Posts published on Грудень 2020

Вітаємо із Новим роком 2021 та прийдешніми зимовими святами!

Шановні колеги!

Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів України щиро вітає Вас із Новим роком та прийдешніми зимовими святами!

Хоча минулий 2020 рік виявився дуже непростим для усього світу, і надважкі завдання були поставлені не тільки перед спеціалістами з епідеміології, реаніматологами та інфекціоністами, а й перед лікарями усіх спеціальностей, в тому числі й офтальмологами, зломити віру у найкраще, оптимізм та жагу до життя йому не вдалося. Тож, у наступаючому 2021 році ми бажаємо Вам та Вашим рідним і близьким людям, в першу чергу, міцного здоров’я, великої кількості щасливих моментів, удачі. Щоб усі подолані невзгоди в результаті лише укріплювали Ваші взаємозв’язки, а відблиск життєрадісного вогника ніколи не зникав із Ваших чудових очей, і не менш чудових очей Ваших пацієнтів! Бережіть та любіть одне одного, і за допомогою цієї взаємопідтримки ми продовжимо наш шлях у боротьбі із патологіями очей, та подаруємо світлий промінчик надії ще більшій кількості людей!

Із найкращими побажаннями, Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів України!



5 невеликих порад, як зробити ваші зимові свята гарними та безпечними

 

Ось і знов наближаються довгоочікувані зимові свята. І, хоча цього року звичний уклад життя всього світу значно змінився, а подій, які б хотілось відзначити і згадати, було не так багато, це не означає, що слід відмовлятись від дотримання традицій, святкувань і подорожей. І це є чудовим приводом нагадати про типові зимові травми і ураження очей, а також заходи для їх попередження.

1. Як безпечно відкривати пляшки із ігристими винами?

Найбільш “класичною” і, нажаль, однією із найнебезпечніших є травма ока корком від шампанського. Досить іронічно, що на Новий Рік момент відкриття пляшки ігристого вина є дуже знаковою подією, якій приділяють багато уваги, але уваги правильності і безпечності процесу під час святкових веселощів дістається мало. Широко відомо, що корок, який досягає швидкості 80 км/год, може спричинити такі серйозні стани, як розрив очного яблука, крововилив всередину ока, відшарування сітківки, дислокацію кришталика та ушкодження кісткової орбіти. Усі ці ураження становлять високу загрозу зору і можуть призвести якщо не до сліпоти, то до незворотного його зниження. Основною причиною є спрямування пляшки в сторону свого обличчя, або ж в сторону інших людей, та відкривання недостатньо охолоджених пляшок. Газ в бульбашках розширюється краще при вищих температурах і, таким чином, корок на великій швидкості починає становити значну загрозу. Рекомендовано охолоджувати ігристі вина до температури 7 °C і ніколи не трясти пляшку перед відкупорюванням. Також слід тримати пляшку під кутом 45° від себе і ніколи не направляти її в сторону гостей.

2. Нюанси поводження із піротехнічними виробами.

Іншим небезпечним джерелом травми ока, яке вже стосується дітей, є популярні взимку ігри з петардами та салютами. В цьому випадку наріжним каменем зазвичай є низька якість піротехнічних виробів та відсутність гарантії від виробника. Але, навіть при дотриманні цих умов, ризики, при використанні петард та салютів дітьми, не зменшуються. Нажаль, щороку в Україні є випадки, коли діти з необачності безповоротно втрачають зір і отримують значні травми обличчя та рук через вибух петард на близькій відстані. Типовими травмами від феєрверків є контузії, розриви, сторонні тіла та опіки. Очі вражаються у 14% випадків травмувань від феєрверків.

3. Гра в сніжки та її можливі наслідки.

Небезпеку становлять й улюблені дітьми ігри в сніжки. Влучання снігового снаряду в око загрожує тяжким пошкодженням рогівки та порушенням цілісності оболонок ока. Додатково, неочевидним наслідком може стати і віддалене ураження сітківки, виявити яке буде можливо лише через кілька тижнів після моменту травмування. Навіть при травмах легкого та середнього ступеня, період відновлення зору і загоєння ока може тривати декілька тижнів. І, нажаль, жодної гарантії, що зір відновиться в повному об’ємі, не існує.

4. Як залишити лише приємні враження від катання на лижах?

Хоча цьогоріч зимові гірськолижні курорти дуже обмежені для відвідування через всесвітню пандемію COVID-19, нагадати про небезпеку фотокератиту все ж слід. Основним механізмом виникнення цієї патології є опік світлом, що відбивається від поверхні снігу у дуже яскраві дні. Фотокератит супроводжується неприємними відчуттями, різзю та болем в очах, їх почервонінням та сльозотечею. Щоб уникнути цих неприємностей достатньо лише використовувати спеціальні захисні окуляри під час катання на лижах. А, якщо ураження очей яскравим світлом уникнути все ж не вдалось, то одразу зверніться за допомогою до офтальмолога і в жодному разі не займайтесь самолікуванням.

5. COVID-19 нікуди не зник.

Звичайно, травма очей становить велику загрозу зору, особливо під час зимових свят, але 2020 рік відзначився як рік тотального поширення небезпечної для життя та, як було виявлено численними дослідженнями і для очей, вірусної інфекції COVID-19, тому проігнорувати цей факт просто неможливо. І від імені Асоціації дитячих офтальмологів та оптометристів України закликаємо усіх дотримуватись правил безпеки, носити захисні маски та окуляри, уникати місць великого скупчення людей та піклуватись про своїх близьких.

Бажаємо Вам гарних та безпечних свят!



Особливості задньої поверхні рогівки у дітей із синдромом Дауна

 

Синдром Дауна – це найбільш поширена генетична аномалія, яка з’являється через порушення хромосомного набору. Замість 46 хромосом, характерних для здорових осіб, у таких людей хромосом 47, оскільки 21 пара, в такому випадку, представлена трьома копіями.  Цей генетичний синдром проявляється специфічними та відомими майже усім ознаками, важливими для дитячого офтальмолога серед яких є: високий ризик катаракти у віці після 8 років, часто косоокість, пігментні п’ятна Брушфільда на райдужці та, звичайно, епікантус. Однак, достатньо часто зустрічається і кератоконус, і більш детально це питання дослідити вирішили вчені із Іспанії.

П’ятна Брушфільда

В своєму ретроспективному, порівняльному, нерандомізованому дослідженні вони оцінювали характеристики задньої поверхні рогівки у дітей із синдромом Дауна, порівнюючи її із рогівками здорових людей та людей із помірним кератоконусом. Воно включало 123 ока, які були розподілені у три групи: 36 пацієнтів із синдромом Дауна, 46 із помірним кератоконусом та 40 – група контролю. Жодному із учасників не проводились оперативні втручання на очах, вони не мали рубців рогівки та активних її патологій, окрім кератоконусу. Для оцінки кератометрії задньої поверхні рогівки, форми та індексів кератоконусу, аберацій задньої поверхні, об’єму рогівки та пахіметрії використовувався топограф The Sirius System (CSO, Firenze, Italy).

За результатами, у пацієнтів із синдромом Дауна, якщо порівнювати із здоровими учасниками, була більш крута (середня кератометрія 7 мм: −6.30±0.44 vs −6.15±0.22; p<0.05) та неправильна (середній квадрат на одиницю площі: 4.5 mm 0.22±0.22 vs 0.09±0.03, p<0.001; задня вершина ектатичної області: 33.22±44.29 vs 10.63±2.88, p<0.001) задня поверхня рогівки, із більш вираженими абераціями (аберації високого порядку: 1.07±1.43 vs 0.15±0.06, p<0.001; комаподібні: 0.88±1.09 vs 0.13±0.07, p<0.001), та найменші показники пахіметрії (497.68±26.88 vs 538.95±31.67, p<0.001). У той же час, не було знайдено статистично значущих відмінностей між учасниками із синдромом Дауна та пацієнтами із помірним кератоконусом (p>0.05) із кератометрією (−6.38±0.34), абераціями високого порядку (0.56±0.36), комаподібними абераціями (0.51±0.34), та пахіметрією (500.56±36.83).

Тож задня поверхня рогівки у дітей із синдромом Дауна дійсно крутіша, виражено неправильної форми і демонструє більше аберацій вищого порядку. Крім того, рогівки таких пацієнтів меншого об’єму та є більш тонкими, якщо порівнювати із рогівками здорових людей. Такі зміни дуже схожі на прояви помірного кератоконусу. Тому можливо, що пацієнти із синдромом Дауна мають специфічну кератопатію, яку ще необхідно далі вивчати.

Оригінальне дослідження було опубліковане в British Journal of Ophthalmology 23 листопада 2020 року.



Хірургічне лікування катаракти у немовлят значно підвищує ризики розвитку глаукоми

 

Діти, які у віці немовлят перенесли хірургію катаракти, мають 22% ризик розвитку глаукоми через 10 років, незалежно від того імплантується внутрішньоочна лінза, чи ні. Ці результати 10-річного спостереження були отримані в рамках дослідження Infant Aphakic Treatment Study, яке фінансувалось National Eye Institute (NEI) та нещодавно було опубліковане в журналі JAMA Ophthalmology.

“Ці результати підкреслюють необхідність тривалого нагляду за глаукомою у дітей, які пройшли хірургічне лікування катаракти. Вони також дають нам певну міру впевненості, що розміщувати внутрішньоочну лінзу під час хірургії катаракти не є необхідним”, – каже Michael F. Chiang, M.D., директор NEI.

“Результати оскаржують уявлення про те, що заміна кришталика дитини на штучний захищає її від розвитку глаукоми, яке є переконанням деяких дитячих хірургів-офтальмологів”, – розповідає головний дослідник Scott R. Lambert, M.D., професор офтальмології Stanford University, Palo Alto, California.

На момент видалення катаракти, 114 учасникам дослідження, які народилися із вродженою катарактою в одному оці, було від 1 до 6 місяців. Вже в операційній випадковим чином вирішувалось чи буде їм імплантовано штучний кришталик, чи їх залишать без внутрішньоочної лінзи зі станом, який називається афакія.

Щорічно в США народжується приблизно 2500 дітей із вродженою катарактою – помутнінням кришталика ока. Змутнілий кришталик видаляється шляхом оперативного втручання. Для того, щоб око дитини мало змогу правильним чином фокусувати світло на сітківку під час хірургічного втручання всередину може імплантуватись внутрішньоочна лінза, або ж око залишається без неї і використовується контактна лінза (чи окуляри, якщо видалення катаракти було проведене одразу на двох очах).

“Я кажу батькам пацієнта, що імплантація штучного кришталика в око – це як купляти весільне взуття вашій дитині, поки вона ще немовля. Дуже важко прорахувати якої сили має бути внутрішньоочна лінза, не знаючи яким виросте око через роки після операції. Тому рішення про розміщення штучного кришталика під час видалення катаракти потребує оцінки та не завжди є гарним варіантом. В результаті, очі в майбутньому можуть потребувати сильної корекції, або ж заміни внутрішньоочної лінзи”, – розповідає головний автор статті Sharon F. Freedman, M.D., спеціаліст з дитячої глаукоми в Duke University, Durham, North Carolina.

Діти, які проходять видалення катаракти, мають підвищений ризик розвитку глаукоми – стану, що загрожує зору шляхом ураження зорового нерву – нерву, який поєднує очі та мозок. Вчені припускають, що операція із видалення катаракти перешкоджає дозріванню шляху, яким рідина покидає око немовляти, і це призводить до підвищення внутрішньоочного тиску та пошкодження зорового нерву в таких очах.

Серед 110 дітей, які були доступні до повторного огляду через 10 років, у 25 очах (24%) розвинулась глаукома, а у 21 ока (20%) була підозра на глаукому через високий внутрішньоочний тиск. Однак, гострота зору у очах із глаукомою не сильно відрізнялась від очей, в яких глаукома не розвивалась. Дослідники не знайшли жодних доказів пошкодження очей, пов’язаного із глаукомою, оціненого за допомогою зображення головки зорового нерву та вимірювання товщини шару нервових волокон сітківки.

Вчені пояснюють відсутність пошкодження очей, пов’язаного із глаукомою, тим, що проводився пильний моніторинг пацієнтів, і за найменших проявів глаукоми починалась агресивна терапія.

Хоча пожиттєва траєкторія ризику глаукоми у пацієнтів, які пройшли хірургію катаракти у дитинстві, залишається невідомою, дане дослідження показало, що ризик розвитку глаукоми після видалення катаракти зростав з 9% (через 1 рік) до 17% (через 5 років), і до 22% (через 10 років).

“Кожна дитина, якій було видалено катаракту, має проходити обстеження у офтальмолога мінімум один раз на рік, – каже Freedman, – Кожна дитина, якій було встановлено діагноз глаукоми, або ж її внутрішньоочний тиск виходить за межі норми, а глаукомних уражень не було виявлено – стан, який ми звемо підозрою на глаукому – має контролюватись кожні 4-6 місяців, залежно від стабільності стану очей та здоров’я”.

Отримані дані також підтверджують, що вибір часу для хірургії катаракти є дією, яка потребує значного балансу: якщо проводити її дуже рано – збільшується вірогідність глаукоми, якщо трохи запізнитись – зростає ризик амбліопії, яка є основною причиною порушення зору у дітей, та виникає, коли наявність катаракти в одному оці призводить до зупинки аналізу мозком сигналів, які надходять від цього ока, та змушує його надавати перевагу сигналам із іншого ока.

Завдяки Infant Aphakic Treatment Study подальші дослідження глаукоми після хірургії катаракти у дітей отримають значний поштовх вперед. Freedman зазначила, що співпраця 12 дослідницьких центрів визначила стандарти діагностики дитячої глаукоми, підозри на глаукому та критерії побічних явищ, пов’язаних із глаукомою. “Ця когорта розпочала процес, що призвів до появи міжнародної класифікації дитячої глаукоми в 2013 році, якою користуються й сьогодні по всьому світу”, – каже вона.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 17 грудня 2020 року.



Чи ефективна гоніохірургія у пацієнтів із глаукомою, пов’язаною із синдромом Стерджа-Вебера?

 

Синдром Стерджа-Вебера або енцефалотрігемінальний ангіоматоз – це спорадична хвороба, яка характеризується виникненням ангіом м’якої мозкової оболонки та шкіри обличчя, як правило в зонах іннервації верхніх двох гілок трійчастого нерву. Синдром часто супроводжується серйозними нервовими і психічними порушеннями, але є і тяжке ускладнення, що стосується офтальмології – це глаукома. Розвиток глаукоми та гідрофтальму відбувається внаслідок механічного перекриття відтоку водянистої вологи гемангіомами. Одним із методів менеджменту цього ускладнення є гоніохірургія. Але постає питання, чи є цей метод терапії дійсно ефективним? Пошуком відповіді на це питання займались вчені із США у своєму ретроспективному дослідженні, яке було не так давно опубліковане в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus.

Гоніоскопічне зображення: кров у Шлеммовому каналі у пацієнта із синдромом Стерджа-Вебера

Усього в дослідження було включено 46 очей 42 пацієнтів із синдромом Стерджа-Вебера, які мали глаукому, пов’язану із цією патологією, та пройшли первинне лікування в об’ємі гоніохірургії. Середній вік проведення хірургічного втручання становив 1.5 роки (від 1 місяця до 23 років). Вимірювання внутрішньоочного тиску перед оперативним лікуванням проводили у 76% пацієнтів (32 із 42 пацієнтів) із середнім рівнем у 35 мм рт. ст. (діапазон від 25 до 50 мм рт. ст.). Середній інтервал до моменту виявлення провалу лікування становив 4 місяці (від 1 до 48 місяців).

Сорок шість очей пройшли гоніохірургію із частотою невдачі 98% (45 із 46 очей), і частковою успішністю у 2% (лише одне око). Було проведено 51 гоніотомію та 11 трабекулотомій. Під час гоніоскопії усі кути передньої камери були аномальними із різною шириною та видимістю циліарного тіла та менш видимою склеральною шпорою. Перед операцією було видно 100% трабекулярних сіток (було оглянуто 41 око). На кожному із оглянутих очей було виконано гоніохірургічну операцію. П’ять очей пройшли оперативне втручання без попередньо задокументованої гоніоскопії. Смужка циліарного тіла візуалізувалась у 39% очей (16 із 41), а склеральна шпора – у 10% очей (4 із 41).

Тож за результатами дослідження, гоніохірургія не є ефективним видом первинної хірургії глаукоми у пацієнтів із синдромом Стерджа-Вебера. Вона може бути застосована для тимчасового зниження внутрішньоочного тиску, але, в кінцевому рахунку, слід враховувати необхідність проведення інших видів хірургічного лікування глаукоми, коли це показано.

Оригінальне дослідження було опубліковане в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 1 листопада 2020 року.



Несподіваний терапевтичний ефект від генної терапії спадкової оптичної нейропатії Лебера

 

Вчені виявили, що ін’єкція вектору генної терапії в одне око при спадковій оптичній нейропатії Лебера, найбільш поширеної причини мітохондріальної сліпоти, значно покращує зір одразу в обох очах.

У фазі 3 знакового клінічного дослідження команда вчених, під керівництвом Dr. Patrick Yu-Wai-Man із University of Cambridge та Dr. José-Alain Sahel із University of Pittsburgh та Institut de la Vision у Парижі, успішно пролікувала 37 пацієнтів, які страждали спадковою оптичною нейропатією Лебера. За умови подальших випробувань, лікування може допомогти тисячам людей по всьому світі відновити та зберегти частину зору.

Дослідження, опубліковане в журналі Science Translational Medicine, вказує на те, що 78% пролікованих відчули значне покращення зору обох очей. Це дозволяє припустити, що поліпшення зору в нелікованому оці може бути наслідком перенесення вірусної ДНК вектору з ока, в яке робилась ін’єкція.

Спадкова оптична нейропатія Лебера уражає специфічний тип клітин сітківки, відомих як гангліонарні клітини, що призводить до дегенерації оптичного нерву та швидкого погіршення зору обох очей. Протягом декількох тижнів від початку захворювання, зір людей, уражених патологією, знижується настільки сильно, що вони вважаються майже сліпими. Відновлення зору відбувається менше, ніж у 20% хворих, а зір не досягає показників вищих за 20/200 (0.1 за таблицями Сивцева-Головіна). Спадкова оптична нейропатія Лебера уражає приблизно 1 із 30000 людей, в основному чоловіків, із симптомами, які проявляються у віці 20-30 років. Більшість пацієнтів мають мутацію m.11778G>A у гені MT-ND4. Існуючі методи лікування цієї нейропатії, яка призводить до сліпоти, залишаються досить обмеженими.

“Як людина, яка лікує цих молодих пацієнтів, я дуже розчарований через відсутність ефективної терапії, – каже старший дослідник Dr. Sahel, професор офтальмології у University of Pittsburgh, – Ці пацієнти раптово втрачають зір протягом короткого періоду від кількох тижнів до кількох місяців. Наше дослідження дає велику надію на лікування цієї осліплюючої хвороби молодих людей”.

Дослідники проводили ін’єкції  rAAV2/2-ND4 – вірусного вектору, який містить модифіковану комплементану ДНК – у скловидне тіло в задній частині ока 37 пацієнтів, які втратили зір за 6-12 місяців до моменту дослідження. У парне око кожного пацієнта було зроблено фіктивну ін’єкцію. Технологія, яка називається мітохондріальним таргетингом, була розроблена у Institut de la Vision в Парижі, та ліцензована GenSight Biologics.

Міжнародний дослідник-координатор і нейроофтальмолог Dr. Yu-Wai-Man каже: “Ми очікували покращення зору тільки в очах, в які було введено вектор. Доволі несподівано, що зір покращився в обох очах 78% пацієнтів”.

Проліковані очі продемонстрували середнє покращення коригованої гостроти зору на 15 літер за таблицею ETDRS, що відповідає трьом строкам таблиці Сивцева-Головіна. В той же час, у парних очах середнє покращення зору становило 13 літер. Оскільки деякі пацієнти все ще перебували у динамічній фазі хвороби на момент включення в дослідження, приріст зору від найгіршої коригованої гостроти зору був ще більшим, досягаючи 28.5 літер для пролікованих очей, і 24.5 літер для парних очей.

Dr. Yu-Wai-Man каже: “Замінюючи дефектний ген MT-ND4, це лікування рятує гангліонарні клітини сітківки від руйнівного впливу мутації m.11778G>A, зберігаючи зорові функції та покращуючи прогнози для пацієнтів. Ці результати можуть змінити життя багатьох людей”.

Вчені виявили, що проліковані очі мали майже в три рази вищі шанси досягти зору вищого, аніж 20/200. Відгуки пацієнтів, які оцінювались за допомогою опитувальника National Eye Institute Visual Function Questionnaire-25 (NEI VFQ-25), також підтвердили позитивний вплив лікування на якість життя та психосоціальне самопочуття.

Пізніше вчені провели дослідження на макаках cynomolgus, щоб дізнатись як лікування одного ока може призвести до покращення іншого. Зорова система макак дуже схожа на людську, що дозволяє значно детальніше вивчити розподіл та ефекти вектору генної терапії. Було виконано унілатеральну ін’єкцію вектору rAAV2/2-ND4, а через три місяці за допомогою трансгенспецифічного кількісного аналізу ПЛР були досліджені тканини різних частин ока та мозку, щоб виявити наявність ДНК вірусного вектору.

ДНК вірусного вектору було виявлено в передньому сегменті ока, сітківці та зоровому нерві ока, в яке ін’єкція не робилась. Отже, несподіване поліпшення зору в нелікованому оці може відображати інтерокулярну дифузію rAAV2/2-ND4. Необхідні подальші дослідження, щоб підтвердити ці результати та дізнатись, чи впливають на них інші механізми.

Dr. Yu-Wai-Man робить заключення: “Збереження зору за допомогою генної терапії тепер є реальністю. Доведено, що лікування є безпечним, і зараз ми вивчаємо оптимальне терапевтичне вікно”.

“Наш підхід не обмежується лише відновленням зору, – додає Dr. Sahel, – Інші мітохондріальні захворювання також можна лікувати за допомогою цієї ж технології”.

Оригінальна стаття була опублікована 9 грудня 2020 року на порталі Medical Xpress.



Фактори передбачення швидкого прогресування міопії у дітей

 

Нещодавнє опитування дитячих офтальмологів усього світу показало, що швидкість прогресування міопії є для них найбільш вагомим та найбільш поширеним показником для початку лікування пацієнта з метою зменшення подальшого прогресування.

Однак, відповідно до нових висновків сінгапурського когортного дослідження факторів ризику міопії (SCORM), за допомогою щорічного прогресування міопії як самостійного фактору не можна передбачити прогресування протягом наступного року та в подальшому. Дослідники SCORM наголошують на необхідності дотримання режиму щорічних візитів до офтальмолога та рекомендують, щоб персоналізована стратегія менеджменту міопії та зменшення її прогресування базувалась на численних факторах, характерних конкретно для кожного індивідуального пацієнта.

Це дослідження було презентоване Noel A Brennan PhD, Global Lead of Myopia Control, Johnson & Johnson Vision Care, Inc, на щорічній зустрічі ARVO 2020. SCORM це колаборація між Сінгапурським дослідницьким інститутом очей та Johnson & Johnson Vision Care.

“У ряді досліджень вивчались потенційні фактори ризику швидкого прогресування міопії, але, наскільки нам відомо, не існує парадигми його передбачення. Проте, з опитування дитячих офтальмологів видно, що серед клініцистів існує думка, що швидкість прогресування міопії є найкращим методом вибору кого лікувати. Ми рекомендуємо, щоб під час прийняття цього рішення бралися до уваги прогресування міопії в попередньому році, а також початкову помилку рефракції, вік початку міопії та наявність її у батьків”, – каже Dr Brennan.

Аналіз, за допомогою якого досліджували предиктори прогресування міопії включав дані 674 дітей (середній вік початку спостереження становив 8 років), які мали початкові значення міопії ≥0.5D та пройшли, як мінімум два щорічних повторних огляди. Результати показали, що прогресування за 1 рік корелювало із прогресуванням за 2 рік. Однак, коефіцієнт кореляції становив тільки 0.47, а прогресування міопії за 1 рік становило лише близько 20% дисперсії прогресії за наступний рік, як розповідає Dr Brennan.

“Відповідно до багатоваріантної моделі, використання прогресії міопії за перший рік призведе до невдачі у виявленні одного із чотирьох швидких прогресувань протягом другого року, а також помилково класифікує одного із трьох дітей, як швидко прогресуючого міопа”, – доповнює він.

Дослідження також показало, що прогресування міопії за перший рік помітно корелювало із прогресуванням за третій, однак ця кореляція була навіть слабкішою (r=0.30). І не було виявлено жодної кореляції між прогресуванням за перший та четвертий рік.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі EUROTIMES 1 жовтня 2020 року.



Коротко про інфекційний кератит у дітей: особливості діагностики та лікування

 

Інфекційний кератит у дітей викликає особливі труднощі у діагностиці, також часто вимагає агресивних терапевтичних дій для його подолання, відповідно до слів Vishal Jhanji MD, FRCS, FRCOphth із University of Pittsburgh School of Medicine у Піттсбурзі, США.

“Ми зустрічаємося із деякими реальними проблемами під час лікування інфекційного кератиту. Деякі із них включають: відсутність бажання дитини співпрацювати, можливість пізнього звернення пацієнта за допомогою, відсутність інформації про відрізок часу до звернення за допомогою, відсутність інформації про попередні методи лікування та використання традиційної медицини у деяких частинах світу. І, навіть, якщо ви подолаєте усі ці перешкоди, то вам все одно доведеться мати справу із амбліопією під час періоду відновлення”, – сказав Dr Jhanji під час віртуальної зустрічі WSPOS 2020.

Основні причини інфекційного кератиту включають користування контактними лінзами, запальні причини та очну травму, як він зазначає.

Схоже на те, що неповний профіль імунізації сприяє розповсюдженню інфекційного кератиту у країнах, які розвиваються. Однак, у розвинених країнах, де значно поширена короткозорість, застосування ортокератології може бути додатковим фактором ризику. У серії клінічних випадків у центрі надання третинної медичної допомоги в Гонконзі, пацієнти, які проходили корекцію ортокератологією, складали приблизно 25% загальної кількості випадків бактеріального кератиту, і 33% випадків кератиту, пов’язаного із носінням контактних лінз.

Ознаки та симптоми

Основні ознаки та симптоми кератиту включають почервоніння, біль, світлобоязнь, виділення із кон’юнктиви та погіршення зору. Під час огляду рогівки дуже важливо враховувати розташування та розміри інфільтрату рогівки та дефектів епітелію, ступінь набряку строми, васкуляризацію рогівки, та ознаки її витончення і перфорації. Крім того, слід бути уважним, щоб не пропустити наявність сторонніх тіл в оці, як радить Dr Jhanji.

Він зазначив, що зішкріб рогівки є більш складним завданням у дітей, і може потребувати загального наркозу, якщо мова йде про пацієнтів молодших 5 років. Культури також можна отримати із футлярів для контактних лінз та їх очисних розчинів. Бактеріальні ізоляти зустрічаються частіше, аніж гриби та, на відміну від кератитів дорослих, можуть включати коагулазонегативні стафілококи. Дослідження на наявність акантомеб слід проводити, якщо клінічна картина або ж анамнез вказує на можливу їх наявність.

Лікування бактеріального кератиту має бути агресивним із частою інстиляцією антибактеріальних засобів. Зазвичай застосовуються посилені антибіотики (препарати концентрації активної речовини в яких збільшені; зазвичай їх немає у вільному продажу і вони потребують спеціального виготовлення у аптеках), хоча в більш легких випадках використовується моксіфлоксацин місцево. Очні краплі ванкоміцину слід застосовувати лише за крайньої необхідності  через їх поверхневу токсичність.

Спектр ліків для грибкового кератиту включає топічний натаміцин (5%), флуконазол (0.5%) та амфотерицин В (0.25%). Можливе застосування і більш нових ліків у формі очних крапель із вищою проникністю в рогівку типу воріконазолу (1%). Пероральний прийом воріконазолу також можливий, але спочатку обов’язковою є оцінка функцій печінки.

Оригінальна стаття була опублікована на сайті EUROTIMES 3 грудня 2020 року.



Особливі сигнали помираючих клітин сітківки та їх значення для терапії стовбуровими клітинами

 

Відповідно до даних нового дослідження, опублікованого в журналі Molecular Therapy, вмираючі клітини сітківки надсилають рятівний сигнал для залучення стовбурових клітин і відновлення пошкоджень очей. Ця знахідка відкриває шлях до відновлення зору шляхом такої модифікації стовбурових клітин, щоб вони відповідали на ці сигнали, та подальшої їх трансплантації в око.

Martina Pesaresi, Ph.D. разом із групою під керівництвом Pia Cosma в Centre for Genomic Regulation виявили два клітинних сигнали, відомих як Ccr5 та Cxcr6, за допомогою використання різних моделей дегенерації сітківки у людей та мишей. Після цього вони генетично сконструювали стовбурові клітини із надлишком рецепторів до сигналів Ccr5 та Cxcr6. Коли ці модифіковані клітини були трансплантовані у очі із модельованою патологією, то вони продемонстрували значно більшу швидкість міграції до ураженої дегенерацією тканини сітківки, рятуючи її від загибелі та зберігаючи її функцію.

“Однією із основних перешкод у застосуванні стовбурових клітин для лікування патологій зору є низький рівень міграції та інтеграції цих клітин у сітківку, – каже Pia Cosma, професор досліджень ICREA, керівник групи у CRG, а також головний автор дослідження, – Після того, як клітини трансплантовані, їм необхідно досягти сітківки та інтегруватись крізь її шари. Ми знайшли спосіб пришвидшити цей процес за допомогою стовбурових клітин, які зазвичай містяться в кістковому мозку. Але, в принципі, їх можна використовувати із будь-якими трансплатнованими клітинами”.

Ураження сітківки на даний момент не піддається лікуванню, і неминуче призводить до вад зору та, в більшості випадків, сліпоти. За оцінками, збільшення популяції людей та тривалості їх життя вже протягом найближчих десятиліть призведе до значного зростання кількості людей, які страждатимуть захворюваннями сітківки.

Зараз дуже активно поширюється інформація про терапію стовбуровими клітинами, як один із перспективних методів лікування дегенеративних захворювань сітківки. Вони можуть бути трансплантовані в око, де почнуть вивільняти терапевтичні молекули із нейропротекторную та протизапальною дією, що сприяють виживанню, проліферації та самовідновленню клітин сітківки. Також стовбурові клітини здатні створювати нові клітини сітківки, замінюючи ними втрачені або пошкоджені.

Дослідники використовували мезенхімальні стовбурові клітини, які містяться в кістковому мозку і можуть диференціюватись у безліч типів клітин, включаючи клітини сітківки, що реагують на світло. Також мезенхімальні стовбурові клітини можна легко вирощувати поза організмом, забезпечуючи багато вихідного матеріалу для трансплантації, якщо порівнювати із іншими джерелами клітин, такими як гемопоетичні стовбурові клітини.

У цьому дослідженні стовбурові клітини були модифіковані за допомогою лентивірусів, але автори вважають, що за допомогою інших методів, таких як аденоасоційований вірусний вектор (AAV), можна експресувати хемокінові рецептори у трансплантованих клітинах.

“AAV дійсно набирає популярність, як ідеальний терапевтичний вектор, а Європа та США уже дали регуляторне схвалення комерційного використання лікування пацієнтів, основаного на AAV. Попереду ще багато роботи, але наші результати можуть зробити трансплантати стовубрових клітин здійсненною та реалістичною опцією лікування порушень зору та його відновлення”, – підбиває підсумки Pia Cosma.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 1 грудня 2020 року.