Поле регенеративної медицини, яке стрімко розвивається останніми роками, уже підкреслило роль інсуліну у стимулюванні росту клітин. Враховуючи наявність інсуліну на очній поверхні та сльозах, вчені припустили, що він може сприяти загоєнню епітелію. У дослідженні, що наведене нижче, вивчається топічне застосування інсуліну та реепітелізація у пацієнтів із рефрактерним нейротрофічним кератитом 2 або 3 стадії.

Це було ретроспективне дослідження, спрямоване на оцінку клінічних результатів топічної інсулінотерапії для очей із нейротрофічним кератитом, які не реагують на звичайне лікування. Первинним результатом була повна реепітелізація стійких дефектів епітелію, а вторинним результатом було покращення гостроти зору з найкращою корекцією (BCVA) після лікування.

Дев’ятнадцять із 21 очей (90%) досягли повного закриття стійкого епітеліального дефекту протягом 7-45 днів спостереження. Випадки 2 стадії досягали реепітелізації в середньому за 18 днів, що було значно швидше, ніж середнє значення у 29 днів, необхідних для реепітелізації рогівок із нейротрофічним кератитом стадії 3. BCVA значно покращувалась як у випадках 2, так і 3 стадії. Про побічні ефекти інсулінотерапії не повідомлялося. Під час періоду спостереження дефект епітелію рецидивував у 2 випадках після відміни інсуліну. Повна реепітелізація відновилася після відновлення місцевого застосування інсуліну. Ці 2 пацієнти отримували низьку дозу місцевого інсуліну.

Нейротрофічний кератит (ліве та праве око зверху) і майже повна реепітелізація через 1 тиждень застосування топічного інсуліну. Випадок був представлений у Canadian Journal of Ophthalmology

Це дослідження мало ретроспективний характер і мало вибірку лише з 21 ока, а  також не порівнювало краплі інсуліну з іншими методами лікування пізніх стадій нейротрофічного кератиту, такими як ценегермін, сироваткові сльози (очні краплі, які роблять із сироватки крові самого пацієнта) або плазма, збагачена фактором росту.

Інсулін, який можна знайти на поверхні ока та в сльозах, може сприяти загоєнню епітелію. Краплі інсуліну місцевого застосування потенційно можуть служити ефективним засобом лікування рефрактерного нейротрофічного кератиту.

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі Cornea в серпні 2022 року.

Зараз, коли діти повертаються до навчання у школах, батьки повинні знати про багато хвороб. Однією з дуже заразних інфекцій є кон’юнктивіт, широко відомий як «червоне око», яким у певний момент життя заражаються багато дітей і, навіть, дорослих. Насправді, кон’юнктивіт є найпоширенішою проблемою очей серед дітей. Щорічно у США кон’юнктивіт виявляють у 3 мільйонів дітей. Тому важливо знати симптоми та лікування, щоб мати змогу швидко впоратися з проявами та не поширювати їх на інших.

Три найпоширеніші типи кон’юнктивітів включають: алергічні кон’юнктивіти, бактеріальні кон’юнктивіти та вірусні кон’юнктивіти.

Бактеріальний кон’юнктивіт

Вірусний кон’юнктивіт

Алергічний кон’юнктивіт

Деякі симптоми, які ваша дитина може відчувати при різних типах рожевих очей, включають:

• Рожевий або червоний колір білків очей.
• Набряк очей.
• Посилена сльозотеча.
• Виділення жовто-зеленого гною або утворення кірок на повіках або віях.
• Свербіж, подразнення або печіння.
• Симптоми застуди, грипу або інші респіраторні симптоми.
• Чутливість до яскравого світла.
• Збільшення або болючість лімфатичного вузла перед вухом, оскільки лімфатичні вузли діють як фільтри в організмі, допомагаючи боротися з вірусами та бактеріями.

У дітей дана інфекція особливо заразна, тому що їх складніше вберегти від доторкань до очей. У школі вони можуть заразити інших дітей, користуючись спільними іграшками та іншими предметами. Якщо у вашої дитини є будь-який із цих симптомів, важливо не допускати її до школи та відвідати педіатра чи дитячого офтальмолога.

Залежно від типу рожевого ока лікар може обрати лікування інфекції різними способами, включаючи антигістамінні препарати, антибіотичні мазі чи краплі або рекомендувати холодні компреси.

Ось деякі інші речі, які ви можете зробити, щоб запобігти поширенню інфекції на себе чи інших дітей:

• Використовуйте свіжі рушники та простирадла, не дозволяйте дітям вдома ділитися подушками чи рушниками.
• Щодня періть регулярно використовувані речі в гарячій воді.
• Очищайте окуляри дитини та уникайте використання контактних лінз.
• Регулярно мийте руки та не торкайтеся очей і обличчя.
• Якщо дитина уже ввійшла в підлітковий вік, переконайтеся, що вона не ділиться з кимось ще тушшю або косметикою. Відмовтеся від будь-якої косметики для очей після діагнозу «червоне око».

Оскільки діти швидко ростуть і розвиваються, візит до дитячого офтальмолога – це чудовий спосіб дізнатися, чи здоровий зір вашої дитини та чи задовольняються потреби її очей. Якщо у вашої дитини є будь-які ознаки кон’юнктивіту, важливо негайно звернутися до спеціаліста за лікуванням.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 29 серпня 2022 року.

Енуклеація передбачає видалення як очного яблука, так і переднього сегменту зорового нерва, які обережно забирають для збереження кон’юнктиви, тенонової капсули, і екстраокулярних м’язів. Показання до енуклеації включають важкі травми, внутрішньоочні пухлини та випадки, коли існує ризик розвитку симпатичної офтальмії. У випадках травми ока під час військових дій енуклеація частіше є процедурою вибору. Мова йде про очі із найтяжчими ранами з пролапсом увеї, які підвищують ризик симпатичної офтальмії, та раннє видалення яких мінімізує цей ризик. Наявність точно встановленої пухлини або підозри на таку, що не піддається лікуванню іншими засобами, диктує переважаючу необхідність проведення енуклеації над евісцерацією. У сліпому, болючому оці з непрозорими середовищами, енуклеація є кращим вибором і запобігає можливості евісцерації прихованої пухлини.

Операцію енуклеації найкраще проводити під загальною анестезією, але за умови співпраці пацієнта її можна успішно проводити лише із ретробульбарним знеболенням. Ретробульбарна блокада із епінефреном, є рекомендованим доповненням до загальної анестезії. Лідокаїн з адреналіном вводять у перилімбальну бульбарну кон’юнктиву, щоб сприяти гемостазу, а рідинна хвиля сприяє розтину кон’юнктиви і тенонової капсули з лімбальною склерою.

Використовують вигнуті ножиці для тенотомії або ножиці Весткота, щоб виконати лімбальну перитомію на 360°. Прагнучи зберегти найбільшу кількість кон’юнктиви для закриття, кінчики ножиць використовуються для підняття тенонової капсули і кон’юнктиви в бік лімбу рогівки перед розрізом. Потім вигнуті ножиці Стівенса поміщаються косо в квадрантах і виконують ковзні рухи ззаду вздовж склери. Кінчики розсуваються та відводяться, щоб відокремити тенонову капсулу від склери.

Потім ідентифікують зв’язки, відтягуючи кон’юнктиву та тенонову капсулу від прямих м’язів, а передні волокна розрізають, щоб краще оголити місце вставлення. М’язові гачки по черзі заводять під м’яз, щоб ізолювати та підняти його. Коли з-під м’яза буде видно кінець гачка, він буде покритий тонкою плівкою тенонової капсули; треба зробити невеликий розріз в цій тканині, щоб довершити прохід. Крізь цей прохід заводять другий гачок і місце вставлення м’яза готове для накладання тракційного шва.

Двосторонню нитку 6-0 Vicryl (поліглактин) зі сплощеними голками пропускають через м’яз паралельно та на відстані 3-5 мм від місця прикріплення м’яза. На кожному полюсі м’яза роблять фіксуючий прокол. М’яз відділяють від його прикріплення до склери за допомогою ножиць Весткота або ножиць для тенонотомії. Цю процедуру виконують на кожному із чотирьох м’язів. При розтині медіального та латерального прямих м’язів доцільно залишити невеликий відрізок сухожилля на очному яблуці, щоб можна було накласти тракційний шов.

Обертання ока донизу і медіально дозволяє виявити сухожилок верхнього косого м’яза у верхньо-латеральному квадранті. Сухожилля ізолюють  м’язовим гачком і перерізають у місці його склерального прикріплення. Далі око обертають вище і медіальніше для визначення нижнього косого м’яза, який перетинають недалеко від місця його прикріплення біля макули.

За допомогою тракційних швів око можна повернути відносно його основної осі для оцінки свободи руху. Обмеження обертання свідчать про неповне пересікання прямого або косого м’яза. Далі око вивертають латерально і вигнуті енуклеаційні ножиці вставляють у внутрішній орбітальний простір.

Кінчики ножиць використовуються для визначення зорового нерва проводячи нимм зверху і знизу. Потім леза ножиць розводяться, щоб охопити нерв. Поки очне яблуко тягнуть вперед, ножиці рухають назад і зоровий нерв перерізається. Необхідно захопити щонайменше 4-мм сегмент нерва разом із очним яблуком. Око виймають з очниці, а будь-які залишкові прикріплення м’яких тканин перерізають. Потім зупиняють кровотечу із очниці.

Для визначення відповідного розміру імплантату можна використовувати спеціальні сфери. Імплантат повинен забезпечувати адекватну заміну об’єму, і при належному розміщенні без натягу закриватись теноновою оболонкою і кон’юнктивою. Найбільш часто використовуваний імплантат має діаметр 20 мм.

Імплантат встановлюють в очницю за допомогою сферичного інтродьюсера. Якщо інтродьюсер відсутній, використовують щипці для натягування тенонової капсули над імплантатом. Далі до нього прикріплюються екстраокулярні м’язи. Кожна голка подвійного шва, який розміщується в прямих м’язах, пропускається наскрізь через пористий поліетиленовий імплантат. Кінчик голки занурюється в поверхневу пору, і робиться неглибокий прохід через матеріал на поверхні імплантату.

Оскільки ці шви натягуються і закріплюються, м’яз міцно прикріплюється до імплантату у положенні трохи попереду від початкового анатомічного розташування. Це позиціонування допомагає покриває передню частину імплантату та захищає від його оголення. Кожен з чотирьох прямих м’язи знову прикріплюються таким чином.

Тенонова капсула драпірується вперед, щоб впевнитись, що вона покриє імплантат без натягу по всій рані. Цей шар є ключовим, і кілька шарів вузлових швів 6-0 Vicryl використовуються для його закриття. Слідкуйте за тим, щоб уникнути захоплення кон’юнктиви, бо це спричинить розвиток інклюзійних кіст. І, нарешті, швами Vicryl 7-0 закривається кон’юнктива. Шов лише зближує краї кон’юнктиви, а не додає міцності до закриття.

Стерильну антибактеріальну мазь і пластиковий конформер потім розміщують позаду повіки в міжпальпебральний простір. Слід використовувати найбільший конформер, який дозволяє закривати повіки. На 48 годин поверх на закриті повіки накладається тиснуча пов’язка.

Оригінальна стаття була опублікована на офіційному сайті Borden institute.

Метаболіт кофеїну, відомий як 7-MX, може уповільнювати прогресування короткозорості у дітей, показує обсерваційне дослідження, опубліковане онлайн в British Journal of Ophthalmology.

Дослідники зазначають, що при успішному проходженні великих клінічних досліджень, де будо доведено безпечність і ефективність, 7-МХ може стати цінним засобом лікування стану, можливості корекції якого є обмеженими на даний момент.

Короткозорість виникає, коли око занадто подовжується, розтягується та стоншується, і часто починається у віці 6–7 років, прогресуючи до 16–20 років. Короткозорість пов’язана із підвищеним ризиків виникнення різних патологій, які впливають на зір і здоров’я очей, включаючи дегенерацію макули, катаракту, глаукому та відшарування сітківки.

Попередні дослідження показують, що метаболіт кофеїну 7-метилксантин, або скорочено 7-MX, пригнічує надмірне подовження форми ока (осьове подовження). 7-MX використовується для лікування дитячої короткозорості в Данії з 2009 року. Але досі його не було повністю оцінено в довгострокових дослідженнях, тому вчені хотіли з’ясувати, як швидко прогресує короткозорість у дітей, які приймають 7-MX.

Дослідники переглянули медичні карти 711 дітей (356 дівчаток і 355 хлопчиків), яких лікували від короткозорості в одній очній клініці в Данії з червня 2000 року по січень 2021 року. Дітям було проведено комплексне обстеження зору, включаючи вимірювання осьової довжини очного яблука. Із них 624 дитини приймали таблетки 7-MX у дозуванні до 1200 мг на день (у середньому 470 мг), тоді як 87 не приймали терапію з різних причин. Їхній середній вік становив 11 років (діапазон 7-15 років), коли вони починали лікування, а аксіальну довжину очей і ступінь короткозорості відстежували в середньому протягом 3,5 років (діапазон від 11 місяців до 9 років).

Діоптрії (D) — це одиниці вимірювання, які використовуються для оцінки оптичної сили заломлюючого апарату ока: середній ступінь порушення рефракції (короткозорість) спочатку становив −2,43 D, а потім збільшився в середньому на 1,34 D протягом періоду спостереження. Значення від -3,0 D в дослідженні розцінювались як міопія середнього ступеня тяжкості, а -6.0 D або більше розцінювались як міопія високого ступеню. Середня осьова довжина спочатку становила 24,4 мм, збільшуючись у середньому на 0,21 мм/рік.

За результатами дослідження прийом 7-MX був пов’язаний з повільнішою швидкістю прогресування короткозорості та збільшення осьової довжини, причому, вищі дози видавались більш ефективними. Грунтуючись на цих даних, дослідники підрахували, що для типової 7-річної дитини з початковою помилкою рефракції у −2,53 D, короткозорість цієї дитини збільшиться на −3,49 D протягом наступних 6 років без лікування. Але за той самий період при щоденному прийомі 1000 мг 7-MX короткозорість дитини збільшиться лише на -2,65 D.

Аналогічно, без лікування осьова довжина збільшилася б на 1,80 мм протягом 6 наступних років, тоді як із щоденним прийомом 1000 мг 7-МХ вона збільшилася б на 1,63 мм.

Дослідники підрахували, що в середньому для 11-річної дитини, яка приймає 1000 мг 7-MX щодня, короткозорість збільшиться на -1,43 D протягом наступних 6 років, порівняно з значенням у -2,27 D без відповідного лікування. А осьова довжина збільшиться на 0,84 мм порівняно з 1,01 мм без прийому метаболіту.

Жоден з дітей, які приймали 7-MX, не повідомив про будь-які побічні ефекти протягом періоду спостереження. За словами вчених, результати перегукуються з результатами експериментальних досліджень. Але вони визнають, що їх дослідження є обсерваційним, і вони не змогли врахувати потенційно впливові фактори, такі як генетичний, час, проведений на вулиці, етнічну приналежність і час, витрачений на роботу на близькій відстані. Таким чином, їхні висновки не можуть встановити причинний зв’язок.

«Питання причинно-наслідкового зв’язку та розмір можливого ефекту лікування можна визначити лише шляхом рандомізованого дослідження», – пишуть вони. Але вони роблять висновок: «Існуючі методи контролю короткозорості не є повністю ефективними для запобігання прогресування короткозорості до високого ступеню, і 7-MX може стати цінним доповненням, якщо причинно-наслідковий зв’язок і ефективність зможуть бути підтверджені в майбутніх рандомізованих контрольованих дослідженнях».

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 22 серпня 2022 року.

Хоча частота уражень очей в бойових умовах є достатньо великою, зважаючи на невеликий процент площі тіла, який вони становлять, втрата ока є надзвичайно дорогою катастрофою, якої в більшості випадків можна уникнути. Під час війни у В’єтнамі було видалено принаймні 1200 очей через бойові поранення, і Бібліотека Конгресу США оцінює, що довго- та короткострокові витрати, пов’язані з серйозними пораненнями очей у тій війні перевищили 4 мільярди доларів. Частота поранень очей зростала з кожним конфліктом у 20 столітті. Наприклад, дані Першої світової війни документують випадки травм очей від 2,0% до 2,5%, але показник таких поранення під час війни в Перській затоці уже становив 13%; ураження осколками від вибухових боєприпасів становили 78% серйозних поранень очей, і 94% енуклеацій, що були зареєстровані під час останньої війни, також відбувались через осколкові пораненя. Більшість із цих травм можна було легко запобігти за допомогою балістичної броні для очей. Військові офтальмологи повинні бути знайомі з енуклеацією та евісцерацією, але все ж більше зусиль слід спрямовувати на посилене навчання та запобігання травматизму.

Рішення видалити око

Психологічний ефект від втрати ока може створювати більші труднощі для пацієнта, ніж реальні наслідки фізичної вади. Передопераційний час, присвячений обговоренню видалення ока, а також розмові про подальше життя після втрати ока, принесе значну користь у періоді післяопераційного відновлення та покращить процес прийняття. Фотографії інших хворих після видалення ока допомагають пацієнтові зрозуміти процес і створити картину його майбутнього. Корисним може бути і організація зустрічі пацієнта, який уже пройшов процедуру видалення ока і пацієнта, якому це тільки-но доведеться це пережити. Для пацієнтів, яким особливо тяжко прийняти втрату ока, непоганим може стати рішення отримати консультацію психіатра.

Дуже важливо, щоб пацієнт був готовий до операції та подальшої реабілітації. Біль може бути різним в найближчому післяопераційному періоді, і пацієнт повинен бути впевненим, що йому будуть надані відповідні ліки. Пацієнт повинен бути готовий носити конформер протягом 5-7 тижнів до моменту поки орбіта буде готова до встановлення протеза. Крім того, пацієнт повинен розуміти, що процес підгонки може вимагати кількох зустрічей протягом такої ж кількості тижнів.

Цілі, яких ми хочемо досягти при менеджменті пустої орбіти

Спілкування офтальмолога і окуляриста є невід’ємною частиною гарного результату. Офтальмолог повинен підібрати імплантат відповідного об’єму для забезпечення оптимального розміру протеза. Занадто малий імплантат вимагає невідповідно великого протеза, щоб заповнити весь об’єм орбіти. Це може обмежити рухливість і передати надмірну вагу на нижню повіку. З часом зайва вага призведе до слабкості нижньої повіки, яка буде виглядати асиметрично. З іншого боку, занадто великий імплантат обмежує здатність окуляриста виготовити протез із імітацією передньої камери, не надаючи проптотичного вигляду орбіті.

Окулярист може модифікувати протез для пристосування положення повік, виправлення вкороченого кон’юнктивального мішка та покращення моторики. Пацієнти, які обирають пройти фіксацію імплантату для максимальної моторики імплантату, покладаються на офтальмолога та окуляриста, які мають координувати допомогу. Окулярист може надати шаблон протеза, щоб допомогти офтальмологу встановити штифт і центрування. Видалення ока та реабілітація орбіти – це не процедури для передачі молодшим резидентам з мінімальним наглядом. Це основні процедури, які будуть визначити довгостроковий успіх і сприяти швидкій реабілітації пацієнтів.

Неоптимальна хірургічна техніка може призвести до необхідності наступних дій для подолання екструзії імплантату, міграції імплантату, звуження орбіти, хронічного болю, і неправильнеого положення повік. Таку ж бездоганну увагу, яку офтальмолог приділяє мікрохірургічним мануіпуляціям всередині ока, він має приділяти хірургії анофтальмічної орбіти. Збереження кон’юнктиви, встановлення імплантату та визначення його розміру, анатомічна реінсерція екстраокулярних м’язів та закриття рани без натягу є невід’ємними частинами успішного результату.

Рішення про енуклеацію або евісцерацію

Пацієнту необхідно розуміти наявні варіанти і брати участь у виборі між енуклеацією (видаленням очного яблука і сегмента переднього зорового нерва) і евісцерацією (видалення очного вмісту зі збереженням склери і, в деяких випадках, рогівки). Лікар-офтальмолог повинен максимально зорієнтувати пацієнта на найбільш відповідну процедуру з урахуванням абсолютних показань або протипоказань. Деяких пацієнтів може задовольнити евісцерація і вони будуть прирівнювати утримання склеральної оболонки до збереження ока. І навпаки, належним чином обраний кандидат на евісцерацію може вважати мінімальний ризик симптичної офтальмії неприйнятним і обрати енуклеацію. (Хоча консенсусу не існує, більшість авторів погоджуються, що проникаюча травма збільшує ризик розвитку симпатичної офтальмії та є протипоказанням до евісцерації. Для травм очей, пов’язаних із бойовими ураженнями, які призводять до втрати корисного зору, енуклеація забезпечує видалення увеальної тканини, залученої до початку запалення в симпатичному оці.)

З іншої сторони – злоякісні внутрішньоочні пухлини, які не піддаються лікуванню та випадки, що потребують гістопатологічної оцінки країв пухлини, диктують вимоги до енуклеації. З іншого боку, у випадках ендофтальміту, евісцерація створює відносну перешкоду для заднього поширення інфекції, за припущення, що немає необхідності задніх склеральних розрізів для розміщення імплантату відповідного розміру. Евісцерація може спричинити менше пошкодження орбітальних тканин, не вимагати дезінсерції прямих м’язів і може покращити косметичні заходи. У випадках, які підходять для будь-якої процедури, хірург повинен обрати техніку що дозволяє отримати найбільш послідовні результати в його або її руках.

Оригінальна стаття була опублікована на офіційному сайті Borden institute.

У публікації, виданій Американською академією педіатрії та опублікованій в Інтернеті 18 липня в журналі Pediatrics, були наведені рекомендації щодо лікування розладів зору після струсу мозку у дітей.

Christina L. Master, M.D., із Школи медицини Перельмана Університету Пенсільванії у Філадельфії та її колеги розробили рекомендації щодо скринінгу, виявлення та початку клінічного лікування зорових симптомів у дітей після струсу мозку.

Струс мозку є поширеною травмою в дитинстві, яка щорічно вражає приблизно 1,4 мільйона дітей і підлітків у Сполучених Штатах і найчастіше виникає під час занять спортом і відпочинку. Педіатри стикаються зі струсом мозку у своїй клінічній практиці, і їхні кабінети є важливою точкою вступу в систему охорони здоров’я дітей і підлітків зі струсом мозку. Таким чином, педіатри відіграють важливу роль у початковій діагностиці та лікуванні струсу мозку.

Клінічний звіт Американської академії педіатрії (AAP) про струс мозку, пов’язаний із заняттями спортом у дітей і підлітків, і рекомендації Центру з контролю та профілактики захворювань щодо діагностики та лікування легкої черепно-мозкової травми серед дітей вичерпно підсумовують загальний підхід до струсу мозку у дітей. Неврологічні шляхи, пов’язані із зоровою системою, включно з окоруховою та вестибулярною функціями, широко представлені по всьому мозку та, здається, чутливі навіть до ударів голови, які не призводять до струсів. Тому не дивно, що дифузна зсувна травма, пов’язана зі струсом мозку, часто викликає широку дисфункцію аферентної та еферентної зорових систем.

До однієї третини пацієнтів зі струсом мозку можуть мати тривалі симптоми. Розлади зору є поширеними у дітей і підлітків після струсу мозку, причому одне дослідження, проведене центром медичної допомоги, повідомляє, що 69% дітей і підлітків зі струсом мозку мали принаймні один розлад зору, пов’язаний із ним; і є інше дослідження, яке виявило, що 62,5% осіб із постійними симптомами мали вестибуло-окулярну дисфункцію.Ці розлади включають недостатність акомодації (AI), недостатність конвергенції (CI), дисфункцію саккадичних і пошукових рухів очей або комбінацію цих діагнозів. Симптоми, пов’язані з цими розладами зору, включають утруднене читання, розмитість зору, труднощі з фокусуванням і втому очей.

Незрозуміло, чи є ці дефіцити зору результатом прямого пошкодження еферентної зорової системи, чи пов’язані ширше з глобальною дисфункцією, яка виникає у пацієнтів зі струсом мозку. Тим не менш, наявність зорових симптомів передбачає затримку одужання від струсу мозку у дітей і підлітків.

Автори публікації відзначають, що більшість дітей і підлітків із зоровими симптомами після струсу мозку одужують через чотири тижні; однак, існує підгрупа, яка не має самовільного одужання, і таких пацієнтів слід направити до спеціаліста з досвідом комплексної терапії струсу мозку для оцінки та лікування. Необхідно зібрати зоровий анамнез і провести ретельний огляд, включаючи оцінку гостроти зору, співдружності очей у всіх положеннях погляду, плавного переслідування поглядом, саккад, вестибуло-окулярного рефлексу, визначити ближню точку конвергенції та акомодацію – все це може бути уражене під час струсу мозку. Перевірка лише гостроти зору є недостатньою. Ці порушення можуть стати на заваді поверненню до дитячих ігор та школи. Виявлення цих проблем незабаром після травми є важливим для того, щоб можна було забезпечити адекватний процес відповідного навчання.

«Діти не завжди можуть чітко описати свої симптоми, тому ці скринінгові та діагностичні інструменти допоможуть лікарям під час обстеження пацієнтів зі струсом мозку, — сказала Christina L. Master у публікації, — Важливо, щоб ми виявляли будь-які проблеми із зором. Вони можуть мати величезний вплив на розпорядок дня та якість життя дитини чи підлітка».

Оригінальна стаття була опублікована в журналі Pediatrics в серпні 2022 року.

У середині 1970-х років освновний підхід до лікування у формі спостереження було замінено шляхом стероїдної терапії та хірургічного втручання, так як різні серії клінічних кейсів показали успішність цих втручань. І, з того часу, дуже добре були задокументовані випадки значних покращень без лікування. Незважаючи на частоту спонтанних поліпшень, стандарт лікування полягав у застосуванні високих доз кортикостероїдів. Роль хірургічного втручання досі дискутується. Дослідження The International Optic Nerve Trauma Study (опубліковане в 1999 р.) продемонструвало відсутність явної користі від кортикостероїдної терапії або операції з декомпресії зорового каналу. Спостереження знову стало прийнятним варіантом, коли немає ознак внутрішньооболонкової гематоми, орбітальної гематоми або уламкового перелому зорового каналу.

Кортикостероїдна терапія

Вважається, що кортикостероїди, які широко використовують протягом кількох десятиліть, стабілізують ліпідні мембрани, зменшують спазм, збільшують кровопостачання і зменшують набряк і некроз нервової тканини. Мегадози стероїдів спочатку вивчались на тваринах із набряком мозку, а потім проводились дослідження із участю людей з ушкодженнями спинного мозку.

Spoor із колегами перші використали дози кортикостероїдів, які призначаються при ураженнях спинного мозку, для людей із травматичною нейропатією зорового нерва. Вони поділили своїх пацієнтів на дві групи:

• одна група (13 хворих) із метилпреднізолоном (дозування 30 мг/кг спочатку, потім 15 мг/кг через 2 години, а потім поділені дози через 6 годин)
• друга група (8 хворих) з високими дозами дексаметазону (20 мг кожні 6 год).

Обидва види терапії продовжували протягом 48 годин з подальшим швидким зменшенням доз. З пролікованих очей (одне на пацієнта), 17 із 21 (81%) покращили зорові функції після застосування цих протоколів. Відносна доза стероїдів була значно вищою для групи метилпреднізолону, але загальний результат не відрізнявся. Однак, виявилося, що група метилпреднізолону продемонструвала більш швидке відновлення. Відтермінування лікування не змінило результатів цього дослідження. Середній термін початку терапії становив 4,2 дня. Автори дослідження вважають, що ні тяжкість ураження, ні тип ураження зорового нерва не дають можливість прогнозувати відповідь на стероїдну терапію, оскільки п’ять із восьми очей в цьому дослідженні на початку мали гостроту зору у формі відсутності світлосприйняття – і змогли відновити значну якість зорових функцій.

Інша серія клінічних випадків, проведена Bendel та його колегами, описувала 17 пацієнтів, які спочатку отримували 2 г метилпреднізолону, потім 1 г кожні 6 годин протягом 48 годин. Зір покращився у всіх пацієнтів, з середньою гостротою зору перед лікуванням у 20/100 і середньою гостротою зору після лікування у 20/25. Найкраще відновлення зору відбувалось між 1 і 6 днями після лікування (середнє = 2,9 г). У трьох пацієнтів спостерігалося погіршення зорових функцій під час зменшення дози стероїдів, і їм була проведена екстракраніальна декомпресія зорового нерва; всі троє в результаті відчули покращення зорових функцій.

Mauriello із колегами повідомили про серію клінічних випадків, в якій 9 із 16 пацієнтів (56%) отримували більш звичну дозу стероїдів і мали значне покращення (навантажувальна доза 1 г, потім 250 мг кожні 6 годин протягом 48 годин). Майже всі пацієнти, в яких покращення зорових функцій не спостерігалось, спочатку мали відсутність світлосприйняття. Вони також зазначили, що всі 5 їхніх пацієнтів з періодом ясної свідомості після травми, зрештою, вийшли на покращення зорових функцій. Таким чином, короткий курс високих доз стероїдів можна розглядати як метод терапії, якщо немає чітких доказів перетину або авульсії зорового нерва за клінічними ознаками або за рентгенографічними критеріями. Не було встановлено точного зв’язку між відтермінуванням початку лікування і тяжкістю втрати зору з прогнозом по результатам лікування.

Оперативне лікування

Вперше описана декомпресія зорового каналу була в 1916 році, коли транскраніальне розкриття було виконане у пацієнтів з аферентною дисфункцією, які потребували краніотомії з інших причин. Пізніше були описані екстракраніальні методи для мінімізації можливих ускладнень, пов’язаних з краніотомією. Трансетмоїдний підхід уже досліджувався із 1926 року, але не набував популярності аж до 1960-х років. Зовнішній, трансантральний, Колдуелла-Люка та трансназальний – усі підходи були випробувані. Порівняння різних серій клінічних випадків є складним через відмінності в техніках, критеріях відбору та кількісній оцінці покращення зору. Також багато пацієнтів отримували принаймні звичайні дози кортикостероїдів у післяопераційний період, що ще більше збиває з пантелику у намаганнях встановити ефективність хірургічного втручання. Частота покращеня зору у кейсах, про які повідомлялось у дослідженнях, коливається від 12% до 79%.

У багатьох медичних центрах рішення про проведення операції регулюється критеріями, встановленими в 1966 році Волшем. Mauriello та його колеги пролікували 23 пацієнтів стероїдами і прооперували 7 пацієнтів, які не відповіли на консервативне лікування і мали патологію, яка потребувала втручання, встановлену на КТ (розширення піхви зорового нерва або звуження зорового каналу кістковими уламками). З трьох пацієнтів, яких лікували лише фенестрацією піхви зорового нерва, всього один мав значне покращення після терапії. Інших чотирьох хворих лікували як фенестрацією, так і декомпресією зорового канала. Лише в одного пацієнта спостерігалося значне покращення зору (з відсутності світлосприйняття до 20/200).

Joseph і його колеги повідомили про поліпшення зору в 11 з 14 пацієнтів, що отримували стероїди та яким було проведено трансетмоїдальну декомпресію зорового каналу. Цей звіт був ретроспективним оглядом і не порівнювався з жодною великою групою пацієнтів, які отримували лише стероїди. Але отримані результати були схожі на результати дослідження Spoor та колег, які використовували мегадози кортикостероїдів (що було описане вище).

Levin та його колеги повідомили про результати дослідження International Optic Nerve Trauma study, яке було проведене в 1999 році. Метою цього дослідження було порівняння візуальних результатів лікування травматичної нейропатії зорового нерва за допомогою кортикостероїдів, лікування за допомогою операції з декомпресії зорового каналу та спостереження без лікування. Пацієнти, що були рандомізовані в хірургічну групу, не отримували стероїди в періопераційному періоді. Хірургічне втручання виконувалось в межах перших 7 днів після травми. Основний результат був визначений як покращення гостроти зору на три і більше ліній таблиці Снеллена.

Дослідження The International Optic Nerve Trauma study виявило, що лише 32% пацієнтів у хірургічній групі (n = 33) мали значні покращення. В той же час у групі без лікування спостерігалось покращення зору у 57% учасників (n = 9),а у стероїдній групі зір став ліпшим у 52% (n = 85). Вчені дійшли висновку, що явної користі від втручання немає. Крім того, вони підтвердили висновки інших дослідників, що час застосування кортикостероїдів або хірургічного втручання в межах 7-денного вікна не впливає на результат.

Оригінальна стаття була опублікована на офіційному сайті Borden institute.

Приблизно від 1,5% до 5% пацієнтів із закритою травми голови мають пошкодження зорових шляхів (4–6/100 000 населення за рік). Ці травми можна розділити на передні та задні ураження. Передні ураження представлені офтальмоскопічними аномаліями (наприклад, оклюзія центральної артерії сітківки) та зазвичай пов’язані з різними травмами очного яблука, діагностувати які не становить великих складнощів. Передні ураження можуть включати авульсію зорового нерва, травматичну передню ішемічну нейропатію, гематому передньої оболонки зорового нерва та компресію зорового нерва передньою гематомою орбіти.

Задні ураження, з іншого боку, часто ніяк не проявляються офтальмоскопічно, але набряк диска і блідість зорового нерва (зрештою) інколи трапляються. Задня травматична нейропатія зорового нерва характеризується втратою зору, яка виникає при наявності аферентного дефекту зіниці (APD), але без ознак пошкодження ока або зорового нерва. Тож зосередимось, насамперед, на діагностиці та лікуванню задньої травматичної нейропатії зорового нерва.

Етіологія

Тупі травми, проникаючі поранення і самокалічення є найчастішими причинами ураження зорового нерва. Тупа травма класично виникає через удари передньо-лобових відділів голови під час раптових зупинок руху. Травма зовнішньої третини верхньої частини орбіти передається безпосередньо в зоровий канал, де зоровий нерв з обох сторін оточений твердою мозковою оболонкою. І навпаки, зоровий нерв в орбіті захищений орбітальним жиром і стійкий до травм у цьому місці. Тяжкість травми не завжди корелює зі ступенем втрати зору. Інциденти, такі як незначне падіння після спотикання або удару головою об твердий предмет, є достатніми для отримання задньої травматичної оптичної нейропатії.

Найпоширеніший механізм травми – це аварії на велосипеді, за якими слідують аварії на транспортних засобах. У більшості велосипедних аварій (90%) страждає лише одна людина; захисний вплив велосипедних шоломів не вивчався у котексті зв’язку із захворюваністю на нейропатію зорового нерва.

Крім того, наявність або ступінь тяжкості переломів орбіти безпосередньо не передбачає тяжкості втрати зору і не визначає прогноз. Можуть бути переломи медіальної стінки орбіти, зорового каналу, виличної кістки або дна орбіти. В одного пацієнта з переломом зорового каналу може відновитись нормальний зір без втручання, але у іншого без переломів при поступленні може бути відсутність світлосприйняття, яке зберігається незважаючи ні на які втручання.

Найчастіше травматична нейропатія зорового нерва спостерігається у хлопчиків першого чи другого десятиліття життя, але дослідження серій випадків включали широкий віковий діапазон і обидва статі. В одній серії 5 пацієнтів старше 40 років віку мали гірший результат по гостроті зору незалежно від механізму отриманої травми, тяжкості втрати зору або факту хірургічного втручання.

Патогенез

Аксони зорового нерва лежать у двох відділах: інтрадуральний і інтрафасцікулярний. Набряк у закритому просторі, контузійний некроз, розриви нервових волокон і інфаркт внаслідок тромбозу або спазму – всі ці шляхи залучені як потенційні механізми травми зорового нерва. Зсув, розтягнення, здавлення та контузія на рівні інтраканалікулярного зорового нерва також ймовірно є важливим для виникнення дисфункції. Хірургічне втручання може лише відкрити тверду мозкову оболонку, але не може зняти підвищення інтрафасцикулярного тиску. Переривання венозного відтоку також може відігравати важливу роль. Мієлін більш чутливий до набряків і ацидозу, ніж аксональні структури. Типові ознаки, які виявляють при розтині включають крововилив, демієлінізацію, вогнищевий некроз, і аксональні зміни.

Обстежння

Ідентифікація травми зорового нерва може бути складною, особливо у пацієнтів, які не співпрацюють, знаходяться у стані алкогольного сп’яніння або не відповідають. Найкраща коригована гострота зору зазвичай кількісно визначається біля ліжка за допомогою карток. Пацієнтам віком 45 років або старше слід запропонувати плюсову корекцію, якщо зір нижче 20/20 під час первинного тестування. Формальне тестування кольору не обов’язкове, але порівняння насиченості червоного дуже корисне і може бути легко виконане біля ліжка. Навіть пацієнт, який був помилково або травматично розширений, може побачити контейнер для очних крапель з червоним верхом. Червона десатурація, a характерна для дисфункції зорового нерва, змушує вишнево-червоний колір виглядати помаранчевим або коричневим.

Золотим стандартом для ідентифікації односторонньої або асиметричної нейропатії зорового нерва є тест із ліхтариком, що хитається. Цей тест виконується за допомогою a ліхтарика або непрямого офтальмоскопа. Напрямок світла переміщують з лівої зіниці на праву і знову назад. Потім обчислюється кількість і час звуження та повторного розширення зіниць. Асиметрія звуження (від 1+ до 3+) або повторна дилатація (trace) відповідає аферентному зіничному дефекту. Навіть якщо зіниця на стороні, яка нас цікавиць, не реагує, стан шляхів зорового нерва можна оцінити шукаючи зворотний аферентний зіничний дефект.

Головка зорового нерва зазвичай нормальна на вигляд, навіть якщо гострота зору становить “відсутність світлосприйняття”. Інші супутні аномалії (наприклад, перипапілярний розрив хоріоідеї, крововилив, набряк) також слід шукати. Якщо присутній секторальний набряк ДЗН, особливо за наявності невеликого співвідношення між екскавацією та диском і дефекти висотного поля на периметрії, тоді треба підозрювати посттравматичну передню ішемічну оптичну нейропатію.

Клінічні ознаки

Задню травматичну нейропатію зорового нерва часто важко розпізнати у пацієнтів з численними травмами, особливо у пацієнтів без свідомості. Треба попіклуватись про те, щоб якомога раніше обстежити пацієнта у процесі загальної оцінки, оскільки аферентний зіничний дефект може бути єдиною ознакою травми. Як правило, головка зорового нерва спочатку виглядає нормальною. Дефіцит зору варіюється від нормального зору з ледь помітними дефектами поля зору (найчастіше нижній сегмент) до повної втрати світлосприйняття. У більшості випадків втрата зору є серйозною і миттєвою.

Навіть, здавалося б, незначна травма може призвести до різкого ураження зорового нерва. Тяжкість втрати зору не обов’язково корелює зі ступенем загальної травми, але повна втрата зору, відповідно до наукових даних, була пов’язана з наявністю переломів. Вчені виявили, що 90% пацієнтів із повною втратою зору мали ознаки переломів кісток на комп’ютерній томографії (КТ); У 33% були переломи Le Fort III, у 33% були переломи орбіти, а 33% мали лобно-базальні переломи. Це ж дослідження також показало, що всі пацієнти мали розрив брови на стороні ураження. З іншого боку, повідомлялось про 33 випадки, в яких найчастіша причина травм була аварія на велосипеді, де не було виявлено кореляції між переломами та ступенем втрати зору. Візуальні викликані потенціали (спалахи) мають обмежену корисність і можуть дати хибнонегативні результати до початку атрофії зорового нерва.

Візуалізаційні методи досліджень

Хоча більшість хворих із задніми травматичними нейропатіями зорового нерва мають нормальні візуалізаційні дослідження, КТ без контрасту слід проводити в усіх випадках. Спіральна КТ дозволяє швидко отримувати дані у дорослих і дітей, які не співпрацюють із лікарем. Зображення дозволить ідентифікувати асоційовані переломи, авульсію зорового нерва, гематому оболонки зорового нерва, а також здавлення зорового нерва через орбітальну гематому. Травма зорового нерва може бути не ізольованою; асоційовані переломи і поранення можуть бути виявлені, коли сфера оцінки є розширеною і включає отоларингологію, стоматологію, щелепно-лицеву хірургію і нейрохірургію. Магнітно-резонансна томографія показана лише за наявності внутрішньочерепних ушкоджень, які недостатньо деталізовані за допомогою КТ.

Оригінальна стаття була опублікована на офіційному сайті Borden institute.

Революційно новий метод терапії катаракти показав надзвичайно позитивні результати у лабораторних тестах, і це дає надію на те, що захворювання, яке зараз можна вилікувати лише шляхом хірургічного втручання, незабаром можна буде вилікувати медикаментозно.

Результати дослідження нещодавно були опубліковані у журналі Investigative Ophthalmology and Visual Science.

Катаракта – це помутніння кришталика, яке з’являється із віком, або як відповідь на його травмування, і впливає на гостроту зору. Помутніння спричинене дезорганізацією білків у кришталику, що призводить до утворення їх згустків, які розсіюють світло і суттєво зменшують кількість променів, що потрапляють до сітківки. Катаракта знижує зір і призводить до сліпоти у мільйонів людей по всьому світу.

Міжнародна команда вчених на чолі із професоркою Barbara Pierscionek, заступницею декана факультету охорони здоров’я, освіти, медицини та соціального забезпечення Університету Англії Раскіна (ARU), проводила оптичні випробування сполуки оксистеролу, яка була запропонована як засіб проти катаракти.

У лабораторних випробуваннях лікування сполукою оксистеролу VP1-001 у 61% кришталиків показало покращення профілів показника заломлення – ключового оптичного параметра, необхідного для підтримки високої здатності до фокусування. Це означає, що організація білків кришталика відновлюється, в результаті чого повертається здатність лінзи до фокусування. Ці дані підтвердилися зменшенням ступеню помутнінь у 46% випадків катаракти.

Професорка Pierscionek, яка є також членом Дослідницького центру медичних технологій Університету Англії Раскіна (ARU), сказала: “Це дослідження показало позитивні ефекти сполуки, яка була запропонована як засіб проти катаракти, але ніколи раніше не тестувалась на оптиці кришталика. Це перше дослідження такого типу у світі.”

“Покращення стались лише у деяких типах катаракт, але не у всіх, що вказує на можливість цієї сполуки бути лікуванням конкретних катаракт. Це означає, що при розробці ліків проти катаракти необхідно буде проводити відмінності між її типами. Це надзвичайно великий крок у перед в лікуванні цього надзвичайно поширеного стану за допомогою ліків, а не хірургії.”

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 16 травня 2022 року.

Після первинного відновлення цілісності очного яблука слід ретельно стежити за ранніми ознаками розвитку ендофтальміту. Офтальмолог має нести особисту відповідальність за перевірку усіх мазків із фарбуванням за Грамом. Культури слід перевіряти щодня на предмет росту. Будь-який ріст на мікробіологічних середовищах, при наявності наростаючих ознак пост-травматичного ендофтальміту, має спонукати до початку лікування інфекції. Оскільки пост-травматичний ендофтальміт може швидко спричинити величезні ураження, високий рівень підозри у купі із низьким порогом початку лікування є доречними.

Якщо діагноз ендофтальміту є реально можливим, то негайно проводять пункцію передньої та задньої камери із інтравітреальним введенням антибіотиків. Коливання призводять до втрати зору і, часто, до втрати ока. Слід враховувати як консервативний, так і хірургічний аспекти менеджменту.

Покриття антибіотиками

Усі випадки ендофтальміту, як пост-операційний, так і пост-травматичний, потребують покриття антибіотиками широкого спектру дії. Особливо таке покриття важливе у другому випадку. Хоча 75% усіх пост-операційних ендофтальмітів викликані грампозитивними мікроорганізмами, лише 45% пост-травматичних ендофтальмітів пов’язані із ними. Багато схем прийому препаратів охоплюють грампозитивні та грамнегативні бактерії, але лише деякі із них можуть бути доставлені у бактерицидних дозах без токсичної дії для ока.

Наразі рекомендованою комбінацією для введення в око є ванкоміцин 1 мг в об’ємі 0.1 мл і цефтазидиму 2.25 мг також в об’ємі 0.1 мл. Ванкоміцин є чудовим засобом покриття грампозитивної флори. Дослідження матеріалів скловидного тіла очей із ендофтальмітом показало, що усі грампозитивні мікроорганізми були чутливими до ванкоміцину. Цефтазидим є кращим для покриття грамнегативної флори через широту його ефективності та низьку токсичність. Замість цефтазидиму можна використовувати амікацин 0.4 мг.

Також слід передбачити вибір антибіотиків для місцевого та субкон’юнктивального застосування із широким охоплення грампозитивної та грамнегативної флори. Ванкоміцин та кліндаміцин пропонують хороше грампозитивне покриття при дозах 25 мг, в той час як цефтазидим (100 мг) забезпечує гарний грамнегативний захист. Треба бути обережним, щоб ці агенти не потрапили ненароком в око під час прямої ін’єкції або через область частково відкритої рани. Місцеве застосування ципрофлоксацину (0.3% щогодини) або ванкоміцину (50 мг/мл) забезпечує добре покриття.

Системне застосування антибіотиків при ендофтальміті не показало особливих переваг. Проте більшість клініцистів (включно із нами) рекомендують внутрішньовенне застосування антибіотиків в якості профілактики. Схеми профілактики ендофтальміту при проникаючих пораненнях без ураження заднього сегменту включають як ванкоміцин (1 г двічі на день), так і цефтазидим (1 г тричі на день) протягом не менше 3 днів. Ці антибіотики достатньо непогано проникають через гемато-офтальмічний бар’єр і можуть досягати терапевтичної концентрації в оці. Їх потраплянню в око сприяє також і ослаблення гемато-офтальмічного бар’єру внаслідок травми інфекції та запалення, які спричинені травмою.

Після 3 діб внутрішньовенного введення антибіотиків хворого (після виписки) переводять на пероральний прийом ципрофлоксацину (500 мг двічі на день) протягом тижня. Більш агресивне лікування є виправданим у випадках проникаючої травми із контамінацією брудом або матеріалами рослинного походження, наявністю внутрішньоочного стороннього тіла або ушкодженням заднього сегмента.

Протигрибкове лікування

Лікування пост-травматичного ендофтальміту, спричиненого грибковим збудником, дуже помітно відрізняється від лікування бактеріального. На відміну від терапії бактеріального ендофтальміту, яке починається одночасно із забором зразків, терапія грибкового ендофтальміту ніколи не починається, якщо не видно грибкові елементи не видно у матеріалі водянистої вологи чи скловидного тіла або ж не висіваються грибкові культури. Після підтвердження діагнозу через pars plana інтравітреально вводиться амфотерицин-В (5 мкг/0.1 мл). Каплі амфотерицину-В (1.5 мг/мл) застосовують щогодини. Системно амфотерицин-В (0.25–1.00 мг/кг/добу) вводять внутрішньовенно роздільними дозами після консультації із терапевтом. Як альтернативу, можна застосовувати флуконазол (100 мг перорально двічі на день) протягом 2-4 тижнів.

Протизапальна / імуносупресивна терапія

Усі пацієнти із проникаючою травмою ока місцево отримують преднізолону ацетат 1% (кожну 1-2 години), щоб знизити внутрішньоочне запалення, і атропін 1% (кожні 12 годин), щоб забезпечити циклоплегію. Пацієнтам, які проходять хірургічне втручання і інтравітреальне введення антибіотику, в кінці субкон’юнктивально вводять дексаметазон (20 мг). Преднізолон перорально (1 мг/кг/добу) можна давати пацієнтам із пост-травматичним ендофтальмітом через 24 години після початку антибіотикотерапії, якщо мазки на грибкові елементи виявились негативними.

Хірургічні міркування

Після первинного відновлення цілісності очного яблука беруться зразки водянистої вологи та скловидного тіла, коли вперше серйозно підозрюють ендофтальміт. Ці зразки можуть бути отримані за допомогою аспірації голкою 27-го або 30-го калібру для парацентезу передньої камери, або ж 22-25-го калібру для проникнення через pars plana. Деякі клініцисти рекомендують застосовувати вітректор калібру 23 або менше для отримання біоптату скловидного тіла.

Що є менш зрозумілим – коли слід проводити вітректомію для отримання зразків і очищення ока? На це рішення впливають кілька факторів:

• Цілісність очного яблука
• Гострота зору
• Потреба великого зразку
• Користь від санації скловдиного тіла для зниження інфекційного та запального навантаження
• Потреба у кращому розсіюванні інтравітреальних антибіотиків

Через труднощі у проведенні досліджень пост-травматичного ендофтальміту досі не розроблено чітких гайдлайнів щодо часу використання цього потужного засобу лікування. Однак, якщо екстраполювати результати дослідження Endophthalmitis Vitrectomy Study на пацієнтів із пост-травматичним ендофтальмітом, то вітректомію слід виконувати усім, хто має гостроту зору у формі світлосприйняття. Багато вітреоретинальних хірургів виступають за те, щоб проводити вітректомію і інтравітреально вводити антибіотики, навіть, якщо пацієнт має зір вищий, ані світлосприйняття, особливо, якщо вони стурбовані тим, що око могло бути інфіковане дуже вірулентними мікроорганізмами.

Дії після лікування

Після встановлення діагнозу пост-травматичного ендофтальміту і початку антибіотикотерапії лікаря ще чекає багато роботи. Культури необхідно досліджувати щодня для виявлення зростання, необхідно перевіряти тест на антибіотикочутливість, і за пацієнтом треба ретельно спостерігати задля виявлення ознак змін. Якщо здається, що інфекція загострюється, офтальмолог, керуючись мікробіологічними даними, повинен розглянути варіант повторних ін’єкцій або виконання вітректомії протягом 48 год від моменту встановлення діагнозу. Повторні посіви та фарбування за Грамом зазвичай не проводяться на цьому етапі, тільки якщо на попередніх посівах не було виявлено мікроорганізмів.

Пацієнт із хорошою реакцією на лікування повідомить про зменшення болю в очах протягом 24-48 годин. Зменшення об’єму запалення і висоти гіпопіону протягом 24-48 годин від початку антибіотикотерапії є менш надійними ознаками для перевірки. Фактично, ці дві ознаки можуть спочатку погіршитись після ін’єкції антибіотиків у скловидне тіло. Антибіотики вбивають внутрішньоочні мікроорганізми, призводячи до виділення токсину, що може спричинити посилення запалення переднього сегмента.

Оригінальна стаття була опублікована на офіційному сайті Borden institute.