Первинна терапія ретинопатії недоношених 1 типу бевацизумабом продемонструвала гарні результати по гостроті зору

 

Відповідно до слів спікера щорічної зустрічі American Academy of Ophthalmology, діти із ретинопатією недоношених 1 типу, які пройшли первинну терапію бевацизумабом, дуже часто демонструють гарні зорові показники у віці 4 років.

“Результати цього дослідження дають нам попередні докази того, що зорові результати лікування ретинопатії недоношених за допомогою інтравітреальних ін’єкцій бевацизумабу через 4 роки є, з великою вірогідністю, відмінними, а судинні аномалії, які виявляються за допомогою флуоресцеїну, не є несумісними із гарним зором”, – каже Sarah Hilkert Rodriguez, MD.

Ретроспективний огляд клінічних даних немовлят, яких було проліковано бевацизумабом з приводу ретинопатії недоношених 1 типу, виявив, що 39 очей (або ж 85% пацієнтів, які завершили оцінку параметрів зору через 4 роки після лікування) мали нормальний зір. За нормальний зір вважались показники, які дорівнювали або ж перевищували 20/40. Середня гострота зору за logMAR становила 0.18.

“Ні початкова тяжкість ретинопатії недоношених, ні судинні аномалії, виявлені за допомогою флюоресцеїнової ангіографії, не дозволяли передбачити таку гостроту зору по logMAR”, – сказала Rodriguez.

Середній вік спостереження становив 6 років. Пацієнти виключались із дослідження, якщо порушення їх розвитку впливали на їх здатність проходити оцінку зору за допомогою таблиці Снеллена.

Судинні аномалії, як периферичні, так і макулярні, були виявлені під час флюоресцеїнової ангіографії майже у кожного пацієнта, але гострота зору була “відмінна”, як зазначає Rodriguez.

Однак, через невелику вибірку пацієнтів та одноцентровий характер дослідження, автори заявляють, що ці результати не можна узагальнити.

“Ретинопатія недоношених – це пожиттєве захворювання, і довгострокове спостереження завжди є важливим”, – підсумовує Rodriguez.

Оригінальна стаття була опублікована 4 січня 2021 року в мережі Healio.



Вторинна імплантація ІОЛ у дітей: зараз чи пізніше?

 

Відповідно до 10-річного дослідження Infant Aphakia Treatment study (IATS), відтермінування імплантації внутрішньоочної лінзи (ІОЛ) до стабілізації рефракції у дітей із вродженою катарактою може забезпечити кращий результат, аніж первинне хірургічне втручання, як повідомляє Scott R Lambert MD із Stanford University School of Medicine у США.

“Менше половини дітей, рандомізованих у групу афакії в IATS, пройшли вторинну імплантацію ІОЛ. Відтермінування її імплантації до віку п’яти років і більше корелювало із меншою похибкою рефракції у віці 10.5 років”, – сказав Dr Lambert на симпозіумі ESCRS/WSPOS протягом 38-го Конгресу ESCRS.

IATS – це 12-центрове клінічне дослідження, в якому брали участь 114 немовлят, віком від 4 тижнів до 7 місяців, із односторонньою вродженою катарактою, що були рандомізовані у дві групи. Перша – оперативне видалення катаракти із імплантацією ІОЛ, а друга – без імплантації. Вторинна імплантація ІОЛ була дозволена лише, якщо вік дитини становив 4,5 років і менше, і дитина не переносила корекцію контактними лінзами, як розповідає Dr Lambert.

Він зазначив, що у віці 10.5 років 30 із 57 дітей у групі афакії залишались афакічними, а 24 учасники пройшли вторинну імплантацію ІОЛ. Середній вік проведення вторинної імплантації ІОЛ становив 5.4 роки (діапазон був від 1.7 до 10.3 років). Двоє пацієнтів були втрачені для подальшого спостереження, і у одного був фтизис очного яблука.

Dr Lambert зазначив, що не було значної різниці у середній найкращій коригованій logMAR гостроті зору між групами, які залишались афакічними (0.8, діапазон від 0.1 до 2.9) та тими, хто пройшов вторинну імплантацію ІОЛ (0.9, діапазон від 0.2 до 1.7). Однак, у очах пацієнтів, яким імплантація проводилась у віці після 4.5 років, середня рефракція у віці 10.5 років була значно кращою і становила -3.2D (діапазон від -9.9 до + 1.1D), ніж у очах, яким було проведено первинну імплантацію (рефракція становила -5.5D, діапазон від -26.5D до +3.0D) (p=0.03).

Щоб продемонструвати гарні результати, яких можна досягти за допомогою афакії, Dr Lambert представив клінічний кейс пацієнтки із вродженою катарактою, якій було проведено видалення кришталика у віці 6 тижнів. Спочатку дитині було призначено використання контактної лінзи Silsoft із силою +29.0D, яку було замінено на силікон-гідрогелеву лінзу, коли пацієнтці виповнилось 5 років. В 16 років найкраща коригована гострота зору складала 20/20 на обох очах. В афакічному оці вона мала рефракцію +14D, і носила контактну лінзу із силою +18D. Додатково, пацієнтка була ортотропічною і мала високий стереопсис у 40 арксекунд, підбиває підсумки Lambert.

Оригінальна стаття була опублікована на сайті ESCRS Euro Times 1 лютого 2021 року.



Ентеральний прийом жирних кислот знижує ризик ретинопатії недоношених

 

Як свідчить нове клінічне випробування, недоношені діти, які отримують ліпіди ентерально, починаючи із третього дня після народження, мають менший ризик розвитку тяжкої ретинопатії недоношених.

Дослідники випадковим чином обрали 206 дітей, народжених раніше 27 тижня гестації, та розподілили їх по двом групам: ті, хто не отримували харчових добавок, та ті, хто ентерально отримували  олію, що містила арахідонову кислоту (AA, 100 мг/кг/день) та докозагексаєнову кислоту (DHA, 50 мг/кг/день). Діти, які входили до другої групи продовжували отримувати ці жирні кислоти до 40 тижня постменструального віку.

Як вказують вчені у журналі JAMA Pediatrics, тяжка ретинопатія недоношених зустрічалась вдвічі рідше у групі, які приймала добавки (16 із 101, 15.8%), якщо порівнювати із групою, в якій харчові добавки не приймались (35 із 105, 33.3%).

“Схоже на те, що ці незамінні жирні кислоти дозволяють сітківці та її судинам розвиватись схожим чином до того, як вони розвиваються в утробі, що й запобігає ретинопатії недоношених”, – сказала головний дослідник Dr. Ann Hellstrom із University of Gothenburg та Sahlgrenska University Hospital у Швеції.

“Слід підкреслити, що, здається, співвідношення арахідонової та докозагексаєнової кислоти дуже важливе для оптимальної дії, – вказує Dr. Hellstrom у електронному листі, – Оптимальне співвідношення може різнитись від гестаційного віку та статі, тож нам ще належить дізнатись більше”.

Середній термін вагітності у досліджуваних групах становив 25.5 тижнів.

У немовлят, які отримували добавки, рівень фосфоліпідів у сироватці крові був вищим за вмістом арахідонової та докозагексаєнової кислот (загальна середня різниця 0.82 mol%), аніж у другій групі (загальна середня різниця 0.13 mol%).

Частота бронхолегеневої дисплазії була схожою у групі, які добавки приймала (47.5%), та у групі без них (47.5%). Різниця не була значною. Також не було помітної різниці у частоті інтравентрикулярних крововиливів між групою добавок (42.6%) та контрольною групою (40.0%). У першій групі менш поширеним був сепсис (41.6% проти 50.5%). Частота серйозних небажаних подій була подібна (25.7% у групі добавок, та 24.8% у контрольній), так само, як і смертності (15.8% проти 12.3%).

Обмеження дослідження включали відсутність плацебо, щоб маскувати добавки для тих, хто лікував недоношених дітей у дослідженні. Також можливо, що інші інгредієнти суміші, окрім жирних кислот, вплинули на результати. Крім того, більшість немовлят, у яких розвинулась ретинопатія недоношених, народились у термін раніше 26 тижнів вагітності, тож ці результати не можуть бути узагальненими для дітей, які народжуються у більш пізні терміни, як зазначає Dr. Mary Elizabeth Hartnett, професор офтальмології та візуальних наук у John A. Moran Eye Center в University of Utah у Солт-Лейк-Сіті.

Однак, дослідники виявили зниження частоти тяжкої ретинопатії недоношених у немовлят із гестаційним віком 27 тижнів і менше, які отримували арахідонову та докозагексаєнову кислоти у співвідношенні 2:1. Та ця емульсія показала себе безпечною, не викликаючи жодних побічних ефектів, як вказує Dr. Hartnett, який не брав участі у дослідженні.

“Регулюючі органи рекомендують прийом тільки докозагексаєнову кислоту, щоб зменшити потенційні запалення, які приписуються омега-6-ненасиченим жирним кислотам, таким як арахідонова кислота, – каже Dr. Hartnett , – Однак, це дослідження показує важливість балансу між докозагексаєновою та арахідоновою кислотами”.

Оригінальне дослідження ви можете знайти за посиланням: https://bit.ly/2MUdSxL

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medscape 4 лютого 2021 року.



Прийом особливого класу поліненасичених жирних кислот зміг покращити функції сітківки у мишей

 

Такі вчені, як Paul S. Bernstein, MD, Ph.D із John A. Moran Eye Center, знають про важливу роль підтримання зорових функцій, яку виконує особливий клас ліпідів, що можна знайти лише в сітківці та деяких тканинах тіла.

Але до цього часу дуже важко було дослідити, чи може призначення пацієнтам у вигляді добавок цих ліпідів, які називаються поліненасиченими жирними кислотами із дуже довгим ланцюгом (VLC-PUFAs), допомогти запобіганню таких осліплюючих захворювань, як вікова макулярна дегенерація, діабетична ретинопатія, і спадкових захворювань сітківки. Ці жирні кислоти, які в організмі виробляються за допомогою ферменту ELOVL4, дуже рідко вживаються із їжею, і не доступні у продажу в достатній кількості для проведення досліджень на тваринах чи людях.

Однак, зараз Bernstein з колегами із University of Utah’s Chemistry Department змінюють цю парадигму за допомогою винайдення методу синтезу достатньо великої кількості VLC-PUFA для оцінки їх потенційних властивостей, що зберігають зір. Методи та результати першого дослідження, в якому було застосовано цей клас ліпідів, були нещодавно опубліковані на сайті Proceedings of the National Academy of Sciences.

Дослідження виявило, що харчові добавки із VLC-PUFA підвищили рівень ліпідів у сітківці, а також покращили зорові функції у здорових мишей та мишей із дефектом ферменту ELOVL4. Хоча Bernstein каже, що необхідно буде виконати ще багато роботи, перші результати є вражаючими.

“Синтез VLC-PUFA відкриває зовсім нову область досліджень, і перші результати є дуже багатообіцяючими, – каже Bernstein, автор-кореспондент статті, – Отримані результати піднімають цікаві питання про те, як саме пероральний прийом VLC-PUFA покращує зір, яким чином вони переносяться кров’ю, і як вони селективно потрапляють до сітківки. Спочатку необхідно буде оптимізувати формулу, дозування та терміни прийому VLC-PUFA, а потім вивчати основні механізми їх дії”.

Професор органічної хімії Jon D. Rainier, Ph.D., співавтор дослідження, впевнений, що дослідницька група зможе синтезувати й додаткові варіанти VLC-PUFA.

“Існує декілька варіантів VLC-PUFA, які знаходяться у людському оці, – каже Rainier, другий автор дослідження, – Наразі ми створили лише одного представника цієї групи, однак ми впевнені, що наш новий метод дозволить нам як синтезувати, так і вивчати інші варіанти. І завдяки цьому ми зможемо краще зрозуміти, що робить кожна із VLC-PUFA”.

Більше інформації про дослідження ви можете отримати за посиланням: https://www.pnas.org/content/118/6/e2017739118

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 4 лютого 2021 року.



Використання ОКТ переднього відрізку ока для виявлення точки прикріплення м’язів при хірургії косоокості

 

Повторні операції у хірургії косоокості є звичним явищем. Нажаль, записи попередніх операцій дуже часто недоступні. Метод візуалізації, за допомогою якого можна було б точно виявити місце прикріплення прямих м’язів у пацієнтів із історією недавньої або віддаленої хірургії косоокості, став би корисним клінічним інструментом, що зменшив би час хірургічно дослідження, час під наркозом та надмірне рубцювання кон’юнктиви.

Оптична когерентна томографія переднього відрізка ока – це безконтактний метод візуалізації, який може виміряти точну відстань від екстраокулярних м’язів до лімба. Дослідження, в яких вивчалась ця техніка, показали її меншу ефективність для повторних операцій, аніж для первинних. А більшість із таких досліджень порівнювали передопераційні вимірювання за допомогою ОКТ переднього сегменту та інтраопераційні вимірювання.

І для оцінки точності вимірювання післяопераційного прикріплення м’язів за допомогою ОКТ переднього сегменту ока у США нещодавно було проведено дослідження. В ході нього спочатку інтраопераційно вимірювалась відстань від місця прикріплення м’язів до лімбу стандартним методом, а потім вже під час післяопераційного візиту за допомогою ОКТ переднього відрізку ока. Для оцінки узгодженості результатів використовувався коефіцієнт внутрішньокласової узгодженості.

Візуалізація переднього сегменту ока за допомогою ОКТ. Жовтою лінією позначена відстань від лімбу до місця прикріплення прямого м’яза ока.

У дослідженні брали участь 28 учасників. Вимірювання проводились на 31 оці, включаючи 17 латеральних та 14 медіальних прямих м’язів. Місце прикріплення екстраокулярних м’язів за допомогою ОКТ переднього відрізку було успішно виявлено у 14 (45%) випадках. Коефіцієнт внутрішньокласової узгодженості між інтраопераційними вимірюваннями та вимірюваннями ОКТ становив 0,886, коли відстань до лімба складала менше 8 мм, і 0.001, коли ця відстань була у межах від 8 до 10 мм. Точку прикріплення екстраокулярних м’язів було неможливо виявити, коли відстань від неї до лімба становила більше 10 мм.

Тож, відповідно до цих результатів, метод ОКТ переднього відрізку ока дуже точно виявляє відстань від післяопераційного місця прикріплення м’язів до лімбу, якщо вона складає менше 8 мм.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 1 січня 2021 року.



Виявлено механізм втрати зору при хворобі Баттена

 

Прогресуюча втрата зору та, врешті-решт, сліпота є характерними ознаками ювенільного нейронального цероїдного ліпофусцинозу (JNCL), також відомого як хвороба CLN3-Баттена. Нове дослідження показало як мутація, пов’язана із захворюванням, потенційно може призвести до дегенерації світлочутливих фоторецепторних клітин сітківки ока та подальшої втрати зору.

“Помітність та ранній початок дегенерації сітківки при JNCL вказує на те, що, скоріш за все, клітинні процеси, які порушуються при JNCL, є критично важливими для здоров’я та функцій сітківки”, – каже Ruchira Signh, Ph.D., доцент Department of Ophthalmology and Center for Visual Science, та головний автор дослідження, яке було опубліковане в журналі Communications Biology. “Дуже важливо зрозуміти чим спричиняється втрата зору при цьому захворюванні, що є первинним, а що – вторинним, і це допоможе нам розробляти нові терапевтичні стратегії”.

Хвороба Баттена спричиняється мутацією гена CLN3, який знаходиться у 16 хромосомі. У більшості дітей, які страждають JNCL, відсутня частина гена, що інгібує продукцію певних білків. Швидко прогресуюча втрата зору може початися у віці 4 років, що призводить до проблем із поведінкою та навчанням, повільного когнітивного спаду, судом та втрати контролю моторики. Більшість пацієнтів із цим захворюванням помирають у віці від 15 до 30 років.

Очне дно при хворобі Баттена

Точно встановлено, що втрата зору при хворобі Баттена відбувається через загибель фоторецепторів. Втрата зору через JNCL зазвичай проявляється раніше, аніж інша неврологічна симптоматика. І у деяких випадках за багато років до їх приєднання, тож часто це призводить до того, що пацієнтам встановлюють неправильний діагноз більш поширених дегенерацій сітківки. Однак, однією із перешкод для вивчення хвороби Баттена є те, що мутації гена CLN3 на мишачих моделях не викликають дегенерації сітківки і втрати зору, як у людей. Крім того, дослідження очної тканини після смерті виявляє значну дегенерацію клітин, що не дозволяє вченим виявити точний механізм, який призводить до втрати зору.

URMC є центром дослідження хвороби Баттена. В цьому медичному центрі знаходиться University of Rochester Batten Center (URBC) – один із провідних центрів США, присвячений дослідженню та лікуванню цього стану. URBC очолює дитячий невролог Jonathon Mink, M.D., Ph.D., який є співавтором дослідження. Хвороба Баттона також є одним із ключових дослідницьких проектів, які будуть проходити за підтримки National Institute of Child Health and Human Development-supported University of Rochester Intellectual and Development Diseases Research Center.

Щоб вивчати хворобу Баттена на власних клітинах пацієнтів, дослідницька група ремоделювала клітини шкіри пацієнтів та їх здорових членів сім’ї, щоб створити індуковані людиною плюрипотентні стовбурові клітини. Ці клітини, в свою чергу, використовувались для того, щоб створити клітини сітківки із мутацією CLN3. За допомогою цієї нової моделі людських уражених клітин, дослідження змогло вперше показати, що належне функціонування CLN3 необхідне для підтримання структури пігментного епітелію сітківки – шару клітин, який живить фоторецептори і є критичним для їх роботи та виживання.

Singh зазначає, що розуміння того, як дисфункція клітин пігментного епітелію спричиняє втрату фоторецепторів при хворобі Баттена, є важливим першим кроком, та дозволить дослідникам направити в око конкретний тип клітин за допомогою нових видів генної терапії, трансплантації клітин та медикаментозних втручань.

Оригінальна стаття була опублікована напорталі Medical Xpress 6 лютого 2021 року.



Чому читання під відкритим небом є більш корисним?

 

Контраст – це сенсорна якість, завдяки якій ті чи інші стимули вирізняються. Письменники, дизайнери та музиканти використовують контраст, щоб підкреслювати вражаючі відмінності в тексті, візуальних зображеннях та мелодіях. Що ж стосується зору, тут контрастність описує різницю інтенсивності яскравості між візуальним стимулом і його фоном.

Саме контраст робить читання чорної літери на білому фоні легшим, аніж сірої букви. І десятиліттями дослідження зору проводились керуючись розумінням, що контрастність не змінюється разом із інтенсивністю світла. Тобто вважалось, що темна буква на білій сторінці має однакову контрастність як під відкритим небом (під найяскравішим світлом), так і в приміщенні (при найбільш тусклому освітленні). Така константа контрастності, очевидно, здавалась дуже важливою. Та і як це могло бути інакше? Якби контрастність не була сталою, то буква, яка була чорною у приміщенні, ставала би білою під відкритим небом, бо відбивала б більше світла.

Вчений Hamed Rahimi-Nasrabadi, Ph.D., із його колегами зі State University of New York College of Optometry сьогодні демонструють, що це давнє припущення є невірним і може спричинити значні помилки при вимірюваннях, які мають велике значення для базових досліджень та багатьох дисциплін, які залежать від точної оцінки контрастного зору.

Наприклад, це може призвести до неточної оцінки зорової чутливості при захворюваннях очей, помилок при наданні контрастів медичним зображенням, неправильної розробки архітектурного дизайну приміщень для людей із вадами зору або людей похилого віку. Результати нових досліджень показують, що контрастна чутливість сильно залежить від освітленості так само, як і гострота зору. Збільшення кількості світла змінює контрастність для темних і світлих об’єктів (тобто подразників темніших і світліших за оточення) в протилежні сторони. Це покращує розрізнення найбільш темних контрастів (наприклад, полегшує вирізнення найтонших відмінностей у тінях для очей), та суттєво погіршує дискримінацію найбільш яскравих контрастів (тобто, ускладнює розрізнення яскравості між дзеркальними відбиттями дуже блискучого автомобіля). Протилежна зміна контрастів темного і світлого при зміні освітленості може бути відстежена і продемонстрована в нейронах зорової кори, звичайних життєвих ситуаціях і, схоже, що добре зберігається та проявляється у різних видів ссавців. Ці результати можуть також бути застосованими для вдосконалення сучасних алгоритмів обробки зображень та вимірювань контрастності зору.

Тож тепер ви можете почувати себе абсолютно спокійно, коли вирішите почитати улюблену книжку на свіжому повітрі. А на будь-які нарікання ви можете сказати, що науково доведено збільшення візуального контрасту під відкритим небом, а отже читання при яскравому освітленні краще стимулює зорову кору мозку, дозволяє бачити літери краще і допомагає вашому зору.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 2 лютого 2021 року.



Хіміотерапія може стати альтернативою енуклеації ока при деяких випадках поширеної ретинобластоми у дітей

 

У деяких випадках консервативний підхід можна вважати безпечною альтернативою первинної енуклеації ока у дітей із поширеною ретинобластомою, відповідно до слів спікера щорічної зустрічі American Academy of Ophthalmology.

“Хіміотерапія разом із відповідною фокальною консолідацією може забезпечити 50% шансів на збереження ока у дітей із поширеною ретинобластомою групи Е та клінічними факторами високого ризику, не підвищуючи ризиків для життя”, – розповідає Harika Regani, MD на щорічній зустрічі ААО.

У ретроспективній обсерваційній серії послідовних випадків, Regani з колегами із Centre for Sight Super Specialty Eye Hospital в Індії, досліджували 85 очей 79 пацієнтів з ретинобластомою групи Е та супутніми клінічними факторами ризику, що раніше не отримували лікування, і проходили первинну неоад’ювантну хіміотерапію, у період із березня 2013 року по січень 2019 року. Критеріями виключення стали: ретинобластома групи Е без супутніх факторів ризику, поширення на зоровий нерв, поширення в орбіту та метастазування, виявлене при первинному зверненні.

Класифікація ретинобластом, залежно від ризику видалення ока, з урахуванням розмірів пухлини, її розташування та ступеню поширеності

Проведення енуклеації було необхідне у 39 очах (45% пацієнтів), в той час, як 46 очей (52% пацієнтів) були врятовані. За словами Regani, середню кількість сеансів терапії між групами можна було зіставити. Серед енуклйованих очей, у шести були гістопатологічні фактори ризику, і вони потребували ад’ювантної хіміотерапії.

І протягом середнього терміну спостереження у 26 місяців жоден із пацієнтів не мав системних метастазів, а 22% пацієнтів мали гарну якість зору.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Healio 22 січня 2021 року.



Частота уражень дитячих очей антисептиками для рук значно зросла за останній рік

 

Вибухове збільшення частоти використання дезінфікуючих засобів для рук на основі спирту під час пандемії COVID-19 призвело до неочікуваних ненавмисних наслідків – ушкоджень очей серед дітей.

Базуючись на даних із Французького токсикологічного контролю та дитячої лікарні у Парижі, вчені у своєму дослідженні повідомили, що кількість випадкових уражень очей серед дітей збільшилась у сім разів протягом п’яти останніх місяців минулого року, якщо порівнювати з 2019 роком.

“Ураження очей антисептиком для рук є відомим ускладненням”, – каже Dr. Sonal Tuli, клінічний спікер American Academy of Ophthalmology (ААО), яка писала огляд на статтю.

“Це стосується не лише дітей, а й дорослих та медичних працівників, – каже Tuli, – Наскільки мені відомо, подібних досліджень в США нещодавно не проводилось, але я підозрюю, що і тут трапляються подібні травми”. Нове дослідження було опубліковане онлайн в журналі JAMA Ophthalmology 21 січня.

Антисептики для рук, в основному складаються із етанолу або ізопропілового спирту (від 60% до 95%), що є токсичними для таких делікатних структур, як очі, як зазначає Dr. Sonam Yangzes, консультант відділення кришталиків, рогівки та рефракційних послуг у Grewal Eye Institute, Чандігарх Індія.

Таким чином, вплив антисептику “може призвести до сліпоти внаслідок розвитку виразки рогівки або її розплавлення“, – каже Yangzes, яка була співавтором редакторської статті, що супроводжувала дослідження. Збільшене використання антисептиків під час пандемії COVID-19 зробило “дітей більш вразливими до уражень очей”, – зазначає вона.

Дослідженням керував Dr. Gilles Martin, офтальмолог із паризької Rothschild Foundation Hospital. Огляд даних включав ураження очей та екстрені дзвінки, які були пов’язані із впливом антисептиків серед дітей, віком до 18 років. У період із квітня по серпень 2019 року такі випадки складали 1.3% із усіх екстрених викликів. Але ця цифра різко зросла до 9.9% протягом того ж самого часового проміжку 2020 року, що перевищує семикратний ріст. Ці значення відповідають 232 випадкам за минулий рік, і 33 за 2019 рік.

Хороша новина в тому, що більшість із цих випадків були достатньо легкими, і обходились лише скаргами на біль, відчуття різі або гостре запалення, набряком та зміною кольору кон’юнктиви. Погана новина: шість випадків середньої тяжкості, які включали обмежений кератит – запалення рогівки. У кількох дітей відзначались більш серйозні ураження рогівки.

І в той час, коли жоден випадок 2019 року не включав ураження очей антисептиком у громадських місцях, у 2020 році аж 63 випадки трапилось у торгових центрах Франції. Ураження у громадських місцях також траплялись у ресторанах, кінотеатрах, відкритих публічних просторах, спортивних майданчиках, басейнах через контакт із автоматичним дозатором або ж дозатором із ножним контролем.

У Франції (як і у США) доступ до публічних дозаторів із антисептиком зріс через розростання масштабів пандемії. І, згідно з дослідженням, частота уражень очей у Франції зростала синхронно. Найбільш ймовірною причиною є те, що висота публічних дозаторів складає приблизно 3 фути (біля 1 метру) – рівень очей маленької дитини, як відзначає Martin і його команда.

Тому Yangzes запропонувала знизити висоту дозаторів антисептиків так, щоб їх рівень був нижчим за рівень очей дітей. Також поруч із ними слід розмістити попереджувальний знак, додає вона.

Спікер ААО Dr. Sonal Tuli зазначає, що ураження очей антисептиками також може статись, коли спирт ще не повністю випарувався зі шкіри рук і дитина тре ними очі. “Зазвичай рефлекс кліпання захищає нас від потрапляння великої кількості антисептику в око, а сльоза розріджує його, – каже вона, – Тож ми спостерігаємо подразнення, схоже на таке, що викликається потраплянням шампуню в очі”. Але, за її словами, якщо в око потрапляє більше, аніж дрібна крапля антисептику, воно може зазнавати більшої шкоди. “Це може спричиняти подряпини рогівки, коли епітелій рогівки або кон’юнктиви уражається схожим чином до випадків, коли рогівка дряпається нігтем. Це може бути дуже болісно, але, на щастя, швидко загоюється, – каже Tuli, – Якщо велика кількість антисептика потрапляє в око, це може спричинити більші дефекти, що потребуватиме більш серйозних заходів для відновлення”.

Але, оскільки антисептик є стерильним, то інфекції і незворотні ураження трапляються рідко.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medical Xpress 25 січня 2021 року.



Клінічний кейс: акупунктура, синдром сухого ока та випадкове проколювання очей

 

Акупунктура, також відома як рефлексотерапія, це форма альтернативної медицини, що походить із Китаю, ключовий момент якої полягає у введенні тонких голок у тіло людини в спеціальних точках. Вважається, що ці точки розташовані на меридіанах, по яким циркулює Ци – життєва енергія. З тих чи інших негативних причин, потоки енергії всередині організму блокуються і майстри акупунктури завдяки стимуляції голками нервів та м’язів намагаються ці потоки відновити. Що ж стосується наукових пояснень, то гіпотези розглядають передачу нервових сигналів з можливою участю опіоїдних пептидів, глутамату, аденозину і відповідних частин центральної нервової системи. Іншою гіпотезою є механічна передача сигналів за участю фасцій, та механічна активація кальцієвого іонного каналу для секреції бета-ендорфіну.

Сьогодні акупунктура є широко розповсюджена на своїй батьківщині, де переважає думка щодо її науковості. Однак, систематичні огляди численних клінічних досліджень вказують на те, що ефективність акупунктури не є вищою, аніж ефект плацебо, і базується на зміні психологічного сприйняття. У дослідженні 2012 року вчені зазначають, що ефект акупунктури досягається не лише безпосереднім введенням голок у тіло людини, а й залежить від уважного ставлення майстра до клієнта, маніпуляцій із його тілом та загальною розслаблюючою атмосферою під час сеансу. У західних країнах акупунктура почала набирати популярність у ХХ столітті, і Україна також не стала виключенням. А у 2010 році акупунктура увійшла в список нематеріальних об’єктів всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Зараз основними проблемами, з якими звертаються до акупунктури, є радикуліт, ураження периферичних нервів, ревматизм і больові синдроми. Однак, до таких проблем відносяться і деякі офтальмологічні патології, серед яких – синдром сухого ока. А про можливі ускладнення такого лікування розкаже описаний нижче клінічний кейс.

Жінка, якій значного дискомфорту приносив синдром сухого ока, шукала допомоги у традиційній китайській медицині. Їй було проведено акупунктурне лікування у точці Чен-ци (червона крапка на зображенні), і пацієнт відмітила незначний біль та спалах світла, які виникли під час виконання процедури. Вона повідомила про суб’єктивне полегшення симптомів синдрому сухого ока, однак спалахи світла нікуди не зникли і періодично продовжували з’являтись. Огляд сітківки показав наявність розривів сітківки у обох очах разом із крововиливами. Точка Чен-ци розташована трохи нижче середньої точки верхнього орбітального краю. Тому існує ризик випадкового травмування очного яблука під час введення в неї голки.

Тож дуже зважливо ставтесь до методів лікування із низькою доказовою базою і пам’ятайте про можливі наслідки та ускладнення.

Оригінальний клінічний кейс був опублікований в журналі Ophthalmology.