Post navigation

Мультифокальні контактні лінзи із високою аддідацією зменшують прогресування міопії у дітей

 

Вчені усього світу продовжують шукати нові методи боротьби із пандемією короткозорості, а також вдосконалювати і перевіряти уже існуючі. Одним із потенційно дієвих методів є застосування повної корекції контактними лінзами. Однак, які саме лінзи найбільш ефективні: монофокальні чи мультифокальні? І якщо мультифокальні, то які саме? На ці питання шукали відповідь науковці із штатів Огайо і Техасу у своєму великому дослідженні BLINK.

У рандомізованому клінічному дослідженні BLINK взяли участь 294 дитини віком від 7 до 14 років із короткозорістю від -0.75 D до -5.00 D та астигматизмом меншим за -0.1 D на початку спостереження. Усі учасники були випадковим чином зараховані у співвідношенні 1:1:1 у три наступні групи: 1) мультифокальних лінз із високою аддідацією (+2.50 D); 2) мультифокальних лінз із середньою аддідацією (+1.50 D); 3) монофокальних лінз. Спостереження тривало три роки. Оцінюваним первинним параметром стала 3-річна зміна циклоплегічної рефракції за даними середнього показника 10 вимірювань авторефрактометром. Із 11 вторинних оцінюваних параметрів були проаналізовані 4, включаючи ріст ока протягом 3 років.

Із 294 учасників, 92% були включені до фінального аналізу. Скориговане 3-річне прогресування міопії становило -0.60 D для групи із високою аддідацією, -0.89 D для групи із середньою аддідацією, та -1.05 D для групи монофокальних лінз. Найбільшою різниця у прогресуванні міопії була між групою високої аддідації та групою монофокальних лінз (0.46 D).

Ріст ока при повній корекції становив 0.42 мм для групи мультифокальних лінз із високою аддідацією; 0.58 мм для групи мультифокальних лінз із середньою аддідацією; та 0.66 мм для групи монофокальних лінз. Різниця у параметрі росту ока становила -0.23 мм при порівнянні групи високої аддідації та монофокальних лінз; -0.16 мм при порівнянні групи високої та середньої аддідації; та -0.07 мм при порівнянні групи середньої аддідації та монофокальних лінз.

Тож, за результатами, лікування дітей із короткозорістю за допомогою мультифокальних лінз із високою аддідацією значно зменшило прогресування міопії протягом трьох років, якщо порівнювати із монофокальними контактними лінзами та мультифокальними лінзами із середньою аддідацією. Однак, у дослідження були певні обмеження.

Хоча в усьому світі існує велика потреба у безпечних та ефективних методах зменшення прогресування патологічної міопії, клінічне значення результатів цього дослідження залишається не зовсім зрозумілим. Як зазначає Neil Bressler, MD, порівняння трирічного прогресування міопії в 1 D, наприклад із 2 D до 3 D, без контактної корекції і прогресування в 0.5 D у того самого пацієнта (із -2 D до -2.5 D) із корекцією мультифокальними лінзами з високою аддідацією, має мало клінічного значення, оскільки ця людина має короткозорість легкого ступеня і, навряд, матиме патологічну короткозорість (≥-6 D). А от інші потенційні результати, які мають клінічний інтерес, включають зв’язок початкової міопії та віку із ефектом лікування, та ще чекають на оприлюднення.

Зараз існує кілька сучасних стратегій зменшення прогресування міопії у дітей. Деякі дослідження показали потенційний захисний ефект від часу перебування на свіжому повітрі. Інші методи включають використання крапель низьких доз атропіну (від 0.01% до 1%), ортокератології та м’яких біфокальних контактних лінз. Хоча це дослідження показує наявність короткочасного позитивного ефекту від м’яких біфокальних лінз у дітей-міопів, воно не доводить, що використання м’яких контактних лінз запобігатиме розвитку патологічної короткозорості, яка несе за собою загрозливі для зору особливості.

Крім того, чи будуть ці ефекти зберігатись впродовж більш тривалого періоду – це також ще слід встановити. Усі ці питання необхідно вирішити перед тим, як м’які біфокальні контактні лінзи стануть стандартним методом лікування для зменшення ризику прогресування міопії.

Оригінальна стаття була опублікована на сайті American Academy of Ophthalmology 11 листопада 2020 року.
Дослідження було опубліковане в журналі JAMA 11 серпня 2020 року.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *