У дітей, які перехворіли на COVID-19, вдалося виявити зміни сітківки на ОКТ та ОКТ-А

 

Дані ОКТ та ОКТ ангіографії показали, що у дітей, які одужали від COVID-19, можуть відбуватись морфологічні та судинні зміни в макулі та диску зорового нерву, у тому числі, в очах, які здаються нормальними під час біомікроскопії очного дна.

“Морфологічні відмінності можуть бути обумовлені нейроінвазією та нейрозапальним потенціалом SARS-CoV-2, в той час, як судинні зміни можуть бути наслідком гіперкоагуляції та посилення тромбозу”, – розповів Semra Tiryaki Demir, MD, FEBO, на віртуальному конгресі Euretina.

В ході проспективного, крос-секційного, обсерваційного дослідження було оцінено 32 ока 16 дітей віком від 6 до 18 років, які хворіли на COVID-19, і порівняли результати із даними такої ж кількості здорових дітей. Усі пацієнти пройшли детальне офтальмологічне обстеження, а також кількісну оцінку морфології та судинних структур сітківки за допомогою ОКТ та ОКТ-А. Офтальмологічне обстеження проводилось, в середньому, через 34 дні після появи симптомів COVID-19.

Кількісний аналіз ОКТ не показав суттєвої різниці середньої товщини сітківки між групами. Однак, середні значення товщини судинної оболонки, перипапілярного шару нервових волокон сітківки та товщини шару гангліонарних клітин були значно більшими у групі COVID-19. Кількісний аналіз за допомогою ОКТ ангіографії не виявив значної різниці у діаметрі фовеолярної аваскулярної зони між групами, хоча середня щільність поверхневого та глибокого сплетень, а також площа хоріокапілярного потоку були нижчими у групі COVID-19, а середні значення щільності перипапілярного капілярного сплетення були вищими.

Найкраща коригована гострота зору складала 20/20, а середній ВОТ – 16 мм рт ст. Біомікроскопія та дослідження очного дна не виявили ознак патології у пацієнтів, які перенесли COVID-19.

“Наші результати демонструють, що ОКТ та ОКТ-А є корисними для неінвазивної оцінки морфологічних та судинних характеристик макули і диска зорового нерва у дітей із COVID-19, – каже Tiryaki Demir, – Однак, довгострокові патологічні ефекти цих морфологічних та судинних змін ще належить визначити. Подальші дослідження, які включатимуть більші розміри вибірки пацієнтів, будуть необхідні для з’ясування клінічного значення структурних та судинних змін у дітей із COVID-19”.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Healio 15 вересня 2021 року.



Новий цифровий пристрій для лікування амбліопії демонструє ефективність у 3 фазі дослідження

 

Згідно із прес-релізом від Luminopia, пристрій дослідницької цифрової терапії Luminopia One, який дозволяє поліпшити зір у пацієнтів із амбліопією шляхом перегляду спеціально оброблених ТВ шоу, показав гарні результати під час випробувань.

Терапевтичні алгоритми пристрою застосовуються в режимі реального часу до відеоматеріалу, який обирає сам пацієнт. Вони змушують більш слабке око інтенсивно включатись у роботу, і заохочують мозок пацієнтів об’єднувати візуальні дані, які надходять із двох очей. Самі алгоритми працюють на технічній базі комерційно доступних гарнітур віртуальної реальності.

Третя фаза мультицентрового, рандомізованого, ключового дослідження, що було опубліковане в журналі Ophthalmology, була розроблена для контролю безпечності та ефективності використання пристрою Luminopia One у пацієнтів із амбліопією віком від 4 до 7 років. Пілотні дослідження також показали сигнали ефективності застосування у дітей старшого віку та підлітків. Вище згадане дослідження включало 105 пацієнтів, 51 із яких було віднесено до групи терапії, а 54 – до групи плацебо.

Через 12 тижнів у 45 пацієнтів із групи терапії спостерігалось покращення гостроти зору амбліопічного ока на 1.8 рядки, у порівнянні із поліпшенням найкращої коригованої гостроти зору у контрольній групі на 0.8.

Крім того, дослідження продемонструвало, що частка учасників, які мали покращення зору абмліопічного ока більше 2 рядків була більшою у групі терапії (62%), у порівнянні із групою контролю (33%) (P = .006). Вісімдесят чотири відсотків пацієнтів із основної групи мали в анамнезі оклюзивну терапію або ж лікування атропіном, але ефективність цифрової терапії була “надійною” у цій підгрупі, як зазначається у прес-релізі. Також не було жодних повідомлень про побічні явища.

Після потенційного схвалення FDA, Luminopia One буде призначатись офтальмологами на 1 годину у день, 6 днів на тиждень протягом 12 тижнів. І терапія може бути подовжена залежно від індивідуального прогресу лікування та рішення лікаря.

“Ця робота є першим рандомізованим контрольованим дослідженням, яке продемонструвало ефективність нового бінокулярного підходу до лікування цього нервово-візуального стану у дітей, – каже у прес-релізі Scott Xiao, виконавчий директор Luminopia, – Ми схвильовані потенціалом надання нового варіанту лікування мільйонам дітей із амбліопією в усьому світі. Також ми пишаємося тим, що заново встановлюємо визначення поняття “отримувати лікування”, шляхом розробки продукту, який дозволяє пацієнтам дивитись телевізор у якості терапії”.

Наразі FDA оцінює ці результати для того, щоб затвердити пристрій для продажу на ринку de novo.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Healio 14 вересня 2021 року.

Посилання на прес-реліз із більшою кількістю інформації: https://www.businesswire.com



Ранібізумаб показав більшу безпечність, у порівнянні із лазером, для лікування ретинопатії недоношених

 

Відповідно до результатів нового дослідження, пацієнти із ретинопатією недоношених, які проходили терапію ранібізумабом менше схильні до формування структурних аномалій очей або міопії, аніж ті, яким було виконане лазерне втручання.

Дослідники опрацювали дані 153 дітей, які були учасниками рандомізованого дослідження безпечності та ефективності ранібізумабу у порівнянні із лазерною терапією ретинопатії недоношених у немовлят із дуже низькою масою тіла при народженні (менше 1500 г), і після цього були включені до подовженого дослідження. Дітям із подовженого дослідження було проведено оцінку стану очей, розвитку та здоров’я, коли їм було від 20 до 28 місяців, із поправкою на недоношеність.

Первинним результатом цього аналізу стала відсутність структурних аномалій очей. У жодного із учасників не з’явились нові структурні аномалії очей; у однієї дитини (2%) із групи ранібізумабу 0.2 мг та однієї дитини із групи лазерної терапії мали уже присутні аномалії очей.

У порівнянні із лазерною терапією, коефіцієнт шансів на відсутність структурних аномалій ока був значно вищим при застосуванні ранібізумабу у дозуванні 0.2 мг (OR 5.68) та ранібізумабу у дозуванні 0.1 мг (OR 4.82). Також шанси на відсутність структурних аномалій ока були значно вищими при застосуванні ранібізумабу у дозуванні 0.2 мг, аніж у дозуванні 0.1 мг (OR 1.21).

Додатково, висока міопія, яку дослідники визначали як -5.0D і більше, спостерігалась у меншої частки пацієнтів, які отримували ранібізумаб у дозуванні 0.2 мг (5%), ніж серед тих, хто отримував лазерну терапію. “Жодних віддалених очних ускладнень, які впливають на зір, не спостерігалось, а у немовлят, яким призначали ранібізумаб, міопія була нижчою”, – пише дослідницька група в The Lancet Child & Adolescent Health.

Також пацієнти із груп ранібізумабу та лазеру мали однакову частоту косоокості, ністагму, аномалій фіксаційних рухів очей та аномальної реакції зіниць, як встановили дослідники. Двоє дітей, що отримували ранібізумаб, мали побічні явища, які включали один випадок набряку повіки, і один випадок кон’юнктивіту.

У двох дітей, які мали структурні аномалії очей (у групі ранібізумабу та у групі лазеру), сталося відшарування сітківки протягом першого періоду спостереження. Один із пацієнтів мав рецидив під час проведення подальшого аналізу, з приводу якого було проведено вітреоретинальне втручання. М’язова структура цього пацієнта була в нормі під час оглядів у віці 1 та 2 років.

Єдиним обмеженням цього аналізу було те, що оригінальне дослідження опиралося на 24-тижневі результати, а новий аналіз оцінював довгострокові описові результати. Як і інші дослідження із довгостроковим спостереженням, цей аналіз мав високі показники виснаження. Зокрема, у групах недоношених дітей, соціально-економічний статус може впливати на рівень вибуття, і він у дослідженні не вимірювався, як зазначають автори.

Однак, анти-VEGF терапія ранібізумабом не була пов’язана із серйозними побічними явищами, і поточний аналіз не викликає побоювань щодо довгострокової безпечності – підбиває підсумки дослідницька група.

“Не було виявлено жодного впливу ранібізумабу на нервовий розвиток, зростання, артеріальний тиск та респіраторні симптоми”, – зазначають автори.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medscape 9 вересня 2021 року.



Прорив у лікуванні ретинобластоми за допомогою фото-чутливих нано-препаратів

 

Дослідники із LKS Faculty of Medicine, в Університеті Гонконгу (HKUMed) та їх колеги із School of Basic Medical Sciences, Fudan University в Шанхаї розробили стратегію “внутрішньовенна ін’єкція плюс внутрішньоочне вивільнення світлочутливого препарату” щоб досягти накопичення протипухлинного препарату у ретинобластомі. Ця стратегія дозволяє уникнути інвазивного інтравітреального введення ліків, і є перспективною для терапії ретинобластоми та інших захворювань очей. Дослідження нещодавно було опубліковано в журналі Advanced Science, і на його основі було подано заявку на патент Patent Cooperation Treaty (PTC).

Ретинобластома – це тяжке злоякісне новоутворення очей у немовлят та дітей, яке може призвести до сліпоти, або, навіть, до смерті. В даний час у клініках застосовують інвазивне інтравітреальне введення ліків, що не є сприятливим для пацієнтів, і потенційно, може спричинити такі побічні ефекти, як внутрішньоочну кровотечу, ендофтальміт, відшарування сітківки, тощо.

Дослідницька група виявила, що внутрішньоочне вивільнення фоточутливого нано-препарату, спричинене світлом, після того, як він був введений внутрішньовенно, може призвести до ефективного накопичення ліків в оці та подавити ріст ретинобластоми. Стратегія, в основному, грунтується на тому факті, що вивільнені гідрофобні препарати можуть ефективно проходити крізь кровоносні судини сітківки і долати внутрішні гемато-ретинальні бар’єри, з якими зустрічаються наноносії під час доставки препаратів.

Схематичне зображення принципу роботи препарату

Для того, щоб продемонструвати стратегію в дії, дослідницька група розробила фоторозщеплювану триногу молекулу. Такі молекули разом із протипухлинним препаратом доксорубіцином можуть самостійно збиратись у наночастинки, які під час опромінення зеленим світлом дисоціюють і вивільнюють препарат. Відмінна терапевтична ефективність та біобезпечність наночастинок були продемонстровані на ортотопічних мишах із ретинобластомою.

У ході дослідження було досягнуто акумуляції ліків всередині ретинобластоми після системного введення нано-структур, що вивільнюють препарат під дією світла – і це дає можливість лікувати ретинобластому більш безпечно та ефективно. Також поява цієї стратегії вплине на розвиток фото-реактивних систем для лікування інших очних хвороб.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 30 cерпня 2021 року.

Більше інформації про дослідження ви можете отримати за посиланням: https://onlinelibrary.wiley.com



Периметрія у віртуальній реальності – новий великий крок у діагностичних можливостях?

 

Захоплюючий та імітативний досвід від технологій віртуальної реальності швидко змінює реалії медичної допомоги.

Перевагою технології VR є її адаптивність та наявність численних програм, які можна модифікувати відповідно до різних медичний ніш. В даний час організації охорони здоров’я впроваджують технологію віртуальної реальності, яка охоплює діагностику, роботизовану хірургію, тренування навичок та симуляцію хірургії. Отже виникає питання: чи може автоматизована периметрія на платформі VR прийти на заміну стандартної комп’ютерної периметрії?

Advanced Vision Analyzer (AVA, Elisar Vision Technology) – це новий автоматизований периметр у VR гарнітурі, який дозволяє оцінювати поля зору у пацієнтів із підозрою на патології, які залучають пошкодження полів зору. AVA складається із 4 основних компонентів: гарнітури або пристрою, встановленого на голові (HMD на зображенні), кнопки відповіді пацієнта (PR), планшета та серверу. HMD має кріплення на голові, яке регулюється, і також дозволяє змінювати відстань між зіницями. На пристрої можна встановити пробні лінзи для корекції помилок рефракції, і проводити тестування без оклюзії одного ока. Використовується стимул Гольдмана ІІІ розміру, і пацієнт натискає на кнопку після появи стимулу, після чого відповідь записується та зберігається. В пристрій, який містить три типи алгоритмів (full threshold, Elisar standard та Elisar fast) інтегровані стратегії 30-2, 24-2 та 10-2. AVA має власну нормативну базу даних, вбудовану в пристрій.

Поки проходить тестування система трекінгу відстежує рухи очей, що забезпечує якісну оцінку результатів та перевірку втрати фіксації пацієнта. Відстеження хібнопозитивних та хибнонегативних результатів також вбудовані в пристрій; ці перевірки є досить жорсткими та допомагають перевірити надійність тесту полів зору.

“Ми є провідними дослідниками у оцінці клінічної ефективності AVA. Пристрій продемонстрував задовільну test-retest варіабельність та точну локалізацію сліпої плями без артефактів краю корегуючої лінзи. У великому клінічному дослідженні із групами глаукомних пацієнтів та здорових людей AVA (алгоритм Elisar standard) показав конкурентоздатну точність діагностики в порівнянні із периметром Humphrey (HFA; SITA standard)”, – каже Amar Aragwal, MS, FRCS, FRCOphth, керівник Dr. Agarwal`s Eye Hospital and Eye Research Centre.

У клінічному дослідженні, в якому порівнювали AVA та HFA було продемонстровано узгодження значень середньої чутливості (MS), середнього відхилення (MD) та стандартного патерну відхилення (PSD) між пристроями. Оцінка точкової чутливості усіх місць у полі зору 24-2 показала сильну кореляцію з подібними точками на HFA.

Оскільки AVA є портативним пристроєм, він має потенціал стати невід’ємною частиною телемедицини, що дозволить проводити тести поля зору навіть у віддалених регіонах світу. Результати можуть бути відправлені до офтальмолога у центрі надання медичної допомоги вищих рівнів, після чого отримати різні думки з приводу них. Отже, за наявності дистанційних клінічних послуг можна досягти значного покращення рівня медичної допомоги. Дані пацієнта можуть зберігатись на хмарному сховищі і отримуватись за потреби. VR гарнітура легка і її можна розмістити на голові пацієнта, який знаходиться у будь-якому зручному для нього положенні. Пацієнти із деформаціями шиї або хребта, або ж з неврологічними розладами, які не мають змоги відвідати клініку, зможуть провести цей тест у себе вдома.

AVA спричинила незгладимі покращення в оцінці полів зору, і має далекосяжний вплив, що зможе покращувати життя людей із відповідними діагнозами, що, в кінцевому підсумку, перетвориться на більш раннє та ефективне лікування.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Healio 2 вересня 2021 року.



Шість головних факторів професійного вигорання лікарів

 

Згідно із презентацією на Всесвітньому саміті Ending Physician Burnout Global Summit, існує шість основних факторів вигорання лікарів, і усі вони можуть бути вирішені за допомогою ефективного керівництва.

Paul DeChant, MD, MBA, розказав, що вигорання обумовлене саме робочим місцем, а не працівником.

“Це не відсутність особистої стійкості.  Ми беремо висококваліфікованих спеціалістів і поміщаємо їх у клінічне робоче місце, яке є дуже нефункціональним, і вимагає постійної пильності та зосередженості для того, щоб успішно виконувати роботу”, – розповідає DeChant.

Шість руйнівних факторів вигорання на робочому місці це: хаотичне робоче середовище, втрата контролю, недостатні винагороди, відсутність єдності колективу, відсутність чесності та суперечливі цінності. DeChant розповів, що перевантаження роботою часто буває спричинене комбінацією тиску через обмежений час та перегрузки інформацією, що призводить до цинізму, який і є керуючим рештою п’ятьма факторами.

Для вирішення цих питань DeChant радить застосовувати “трансформаційне лідерство”, яке зосереджується не тільки на цілях, що пов’язані із об’ємом продуктивності.

“Так само, як ми маємо спочатку попрацювати із пацієнтом, щоб вилікувати його фізіологічну дисфункцію, нам необхідно працювати і з організацією, і провести діагностичне обстеження, щоб зрозуміти що саме не так, – каже він, – Тоді ми зможемо розробити план лікування для організації”.

Ключовою частиною плану лікування організації є ефективні “згрупування” персоналу, що дозволить медичним працівникам проявляти вдячність одне одному, ефективно готуватись до робочого дня та вирішувати проблеми до того, як вони переростуть у більш значні та серйозні ситуації. DeChant сказав, що керівники із охорони здоров’я мають переконуватись в тому, що їх бачать і чують під час того, як вони відвідують такі “згрупування”.

Організаційні зміни під час пандемії довели, що система охорони здоров’я здатна до швидких змін.

“У розпал пандемії клініцисти піклувались про свої спільноти неначе герої охорони здоров’я. Настав час для того, щоб лідери налаштували та змінили клінічні робочі місця”, – сказав DeChant.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Healio 27 серпня 2021 року.



Ін’єкції ботулотоксину типу А є ефективними для лікування певних типів косоокості

 

Відповідно до нещодавно опублікованого звіту Американської Академії Офтальмології (ААО), екстраокулярна ін’єкція ботулотоксину типу А (ВТХА) дозволяє досягти результатів схожих до результатів хірургії непаралітичної, нерестриктивної горизонтальної косоокості.

“ВТХА – це хороша альтернатива хірургії косоокості в певних клінічних ситуаціях, – повідомляє у електронному листі для Reuters Health Dr. Gil Binenbaum, клінічний речник Children’s Hospital of Philadelphia, – Обома способами можна успішно лікувати косоокість, і кожен підхід має свої переваги і недоліки, які можуть зробити його кращим у певній ситуації”.

Посилаючись на звіт, опублікований в журналі Ophthalmology, він сказав: “Хоча кількість доказів рівня І є низькою, все ще є достатньо послідовні докази у багатьох дослідженнях, які показують ефективність ВТХА при косоокості. І також є рандомізовані докази клінічних досліджень, що ВТХА є ефективною альтернативою реопераціям, коли хірургія попередньо вже була проведена”.

“Наш систематичний огляд демонструє, що в цілому література чітко показує, що ВТХА та хірургія м’язів ока при базовій косоокості має показники моторної успішності, які можна порівнювати, – продовжує він, – Однак, існують обмежені докази сенсорних результатів, і є підстави думати, що затримка в часі, яка виникає протягом кількох сеансів ін’єкцій ВТХА, необхідних для досягнення гарного вирівнювання, може негативно вплинути на сенсорні результати, якщо порівнювати із хірургією м’язів очей, під час якої вирівнювання досягається значно швидше”.

“Офтальмологи, які лікують косоокість, можуть розглянути можливість додання ВТХА до свого озброєння, – каже він, – Це легко і швидко виконувати, і може бути таким же ефективним, як і хірургія, а для деяких дітей, навіть, краще. Тож слід обговорити із батьками усі відносні деталі і недоліки”.

Dr. Binenbaum із колегами шукали літературу аж до 2021 року, і знайшли 14 статей, які відповідали критеріям включення у дослідження: рандомізовані чи нерандомізовані порівняльні дослідження, або серії випадків із якнайменш 50 пацієнтами, які оцінювали б введення ВТХА в екстраокулярні м’язи для первинної або повторної терапії горизонтальної, непаралітичної, нерестриктивної косоокості із періодом спостереження не менше півроку.

Дослідження включало два рандомізованих клінічних випробування, три нерандомізовані порівняльні дослідження та дев’ять серій випадків. П’ять порівняльних досліджень були оцінені на ІІ рівень доказовості, а дев’ять серій випадків – на ІІІ рівень.

Успішні моторні результати після ін’єкції ВТХА були відносно послідовними у чотирьох із п’яти порівняльних дослідженнях на рівні 60% після коригування зсуву диференціального відбору в одному дослідженні. Результати після операції не сильно відрізнялись від результатів із ВТХА, варіюючи від 66% до 77%, із середнім періодом спостереження від 23 до 75 місяців.

У п’ятому дослідженні ІІ рівня доказовості успіх був значно вищим при введенні ВТХА, аніж при проведенні оперативного лікування (94% проти 72%).

Серія випадків із ІІІ рівнем доказовості продемонструвала вищі показники моторного успіху від 87% до 89%, коли ВТХА вводився одночасно у два м’язи у дітей; показники були нижчими у дорослих, введення токсину яким проводилось в один м’яз.

Dr. Sean Donahue, Sam та Darthea Coleman з кафедри офтальмології Vanderbilt University School of Medicine в Нешвіллі, та завідувач відділення дитячої офтальмології Monroe Carell Jr із Children’s Hospital у Вандербілті, прокоментували це дослідження у електронному листі до Reuters Health.

“Це дуже важливий звіт, написаний кількома поважними дитячими офтальмологами. Ботокс спочатку був розроблений для лікування дітей та дорослих із косоокістю, але не досяг популярності, яку має стандартна хірургія. Більшість дитячих офтальмологів не хоче використовувати ботокс як основне лікування у дітей із косоокістю. Я вважаю, що так відбувається головним чином через те, що їх особистий досвід не підтримує уявлень про подібність показників різних методів. Такі документи вимагають, щоб ми зробили паузу і подумали, чи слід знову розглядати лікування ботоксом і проводити окремий набір таких пацієнтів”, – підбиває підсумки Sean Donahue.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medscape 2 серпня 2021 року.



Сліпі люди не можуть бачити кольори, але розуміють їх так само, як і зрячі

 

Люди, які народилися сліпими ніколи не бачили, що банани жовті, однак дослідники із Johns Hopkins University виявили, що як і будь-яка здорова людина, вони розуміють, що два банани ймовірно матимуть однаковий колір, і пояснили чому так відбувається. Піддавши сумніву слова філософі Джона Локка про те, що люди, сліпі з народження, ніколи не зможуть по-справжньому зрозуміти колір, команда когнітивних нейрологів продемонструвала, що сліпі з народження та зрячі люди розуміють його достатньо однаково.

“Інтуїція, відповідно до слів Локка, нам підказує, що сліпа людина може дізнатись факт, що чорнобривці “жовті”, а помідори “червоні”, але все одно вони не зможуть отримати глибинне розуміння кольору, – каже старший автор Marina Bedny, – Ідея полягає в тому, що для того, щоб дійсно пізнати щось – ти маєш це побачити на власні очі, а без зору ти лише збираєш поверхневі факти із розмов із людьми. Це дослідження зі сліпими людьми доводить протилежне. Розмова із людьми передає глибоке розуміння кольору краще, аніж довільні факти про колір”.

Результати їх дослідження були опубліковані в журналі Proceedings of the National Academy of Sciences.

У двофазному експерименті сліпих і зрячих людей запитали про загальний колір предметів (довільні факти), чому вони були такого кольору та ймовірність того, що два із цих об’єктів, обраних навмання, будуть одного кольору. Об’єкти були комбінацією речей, створених природою (фрукти, рослини, дорогоцінні камені), та речей, створених людиною (ручка, доларова купюра, знак “стоп”).

Незважаючи на те, що сліпі люди не завжди погоджувались зі зрячими людьми з приводу довільних фактів кольору (скажімо, що банани були жовті), обгрунтування сліпих людей того, чому банани жовті, та їх судження про те, наскільки ймовірно, що два банани будуть мати однаковий колір, були ідентичними до суджень зрячих. Результати повторювались для різних типів об’єктів, включаючи ті, що мають певне забарвлення з конкретних причин, таких як знак “стоп”, монети і, навіть, весільні сукні.

“Сліпі і зрячі люди проявляли однакову глибину розуміння, пояснюючи чому предмети мають певні кольори”, – сказала провідний автор Judy Kim, колишня аспірантка John Hopkins, і нині докторант Єльського Університету.

Колір білих ведмедів був одним із показових прикладів експерименту. Усі зрячі учасники сказали, що вони білі для того, щоб зливатись зі снігом, але чимало сліпих учасників сказали, що вони чорні, щоб поглинати тепло і зігріватися. “Сліпі люди дають послідовне пояснення кольору білих ведмедів, навіть якщо вони не згодні зі зрячими людьми щодо конкретного кольору білого ведмедя”, – каже Kim.

Далі команда попросила учасників передбачити кольори уявних об’єктів, які вони ніколи не бачили і не чули, відповідно сценарію “дослідника на острові”. “Ми хотіли побачити як ці люди міркують про речі, досвіду контактування з якими вони не мали, – розповідає Kim, – Це чудовий спосіб перевірити глибину розуміння кольору людьми”.

Команда розповіла учасникам про речі, знайдені на віддаленому острові, де люди мають власну мову, інструменти, машини, звичаї тощо, а екологія острова унікальна. Учасники почули про такі об’єкти, як “зелений дорогоцінний камінь, що має шипи розміром з руку” та “трикутний жовтий гаджет, розміром із великий палець”, а потім їх запитали наскільки ймовірно те, що ще один такий предмет матиме такий самий колір.

Сліпі та зрячі учасники висловили одні й ті самі судження щодо цих нових об’єктів, демонструючи, що їх знання про кольори узагальнюють нові приклади і не залежать від запам’ятовування.

Графік зв’язку повторюваності кольорів у двох однакових предметів та зв’язку функції предмету із його кольором, відповідно до суджень сліпих та зрячих людей

В одному із нещодавніх досліджень команда аналогічним чином виявила, що, хоча сліпі люди не бачили тварин таких як слони та леви, вони роблять усвідомлені припущення про їх зовнішній вигляд на основі розуміння того, чому тварини виглядають так, як вони виглядають (наприклад, ссавці, які живуть на суші, мають ноги).

Далі Bedny хотіла би визначити як знання про колір управляються в мозку, і попрацювати зі сліпими дітьми, щоб спробувати дізнатись як сліпі та зрячі люди набувають розуміння кольору.

“Ми припускаємо, що це відбувається шляхом випадкового навчання через розмову та читання, але коли саме це стається? Чи сліпі та зрячі діти вивчають цю інформацію однаково? Або чи є відмінності в розвитку, коли зрячі діти отримують інформацію в більш ранньому віці, перш ніж вони застосовують мову, а сліпі діти можуть її отримувати лише після того, як навчаться говори, і потім наздоганяють?” – каже вона.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 16 серпня 2021 року.



Більша кількість зелених насаджень на території шкіл знижує ризики розвитку міопії

 

За допомогою зображень, отриманих зі супутників, дослідникам вдалося встановити зв’язок між рівнем озеленення території шкіл та зміною поширеності міопії.

Навіть порівняно невелике збільшення кількості зелених насаджень було пов’язане із майже на 30% меншим ризиком розвитку короткозорості у неміопічних дітей.

Дослідження було проведене у китайському місті Шенчьжені – великому місті зі стрімкими темпами урбанізації, до якого переселяються багато людей із прилеглих сільських територій. У дослідженні взяли участь діти віком від 6 до 9 років зі 113 початкових шкіл. А поширеність зелених насаджень навколо них була виявлена і кількісно оцінена за допомогою супутникових знімків. Кожна школа була класифікована на основі нормалізованого вегетаційного індексу, а міра зеленого простору вираховувалась на основі видимого та ближнього інфрачервоного світла, відбитого рослинністю, зі значеннями від -1 до 1, де вищі цифри означали вищі рівні озеленення.

“Для аналізу були використані зелені площі в межах шкільних територій, оскільки китайські учні більшу частину свого часу проводять в школах (принаймні 9 годин у початкових школах)”, – пишуть автори.

У кожної дитини на початку дослідження, між 2016 і 2017 роками, і в кінці між 2018 та 2019 роками, вимірювалась рефракція. Із 142865 дітей у 17646 (12.4%) міопія із середнім значенням в 1.6D була виявлена на початку дослідження; і 118369 дітей взяли участь у підсумковому зборі даних.

У неміопічній групі після коригування на такі коваріативні, як сімейна історія короткозорості, час проведений перед екраном і час читання в день та активність на свіжому повітрі після школи, модель показала, що збільшення експозиції зелених насаджень на 0.1 було пов’язане зі зменшенням на 27.9% ризику розвитку короткозорості. У групі короткозорості модель показала, що експозиція зелених насаджень не пов’язана із прогресуванням короткозорості протягом 2 років.

Це дослідження дає “потенційну основу для розробки стратегій профілактики, спрямованої на початок міопії”, відповідно до слів його авторів. На підставі їх аналізу, збільшення зелених насаджень усіх шкіл до 0.3 або вище, зменшило б загальну поширеність короткозорості приблизно на 4 процентні пункти на рік.

“Наслідки мають значення для директивних органів, оскільки більший доступ до зелених насаджень потенційно позитивно впливатиме на здоров’я очей, що допоможе стримати вибухову епідемію міопії у дедалі більшій кількості країн світу”, – пишуть автори.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Healio 13 серпня 2021 року.



Лікування прогресуючої міопії слід починати якомога раніше

 

Терапія прогресуючої короткозорості сьогодні є гарячою темою, яка була висвітлена в попередніх статтях. Мені було цікаво дізнатись , що навіть міопія низького ступеню пов’язана із значними супутніми патологіями. Міоп із -2D має вдвічі більші ризики катаракти, в 4 рази більші ризики глаукоми, в 3 рази більші ризики відшарування сітківки та в 2 рази більші ризики міопічної макулопатії. При міопії від -2D до -6D ризики катаракти збільшуються втричі, глаукоми в 4 рази, відшарування сітківки в 9 разів, а міопічної макулопатії в 10 разів. А при міопії вище -6D, яку також називають патологічною міопією, ризики катаракти збільшуються в 5 разів, глаукоми в 14 разів, відшарування сітківки в 22 рази, а міопічної макулопатії в 41 раз.

Так само, як і при глаукомі, для якої ми дізналися, що підвищення внутрішньоочного тиску на 1 мм рт. ст. відповідним чином збільшує ризики розвитку глаукоми та глаукомних уражень, виявилось, що і при міопії кожна діоптрія має значення, і збільшує ризики супутніх захворювань, які загрожують зору. Саме тому, для мене прогресуюча короткозорість не є доброякісною і заслуговує на те, щоб її лікували. Лікування включає модифікацію способу життя зі збільшенням активності на свіжому повітрі та перебування під впливом природного сонячного світла разом із періодами відпочинку під час роботи на близькій відстані, як це і передбачається правилом 20/20/20. Оптична корекція важлива, і пацієнтів слід повністю корегувати за допомогою монофокальних окулярів або лінз. Спеціальні окуляри та контактні лінзи також поступають на ринок із підтверджуючими даними, і ортокератологія є одним із таких варіантів.

Сьогодні можливе і фармакологічне лікування із використанням низькодозованого атропіну. На щастя, накопичені дані із усього світу підтверджують, що дуже низькі дози атропіну є настільки ж ефективними для зменшення швидкості прогресування міопії, як і вищі його концентрації. Оскільки вищі концентрації мають більше несприятливих ефектів, включаючи розширення зіниць та зменшення акомодації, це дуже обнадійливі знахідки.

Більшість експертів використовують атропін концентрації від 0.01% до 0.03%, однак, переважна більшість все ж обирає 0.01%. Виявляється, що за умови раптової відміни крапель атропіну відбувається ефект рикошету, при якому міопія починає прогресувати ще більш швидко, тому пацієнтів слід попереджувати, що необхідна буде тривала терапія, яка в деяких випадках триває від 10 до 20 років. Це означає, що нам потрібне безпечне та комфортне застосування топічного атропіну, який можна закрапувати один раз на ніч протягом років, і кілька компаній просять отримати схвалення у США та усьому світі. Наразі краплі атропіну 0.01% та 0.05% можна отримати у спеціалізованих фармацевтичних компаніях. Мої джерела розповідають, що цілий 1 млн рецептів на низькодозований атропін було виписано американськими офтальмологами та оптометристами для лікування прогресуючої короткозорості, що гарно сприймалося пацієнтами і мало низькі рівні побічних ефектів. Можлива контактна алергія і, якщо це сталося, то треба негайно припинити лікування.

Виклик, як і при будь-якій довготриваючій терапії, полягає в комплаєнсі. Найкращі результати вдавалось досягнути, коли короткозорість виявлялась на ранній стадії, і пацієнт потрапляв до офтальмолога із постійним спостереженням і заохоченням. Деякі вчені досліджують попереднє лікування у дітей до 3 років, поки вони все ще є гіперметропами, за умови наявності сімейної історії патологічної міопії. У майбутньому генетичне тестування може допомогти нам розпізнати пацієнтів, що мають високі ризики. Як я вже згадував раніше, побічною перевагою захоплення цих молодих міопів до кабінету лікаря буде рання діагностика та лікування кератоконусу, що знизить негативний вплив цієї дистрофії рогівки на зорові функції та якість життя.

А з вірогідним схваленням міотичних крапель для лікування пресбіопії у найближчому майбутньому, ми вступимо в нову еру, в якій помилки рефракції лікуватимуться актуальними офтальмологічними препаратами. Я бачу постійне розширення цієї сфери на користь пацієнтів, лікарів та індустрії, яка нас підтримує – черговий потрійний виграш у сфері догляду за очима.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Healio 2 серпня 2021 року.

Автор статті – Richard L Lindstrom, MD.