації”, – сказала May Griffith – лідер команди та дослідник в Maisonneuve-Rosemont Hospital Research Centre, який є частиною Université de Montréal. Вона також є професором офтальмології в Université de Montréal.

“Це хороша новина для тих пацієнтів, які не мають змоги пройти дану операцію через сильну нестачу донорів рогівки в усьому світі, – продовжує вона, – До цього моменту, у пацієнтів, які перебувають у списку очікування, перфорації рогівки були запечатані супер-клеєм медичного класу, однак це лише короткочасне рішення, оскільки він часто погано переноситься оком, що робить трансплантацію необхідністю”.

Синтетичний, біосумісний і адгезивний рідкий гідрогель LiQD Cornea, накладується на рогівку у вигляді рідини, але швидко прилипає і перетворюється в гель всередині тканини рогівки приблизно за п’ять хвилин. По суті, він являє собою безклітинну матрицю із гідрогелю, який складається із коротких пептидів, схожих на колаген, змішаних із поліетиленгліколем та фібриногеном. LiQD Cornea забезпечує регенерацію тканин, таким чином лікуючи перфорацію рогівки без необхідності її трансплантації.

Біологічна оцінка LiQD Cornea: А. Обезсмертнені HCECs на гідрогелі LiQD Cornea і контрольні культури тканин, які показують, що гідрогель підтримує епітеліальний ріст. B. Експресія костимуляторних молекул Т-клітин у BMDC. Експресія CD40, CD80 та CD86 була виміряна проточною цитометрією, а дані представлені у вигляді співвідношення середньої інтенсивності флюоресценції експериментальних зразків до необроблених BMDC. С. Експресія прозапальних M1 (CD86) та протизапальних M2 (CD206) фенотипічних маркерів через 4 та 7 днів після впливу нативних BMDM прекурсорів в гідрогелі LiQD Cornea. D. Приклад перфорації рогівки людини. Е. Постхірургічні фотографіх кроликів одразу після застосування гідрогелю LiQD Cornea в зоні перфорації рогівки. Видно двоступеневу перфорацію, спричинену хірургічним шляхом. На другий день після хірургії: бульбашка повітря, розміщена під рогівкою під час операції, вказує на те, що перфорація є повністю запечатаною. Рогівка була повністю відновлена через 28 днів після операції. F. Рогівки міні-пігів, на яких досліджувався гідрогель LiQD Cornea як альтернатива донорському алорансплантату. Зображено рогівку, на якій було застосовано гідрогель, рогівку із сингенним трансплантатом та рогівку без проведеного лікування через 12 місяців після перфорації. 

В ході дослідів, зразки LiQD Cornea проявили показник заломлення у 1.354 ± 0.037, що відповідає значенням цього показника рогівки людини. А фізико-хімічні властивості цього гідрогелю відповідають попереднім поколінням гідрогелів RHCIII та CLP-PEG. У видимому спектрі (400-800 нм) зразки LiQD Cornea пропускали приблизно 93-99% світла. Пропускання світла в ультрафіолетовому спектрі зменшилось до низьких значень 19% в спектральному регіоні UV-C. Випробування міцності на розрив ex vivo, з використанням свинячих рогівок, показало, що рецептура LiQD Cornea хоч і менш міцна, ніж ціаноакрилат або фібриновий герметик, проте витримувала тиск 170 мм рт. ст. Це в 7.7 разів більше, аніж середній внутрішньоочний тиск людини, який становить від 11 до 21 мм рт. ст.

Griffith похвалила роботу своїх учнів Christopher McTiernan та Fiona Simpson, та її колег по всьому світу, які допомогли створити потенційно революційне лікування, що дасть змогу людям зі зниженим зором уникнути повної сліпоти.

“Зір – це відчуття, яке дає нам змогу оцінити як виглядає світ навколо нас. Дозволити пацієнтам зберегти цю дорогоцінність – це те, що мотивує наших дослідників кожного дня”, – сказала вона.

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі Science Advances 17 червня 2020 року.