Частота міопії стрімко зростає. За останні 50 років у Великобританії кількість міопів зросла вдвічі. А у світовому масштабі прогнозується, що до 2050 року уже половина населення світу буде мати міопію.

Хоча міопія – також відома як короткозорість – може бути сімейною рисою, однак фактори навколишнього середовища, такі як проведення занадто багато часу в приміщеннях, мають величезний вплив. У більшості людей короткозорість розвивається внаслідок поєднання спадкових факторів та факторів зовнішнього середовища. Але, хоча факти свідчать, що особливості способу життя мають вплив на міопію, вчені ще не дійшли єдиного висновку чому відбувається саме так.

Наприклад, дослідження показують, що час, який дитина проводить на свіжому повітрі, може зіграти значну роль у ризику розвитку короткозорості. Окрім досліджень, які показують, що у дітей, які проводять більше часу на вулиці, рідше розвивається короткозорість, існують й такі, що вимагали від учнів шкіл проводити більше часу поза приміщеннями протягом годин навчання. І групи таких учнів мали менші показники частоти виникнення міопії.

Однак, вчені все ще не впевнені чому так відбувається. Одна із теорій полягає в тому, що більший рівень світла на вулиці змушує виділятись більшу кількість дофаміну у рецептори нашої сітківки (нервова тканина, яка обробляє світлові сигнали в оці), і таким чином відбувається захист від міопії. Інше припущення полягає в тому, що більша кількість фізичної активності, якою діти зазвичай займаються на вулиці, чинить протекторний ефект. Однак, дослідження показали, що це має досить малий вплив.

Також було висловлено припущення, що різні патерни і деталі, які ми бачимо на відкритому просторі та у приміщеннях, можуть пояснити збільшення частоти короткозорості. Наприклад, одне дослідження припускає, що в цьому винна велика кількість плоских елементів та стін у приміщеннях. Це також може бути причиною того, що міопія частіше зустрічається у містах. Однак, для розуміння цього потрібне більш глибоке вивчення.

Сучасний спосіб життя

Тим не менш, сучасний спосіб життя часто вимагає від нас великої кількості проведеного часу у приміщенні. Наприклад, діти проводять більше часу за здобуттям освіти через підвищення віку закінчення школи. І збільшується кількість людей, які здобувають вищу освіту. Ці факти свідчать про те, що такі обставини можуть провокувати короткозорість. Однак, які саме аспекти здобуття освіти є факторами впливу – досі невідомо. Винним може бути тривале читання на близькій відстані, час, який проводиться всередині приміщень, та зростання поширеності роботи з екранами електронних пристроїв.

Хоча існує дослідження, яке припускає, що читання на відстані меншій за 25 см є ризиком розвитку міопії, лише цей факт окремо, скоріш за все, має незначний вплив на розвиток короткозорості.

Ефект тривалої роботи з екранами та моніторами у дітей також є неоднозначним фактором – можливо, через те, що оцінити його в довгостроковому експерименті важко. Незважаючи на це, необхідні подальші дослідження, щоб зрозуміти чи впливають екрани на розвиток короткозорості.

Враховуючи фактори ризику, зараз виникає занепокоєння через те, що навчання потребує тривалого перебування вдома, і це може погіршити зір дітей. Хоча у Великобританії не проводилось жодного дослідження на цю тему, ранні результати в інших місцях свідчать про те, що пандемія може спричинити міопію у більшої кількості дітей, однак, очікується, що ці зміни будуть незначними. Чи може пандемія спричинити постійне зростання міопії ще не з’ясовано.

На даний момент найкращою порадою щодо обмеження ризику розвитку короткозорості є збільшення часу перебування на свіжому повітрі хоча б на 40 хвилин.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 16 червня 2021 року.

Шановні колеги!

Ось і завершилась цьогорічна конференція дитячих офтальмологів та оптометристів України “Своє дитинство треба бачити 2021”. Сподіваємось, що ці три дні змогли повернути усіх нас в докарантинні часи, та подарувати яскраві емоції від поєднання цікавих лекцій, живого спілкування з колегами та друзями, і гостинності узбережжя Чорного моря. А для тих, хто хоче знов відчути частинку цієї атмосфери, або ж повторно подивитись виступи доповідачів, ми залишаємо записи трансялції усіх днів конференції нижче:

Перший день – 10.06.2021

Другий день – 11.06.2021

Третій день – 12.06.2021

Будемо з нетерпінням чекати на Вас насутпного року!

З найкращими побажаннями, Асоціація дитячих офтальмологів та оптометристів України!

Щоденне вживання великої кількості кофеїну може збільшити ризики глаукоми більше, ніж у три рази, у людей, які мають генетичну схильність до високого внутрішньоочного тиску, відповідно до результатів міжнародного багатоцентрового дослідження, яке було очолюване Icahn School of Medicine на горі Синай. Воно вперше в світі продемонструвало дієтично-генетичний зв’язок при глаукомі. Тож результати, опубліковані в друкованій версії червневого випуску журналу Ophthalmology можуть наштовхувати на припущення, що пацієнтам із сімейною історією глаукоми слід знизити вживання кофеїну.

Дослідження є важливим, оскільки глаукоми є однією із ведучих причин сліпоти в світі. Воно розглядає сплив кофеїну на глаукому та внутрішньоочний тиск, який є невід’ємним фактором її ризику, не дивлячись на те, що інші фактори також мають вплив. При глаукомі у пацієнтів симптоми майже непомітні або відсутні, допоки хвороба не зпрогресує достатньо сильно, і не почне зникати зір.

“Раніше ми опублікували роботу, в якій припускали, що високе споживання кофеїну збільшує ризики відкритокутової глаукоми високого тиску серед людей із сімейним анамнезом захворювання. У цьому дослідженні ми показуємо, що зв’язок між споживанням великої кількості кофеїну та глаукомою лише серед тих людей, які мають найбільші генетичні ризики підвищеного очного тиску”, – каже керівник і автор-кореспондент Louis R. Pasquale, MD, FARVO, заступник голови з офтальмологічних досліджень в системі охорони здоров’я на горі Синай.

Група дослідників використовувала UK Biobank – масштабну медичну базу даних, яка підтримується різними медичними та державними установами. Вони проаналізували записи 120000 учасників у період з 2006 по 2010 роки. Учасникам було від 39 до 73 років, і вони надали свої медичні записи разом зі зразками ДНК, зібраними для отримання даних. Вони багато разів проходили дієтичні опитувальники, в яких увага була зосереджена на тому скільки напоїв із кофеїном вони п’ють щодня, як багато їжі, що містить кофеїн, вони їдять, її специфічні типи та порції. Також вони відповідали на питання про їх зір, включаючи специфічні питання про наявність у них глаукоми та сімейного анамнезу глаукоми. Через три роки після дослідження їм виміряли внутрішньоочний тиск та провели офтальмологічні дослідження очей.

Спочатку дослідники вивчали взаємозв’язок між споживанням кофеїну, внутрішньоочного тиску і глаукомою, про яку учасники повідомляли самі, шляхом проведення багатоваріантного аналізу. Потім вони оцінювали чи додавання генетичних даних укріплював ці зв’язки. Вони приписували кожному учаснику значення генетичного ризику високого внутрішньоочного тиску і проводили аналіз взаємодії.

Дослідники виявили, що велике споживання кофеїну не пов’язане із підвищеним внутрішньоочним тиском та глаукомою в цілому. Однак, серед учасників із найбільшою генетичною схильністю до підвищеного внутрішньоочного тиску – у верхньому 25 процентилі – такий зв’язок був. Якщо говорити більш конкретно, то в учасників, які споживали найбільшу кількість кофеїну щодня (понад 480 міліграмів – приблизно 4 чашки кави), рівень внутрішньоочного тиску був вищим на 0.35 мм рт. ст. Крім того, у осіб із найвищими показниками генетичного ризику, які споживали більше 321 міліграмів кофеїну щодня (приблизно 3 чашки кави), поширеність глаукоми була майже в 3.9 разів вища, аніж у учасників, які вживали мінімум кофеїну, або ж не вживали його взагалі, або ж мали низькі генетичні ризики.

“Пацієнти із глаукомою часто питають як саме вони можуть змінити свій спосіб життя, щоб захистити свій зір, однак, до цього часу це була недостатньо вивчена область. Це дослідження припустило, що пацієнти із найвищим генетичним ризиком глаукоми можуть отримати користь від зменшення споживання кофеїну. Важливо зауважити, що зв’язок був встановлений лише із вживанням великої кількості кофеїну, і у тих пацієнтів, які мали високі генетичні ризики, – каже співавтор Anthony Khawaja, MD, Ph.D., доцент Ophthalmology University College London (UCL) Institute of Ophthalmology та офтальмохірург в Moorfields Eye Hospital, – Дослідження UK Biobank допомагає нам, як ніколи раніше, дізнаватись про вплив наших генів на глаукому і роль, яку може відігравати наша поведінка та навколишнє середовище. Ми сподіваємося розширити знання у цій галузі”.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 7 червня 2021 року.

Огляд недоношених немовлят з приводу ретинопатії недоношених досить часто є непростою задачею, навіть для досвідченого спеціаліста. Стандартна процедура огляду за допомогою бінокулярного офтальмоскопа потребує фіксування розплющених повік немовля, що є достатньо стресовим і неприємним для дитини. Однак, все більшого розповсюдження по всьому світу набувають спеціальні інструментальні методи дослідження, які окрім покращення і полегшення діагностики і відкриття доступу до телемедичного скринінгу, можуть знизити дискомфорт оглядів для дитини. А от чи дійсно це так, перевіряли вчені із США у своєму дослідженні, порівнюючи огляд непрямим бінокулярним офтальмоскопом і ручною оптичною когерентною томографією.

У цьому крос-секційному дослідженні немовлята обстежувались безпосередньо біля їх ліжка у дитячій кімнаті відділення інтенсивної терапії. Також зараховувались і немовлята із Study of Eye Imaging in Preterm Infants (BabySTEPS), які проходили обстеження за допомогою ОКТ в ході основного дослідження. Набір пацієнтів здійснювався з червня по листопад 2019 року, а аналіз почався із квітня 2020 року. Оцінка стресу у немовлят здійснювалась за допомогою модифікованих компонентів інструменту оцінки болю новонароджених (Modified Pain Assessment Tool) до та під час обстеження як бінокулярним офтальмоскопом, так і за допомогою ручного ОКТ.

Для 71 огляду 16 немовлят (середній гестаційний вік складав 27 тижнів, середня маса при народженні – 869г) зрушення від базового рівня дискомфорту були значущо меншими під час використання ОКТ, якщо порівнювати із бінокулярним офтальмоскопом, для таких параметрів оцінки: показник крику немовля (огляд першого ока: середні значення 0.03 [0.3] vs 1.68 [1.2]; −1.65 [95% CI, −1.91 to −1.39]; огляд другого ока: середні значення 0.1 [0.3] vs 1.97 [1.2]; −1.87 [95% CI, −2.19 to −1.54]), вираз обличчя (перше око: 3 [4%] vs 59 [83%]; −79% [95% CI, −87% to −72%]; друге око: 4 [6%] vs 61 [88%]; −83% [95% CI, −89% to −76%]), і частота серцевих скорочень (перше око: [SD], −7 [16] vs 13 [18]; −20 [95% CI, −26 to −14], друге око: −3 [18] vs 20 [20] ударів за хвилину; −23 [95% CI, −29 to −18]) (P < .001 для усіх). Зміни у частоті дихання та сатурації киснем не відрізнялись між методами обстежень.

Тож, хоча клінічна значимість додавання або ж заміни огляду бінокулярним офтальмоскопом оптичною когерентною томографією досі не визначена, дані дослідження вказують, що візуалізація сітківки за допомогою ручного ОКТ може бути значно менш стресовою для немовлят, якщо порівнювати зі стандартним оглядом непрямою офтальмосокпією досвідченим лікарем.

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі JAMA Ophthalmology 1 квітня 2021 року.

Ехолокація, відома як природна сонарна система, відбувається, коли тварина видає звук, який відбивається від предметів навколишнього середовища, і повертається у вигляді ехо, що й забезпечує інформацію про навколишнє середовище.

Хоча добре відомо, що ехолокацією володіють кити та кажани, нещодавні дослідження показали, що деякі сліпі люди можуть використовувати ехолокацію на основі клацання, щоб покращувати оцінку простору та свою навігацію в ньому.

Оснащені цими знаннями, група дослідників на чолі із Dr. Lore Thaler, із Durham University у Великобританії, заглибились у фактори, які визначають яким чином люди отримують такі навички.

Протягом 10-тижневої програми вчені досліджували як сліпота та вік впливають на навчання ехолокації, яка базується на клацанні. Також вони досліджували як саме ця навичка впливає на повсякденне життя пацієнтів.

Результати їх дослідження були опубліковані в журналі POLS ONE.

Як працює ехолокація у людей

В дослідженні брали участь зрячі та сліпі люди віком від 21 до 79, які навчались ехолокації протягом 10-тижневого курсу. Сліпі пацієнти додатково взяли участь у подальшому 3-місячному опитуванні, в якому оцінювався вплив тренінгу на повсякденне життя.

Обидві групи зрячих та сліпих людей по закінченню тренінгу показали підвищення показників в оцінюваних параметрах, а деякі й досягли рівня експертів у ехолокації. Дивуючим є те, що в деяких випадках зрячі люди демонстрували вищі результати, аніж сліпі.

Важливим є те, що ані вік, ані якість зору не були обмежувальними факторами у швидкості навчання учасників або їх здатності застосовувати свої навички ехолокації у нових не шаблонних завданнях. Крім того, у подальшому спостереженні усі сліпі учасники повідомили про покращення своєї мобільності, а 83% додатково зазначили покращення самообслуговування і відчуття благополуччя.

Загалом, результати показують, що здатність навчатись ехолокації не обмежена віком або рівнем зору. І вона має гарний вплив на реабілітацію людей із втратою зору або на пацієнтів, що знаходяться на ранніх стадіях його прогресуючого погіршення.

На даний момент ехолокація не є стандартною практикою у реабілітації сліпих пацієнтів. Також існує ймовірність, що деякі люди будуть неохоче її використовувати через необхідність виконання клацань, що привертатиме увагу оточуючих людей і, як наслідок, соціальну стигматизацію.

Однак, результати показують, що сліпі люди та люди, для яких ехолокація є новою навичкою, впевнено її використовують у соціальних ситуаціях. Тож потенційні бар’єри, пов’язані із сприйняттям оточуючими сліпоти, можливо є набагато меншими, аніж вважалось раніше.

Dr. Lore Thaler із кафедри психології у Durham University зазначає: “Я не можу згадати жодної роботи із сліпими людьми, яка б мала такі самі захоплені відгуки. Люди, які брали участь у нашому дослідженні, повідомляли, що ехолокація на основі клацання позитивно вплинула на їх мобільність, здатність до самообслуговування та добробут, засвідчивши, що покращення, які ми спостерігали у лабораторії, переросли у позитивні зміни життя поза її межами. Ми цим дуже схвильовані і вважаємо, що мало б сенс навчати ехолокації людей, які досі мають хороший функціональний зір, але, як очікується, втратять його в подальшому житті через прогресуючі дегенеративні захворювання очей”.

Тож людський мозок продовжує дивувати нас своїми можливостями до нейропластичності і сприйняття складних навчальних стратегій, які змінюють його структуру і покращують обробку сенсорної інформації.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 2 червня 2021 року.

Ретинобластома – це злоякісна пухлина ока, яка розвивається із сітківки – шару нервової тканини, яка вистилає задню частину ока зсередини, та яка дає нам можливість бачити. Вона є більш поширеною і типовою серед маленьких дітей, однак трапляються випадки і у дорослих. Зазвичай поставити діагноз “ретинобластома” технічно не є дуже складно, оскільки вона має досить характерний вигляд і ознаки. Однак, існують патології, які у своїх проявах мімікрують під ретинобластому, і можуть призвести до хибного призначення лікування.

Щоб дізнатись наскільки часто трапляються такі випадки, і чи впливає вік презентації пацієнта із ретинобластомою на правильність встановлення діагнозу, вчені із Туреччини провели ретроспективне обсерваційне дослідження. Воно включало 549 пацієнтів (769 очей), які були направлені до медичного центру третинної ланки з метою підтвердження діагнозу “ретинобластоми” або ж безпосереднього її лікування, в часовому проміжку між жовтнем 1998 року та червнем 2019 року. Детальний огляд очного дна проводився одним очним онкологом протягом усього періоду дослідження в умовах, коли кожен пацієнт знаходився під дією загальної анестезії.

Із 549 пацієнтів, які були направлені в медичний центр для підтвердження або лікування, у 393 (71.6%) дійсно було виявлено ретинобластому, а у 156 (28.4%) було встановлено діагноз псевдоретинобластоми. Середній вік презентації пацієнта становив 52.1 місяці, і варіював від 1 до 276 місяців. Найбільш поширеними діагнозами серед пацієнтів молодших за 1 рік із групи псевдоретинобластоми були: персистуюча васкуляризація плода (PFV) (n = 19; 28.8%), хвороба Коатса (n = 7; 10.6%), хоріоретинальна колобома (n = 4; 6.1%), дисплазія сітківки (n = 4; 6.1%), та відшарування сітківки (n = 4; 6.1%). А серед пацієнтів віком від 1 до 5 років найбільш поширеними діагнозами були: хвороба Коатса  (n = 10; 25.6%), персистуюча васкуляризація плода (n = 7; 17.9%), та гіпоплазія диска зорового нерва (n = 3; 7.7%). А пацієнти старше 5 років частіше за все мали хворобу Коатса (n = 8; 15.7%), друзи диска зорового нерва (n = 5; 9.8%), ретинопатію недоношених (n = 4; 7.8%) та комбіновану гамартому (n = 4; 7.8%).

Тож, за висновками, 28.4% пацієнтів, яких було направлено на підтвердження діагнозу або лікування, були класифіковані як такі, що мають псевдоретинобластому. А найбільш поширені патології, які мімікрують під ретинобластому були хвороба Коаста і персистуюча васкуляризація плода, що відповідає попереднім статистичним даним, отриманим як із країн з високим, так із країн з низьким рівнем доходу.

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 1 травня 2021 року.

Нова дитяча книга допоможе виявляти дітей із порушеннями кольорового зору, як сподіваються її автори.

“The Curious Eye” може неофіційно застосовуватись у школах та кабінетах лікарів, щоб допомогти перекрити прогалину у скринінгу на дефекти кольоросприйняття, які часто не виявляють до повноліття, як зазначає Rick Whitehead, MD, дитячий офтальмолог у Spokane, Washington, що був консультантом проекту.

Книга на 24 сторінки пропонує читачам відмічати тварин та предмети, деякі з яких приховані у візерунках, які не можуть побачити люди із дефектами кольоросприйняття. А перевіряючи свої відповіді за допомогою вказаних у книзі ключів, діти самі, або ж з допомогою дорослих, можуть визначити, чи здатні вони розрізняти типовий спектр кольорів.

“Схоже на те, що це досить весела книга, – каже Whitehead для Medscape Medical News, – Дітям вікової групи від 3 до 8 років дуже легко захочеться взяти її і прочитати .”

Дефіцит кольорового зору, у простонародді відомий як дальтонізм, вражає до 8% усіх людей європейського походження. Його поширеність серед представників інших етнічних груп нижча, і значно нижча поширеність є серед жінок. Ні школи, ні медичні заклади зазвичай не обстежують дітей на наявність дефектів кольорового зору у США, як розповідає Whitehead.

Організація скринінгу вимагає ресурсів, а оскільки ефективного лікування дефіциту кольорового зору не існує, особи, які приймають рішення у системі охорони здоров’я, надають пріоритет більш серйозним станам, які можливо корегувати, відповідно до слів Whitehead.

Як результат, багато дітей із порушеннями кольоросприйняття не знають, що у них наявні такі порушення. Потенційно це може призвести до серйозних проблем. Учні та студенти можуть бути не в змозі виконувати завдання. “Особливо в останній рік, коли усі перейшли до роботи із моніторами. У мене на прийомі були діти, на кшталт: “Я намагаюсь вчитись на цьому занятті у Zoom. Але я не бачу графіка, оскільки він червоний і зелений. І я не розумію про який саме вони говорять”, – розповідає Whitehead.

Дорослі ж люди можуть інвестувати в здобуття професії в сферах авіації, геології або деяких медичних галузях, перш ніж виявиться, що вони мають особливість, яка обмежує їм доступ до них.

Whitehead зіткнувся із цією проблемою у власній сім’ї: “У мене є брат, який також є лікарем. І він мені розповідав, що досить довго боровся із діагностуванням сипу, із-за почервонінь на шкірі. Він не може вирізнити її характерну форму серед інших типів”.

Саме такі історії призвели до створення цієї книги. Наслухавшись подібних розповідей із оточуючих соціальних кіл та соціальних мереж, Mike Bonilla, Kristine Brown, та Kate Maldjian, які працюють у Klick Health, і вирішили створити таку книгу.

Вони найняли Ruby Wang і Flight School Studio, щоб створити ілюстрації на основі тесту Ішихара на сприйняття кольорів. Також вони консультувались із Whitehead та Gavin J. Roberts, MD, доцентом кафедри офтальмології в Indiana University School of Medicine, в Індіанополісі.

Книга також може бути корисною для оптометристів і подолати проблеми, які виникають із стандартним тестом Ішихара, як вважає Luis Gómez Robledo, MD із Іспанії. “Основна проблема ранньої діагностики полягає в тому, що тест на кольорову сліпоту може бути важким для дітей, – каже він в е-мейлі для Medscape Medical News, – Якщо у дитини немає відчуття порядку, то тести по впорядкуванню кольорів провести неможливо”.

Альтернативні методи, такі як тести із використанням аномалоскопу або система оцінки кольоросприйняття (CAD тест), можуть вимагати більше уваги і співпраці, аніж деякі діти можуть дати. Будь-яка ігрова форма може допомогти. “Цей варіант тестування може знаходитись у будь-якому класі, і вчителям значно легше ним користуватись”, – каже він.

The Children’s Eye Foundation із Американської асоціації дитячої офтальмології та косоокості опублікував безкоштовну цифрову версію книги, і видав кілька примірників у твердій обкладинці для своїх членів. Наразі Klick Health шукає видавця для комерційного поширення книги.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medscape 25 травня 2021 року.

Безкоштовно завантажити цифрову версію книги ви можете за посиланням: https://static1.squarespace.com

Для батьків є природнім обмежувати кількість годин, які проводять їх діти перед екранами телевізорів. Неофіційні дані вже багато років кажуть про те, що тривалий перегляд телевізору та користування смарт-гаджетами протягом перших років життя можуть негативно вплинути на зір та розвиток поведінки дитини. Однак, наукових даних, які б підтверджували такі спостереження щодо наслідків надмірного впливу телевізору у дітей, існує досить мало. Але тепер професори Matsuo Toshihiko (M.D., Ph.D.) та Yorifuji Takashi (M.D., Ph.D.) із Okayama University описують яким чином цей вплив дійсно може мати наслідки на зір дітей протягом подальших років їх життя.

Для цього дослідники використовували національну базу даних уряду Японії, яка заснована на щорічному опитуванні усіх дітей, народжених у певний період 2001 року. У 47,015 дітей із бази, які підходили по критеріям дослідження, перегляд телевізору або відео були основною формою “гри”. І у їх попередні роки життя оцінювалась щоденна тривалість перегляду телевізору. Пізніше, у початковій школі, проводилась щорічна оцінка цих самих дітей у віці від 7 до 12 років, щоб зафіксувати і дослідити зміни у зорі, про які повідомляли батьки.

Команда Okayama University вперше зауважила, що за умови наявності високого часу експозиції телевізору у віці від 1.5 до 2.5 років, батьки були більш часто занепокоєні зором своїх дітей протягом другої половини дослідження. Ці спостереження відносилися в однаковій мірі до представників обох статей, і не залежали від таких параметрів, як житлова зона чи освіта батьків. Більш глибокий аналіз показав, що батьки, чиї діти у віці 2.5 років щоденно дивились телевізор 2 години та більше, були більш занепокоєні їх станом зору, аніж батьки, чиї діти проводили біля телевізору менше 1 години на день. Однак, чим старшими ставали діти, тим занепокоєність батьків ставала меншою.

Щоб забезпечити однаковість результатів, дослідники повторно проаналізували відповіді меншої групи учасників – тієї, яка проходила усі опитування, що проводились, коли дітям було від 7 до 12 років. Аналіз цієї групи не тільки відтворив первинні результати, але й встановив, що частка занепокоєних батьків ставала тим більшою, чим старшими ставали діти у зазначеному діапазоні від 7 до 12 років. Тож, схоже, що гострота зору ставала гіршою із віком.

“Це загальнонаціональне тривале популяційне дослідження є першим, яке продемонструвало, що перегляд телевізору у найбільш ранні роки життя, призводить до більш пізних проблем із зором, в молодшому шкільному віці”, – підводять підсумки професори Matsuo Toshihiko та Yorifuji Takashi.

Отже ретельне спостереження за кількістю проведеного дитиною часу біля екрану телевізора у перші три роки життя може стати ключовим фактором для розвитку здорового зору. Дослідження показує, що дітей слід залучати до більш традиційних способів розваг та ігор.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medicall Xpress 20 травня 2021 року.

Глаукома пов’язана із високим ризиком втрати зору. І дослідники із Karolinska Institutet та St. Erik Eye Hospital, як частина міжнародної команди, вивчають вплив нікотинаміду – аміду вітаміну В3 – на тваринні та клітинні моделі глаукоми. Їх дослідження, опубліковане в Redox Biology, може відкрити нові можливості нейропротекторної терапії глаукоми у людей. А клінічні випробування мають розпочатися вже восени.

Глаукома вражає майже 80 мільйонів людей по всьому світу.

При цій патології, зоровий нерв, який з’єднує око із мозком, пошкоджується, і це часто пов’язано із підвищеним внутрішньоочним тиском.

Єдині доступні на даний момент стратегії лікування направлені на контроль внутрішньоочного тиску за допомогою крапель або ж хірургічних втручань. Але, незважаючи на доступність цих методів лікування, ризики втрати зору принаймні в одному оці залишаються досить високими. Більшість людей із глаукомою є старшими за 50 років, і мають спадково унаслідувані підвищені ризики , пов’язані із патологією.

Фокусування на нових видах терапії

Що саме спричиняє дегенерацію зорового нерва при глаукомі й досі точно не відомо, але в даний час велика увага приділяється виявленню нових методів лікування, які б попереджували смерть гангліонарних клітин, а також чинили спроби відновити втрачені зорові функції шляхом регенерації уражених нервових волокон.

Раніше вчені виявили, що із віком вміст молекул NAD у сітківці знижується, і це робить гангліонарні клітини більш чутливими до нейродегенерації. Вченим вдалось надійно запобігти розвитку глаукоми на хронічних моделях тварин шляхом зупинки виснаження NAD через введення нікотинаміду (прекурсору NAD). Вони також продемонстрували, що застосування нікотинаміду може підвищувати зорові функції у хворих із уже наявною глаукомою.

Численні нейропротекторні ефекти

У великому міжнародному дослідженні вчені, зокрема, із Karolinska Institutet, St. Erik Eye Hospital, Singapore National Eye Center, та Cardiff University у Великобританії вивчають низку ефектів нікотинаміду на зорову систему як в умовах здорового органу зору, так і при глаукомі.

“Ми підтвердили нейропротекторну дію нікотинаміду у додаткових клітинних та тваринних моделях, які рекапітулювали певні риси глаукоми і мали певні загальні нейродегенеративні ознаки. Ми також розробили чутливі інструменти для дослідження метаболізму NAD та інших важливих речовин для зорової системи, – каже головний автор дослідження James Tribble, докторант кафедри клінічних наук у  Karolinska Institutet та Williams laboratory у St. Erik Eye Hospital, – Ми продемонстрували, що системне введення нікотинаміду має обмежені молекулярні побічні ефекти, однак здатне забезпечувати значну зміну метаболічного профілю захворювання у тварин, схильних до глаукоми”.

Окрім цих результатів робота дослідників призвела до відкриття кількох інструментів для вивчення захисного ефекту нікотинаміду.

“Використовуючи ці різноманітні платформи, ми визначили, що нікотинамід має численні нейропротекторні ефекти. Сюди входять буферизація та запобігання метаболічному стресу, а також збільшення розміру та рухливості мітохондрій, щоб забезпечити середовище, в якому гангліонарні клітини сітківки є менш сприйнятливими до стресу, пов’язаного із глаукомою, – каже Pete Williams, доцент і керівник дослідницької групи з питань глаукоми кафедри клінічних нейронаук Karolinska Institutet та St. Erik Eye Hospital, – Ці дані підтверджують користь від постійного використання нікотинаміду як нейропротекторної терапії глаукоми”.

“Той результат, який ми продемонстрували на тваринних та клітинних моделях глаукоми безпосередньо пробиватиме свій шлях і до пацієнтів шведської системи охорони здоров’я, – підводить підсумки Pete Williams.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 17 травня 2021 року.

Останнє дослідження використання біопсії рідини передньої камери представить нові можливості для лікування ретинобластоми.

В даний час ретинобластома діагностується клінічно без виконання біопсії для того, щоб уникнути екстраокулярного поширення пухлини. В ході дослідження, яке досі триває, Jesse L. Berry, MD із USC Roski Eye Institute разом із колегами виявляють потенціал використання вологи передньої камери ока, що була отримана безпечним шляхом, як засобу діагностики ретинобластоми, її прогресування та контролю терапевтичної реакції.

“Ретинобластома – це найбільш звична очна пухлина у дітей, але, на щастя, це дуже рідкісна хвороба, – каже Berry на Retina 2021, – Ми знаємо, що ці види раку починаються із генетичної мутації, але потребують й інших хромосомних змін, щоб рости і процвітати. Для більшості видів раку ви бачите якість зміни, робите біопсію, отримуєте певну молекулярну інформацію, яка допомагає із діагностикою, прогнозуванням та іноді із лікуванням. Але у випадку ретинболастоми, діагноз встановлюється лише на основі клінічних ознак”.

Класифікація проводиться також клінічно, і близько 80% пацієнтів мають більш тяжкі форми, і при цьому існує лише 50% шанс врятувати око проведенням лікування, зазначає Jesse L. Berry.

Незважаючи на те, що ретинобластому можна діагностувати без біопсії, її відсутність означає, що для очей не існує специфічних діагностичних та прогностичних молекулярних біомаркерів, а також не існує індивідуального плану лікування. І обмежене розуміння туморогенезу “in vivo” означає, що не відбувається виявлення нових мутацій та хромосомних змін, які відбуваються у пацієнта.

Однак, при наявності безпечного доступу до водянистої вологи, є спосіб використання біопсії вологи передньої камери як сурогату для біопсії ретинобластоми.

“Якщо біопсія пухлини може дати вам короткий огляд на те, що відбувається на рівні раку, біопсія рідини може дати повне уявлення про всю пухлину, оскільки уся пухлина та усі форми цієї пухлини поширюються у рідину, – сказала вона, – А поздовжня біопсія рідини може насправді показати вам як саме пухлина розвивається із часом”.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Healio 13 травня 2021 року.