Багатообіцяючі результати цього дослідження були опубліковані в журналі Cell Reports Medicine. Команда науковців, яка його проводила, вже розпочала клінічне випробування за участю пацієнтів.

Глаукома — це захворювання, при якому поступово ушкоджується зоровий нерв, що призводить до втрати зору, а в найтяжчих випадках — до повної сліпоти. Основним чинником розвитку є підвищений внутрішньоочний тиск, тому лікування зазвичай спрямоване на його зниження — за допомогою очних крапель, лазерної терапії або хірургічного втручання. Проте ефективність таких методів у різних пацієнтів може відрізнятися.

Уже тривалий час дослідники підозрювали, що амінокислота гомоцистеїн може бути пов’язана з механізмами розвитку глаукоми. Команда з Каролінського інституту вирішила більш детально дослідити роль гомоцистеїну.

У ході експериментів на щурах із глаукомою з’ясувалося, що підвищення рівня гомоцистеїну не призводило до погіршення перебігу хвороби. Крім того, аналіз крові людей із глаукомою показав, що високий рівень гомоцистеїну не корелює зі швидкістю прогресування хвороби. Також глаукома не була частішою серед людей з генетичною схильністю до підвищеного рівня цієї речовини.

На основі цих результатів науковці дійшли висновку, що гомоцистеїн є не причиною, а наслідком захворювання.

Оскільки гомоцистеїн є природним компонентом обміну речовин, дослідники вирішили дослідити відповідні метаболічні шляхи як у тварин, так і у людей з глаукомою.

У результаті було виявлено кілька аномалій, зокрема порушення в здатності сітківки засвоювати певні вітаміни. Це, своєю чергою, уповільнювало метаболізм у сітківці та, ймовірно, сприяло прогресуванню захворювання.

«Ми вважаємо, що гомоцистеїн — це радше спостерігач, ніж активний учасник процесу. Підвищений рівень цієї речовини може вказувати на те, що сітківка втратила здатність використовувати певні вітаміни, необхідні для підтримки здорового метаболізму. Саме тому ми вирішили перевірити, чи може вітамінна підтримка захистити сітківку», — пояснює Джеймс Тріббл, співкерівник дослідження, доцент кафедри клінічної неврології Каролінського інституту.

У дослідах на мишах і щурах із глаукомою тваринам давали вітаміни групи B (B6, B9, B12), а також холін. У мишей із повільно прогресуючою формою глаукоми пошкодження зорового нерва було повністю зупинено. У щурів із більш агресивним перебігом хвороби її прогресування значно сповільнилося.

Цікаво, що під час експериментів дослідники не втручались у внутрішньоочний тиск, тобто позитивний ефект був досягнутий незалежно від традиційних методів лікування.

«Результати настільки обнадійливі, що ми вже розпочали клінічне випробування. Набір пацієнтів наразі триває в Офтальмологічній клініці Святого Еріка в Стокгольмі», — зазначає Джеймс Тріббл.

До участі у дослідженні залучають як пацієнтів із первинною відкритокутовою глаукомою (з повільним перебігом), так і з псевдоексфоліативною глаукомою (що прогресує швидше).

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі Cell Reports Medicine 8 травня 2025 року.

Довгострокове клінічне дослідження, результати якого опубліковані в журналі Eye and Vision, показало, що окулярні лінзи з високоасферичним дизайном (HAL) здатні значно уповільнювати прогресування міопії та осьове подовження очного яблука в дітей.

У порівнянні з екстрапольованою контрольною групою, лінзи HAL знизили прогресування короткозорості на 1,75 діоптрій і осьове подовження на 0,72 мм, що вчетверо зменшило ризик розвитку високої міопії (–6.00 D і більше). Це відкриття знаменує важливий прорив у довготривалому, безпечному й неінвазивному підході до стримування зростаючої глобальної епідемії короткозорості.

Очікується, що до 2050 року короткозорість матимуть майже 50% населення планети. На тлі цього зростаючого виклику лінзи HAL можуть відіграти ключову роль у профілактиці таких ускладнень, як відшарування сітківки та глаукома. Особливо вразливими є діти, в яких міопія часто швидко прогресує та призводить до важких форм патології, що підвищує ризик незворотної втрати зору.

Наявні методи лікування, такі як очні краплі з атропіном і спеціальні контактні лінзи, мають свої обмеження: нестача довготривалих даних, обмежений доступ до терапії, а також етичні складнощі, пов’язані з використанням контрольних груп без лікування у педіатричних дослідженнях. Це створює попит на масштабовані, доказові та безпечні інтервенції.

У дослідженні, яке провела команда офтальмологічної клініки Медичного університету Веньчжоу, взяли участь 43 дитини віком від 8 до 13 років. Замість традиційної контрольної групи дослідники застосували екстрапольовану модель на основі історичних даних, що дозволило уникнути етичних суперечностей у довготривалих спостереженнях.

Результати були переконливими: середнє прогресування міопії в групі HAL становило –1,27 D, у порівнянні з –3,03 D у контрольній групі. Осьове подовження в групі HAL сягало 0,67 мм проти 1,40 мм у контрольній когорті. Всього у 9% дітей з HAL розвинулася висока міопія, тоді як у контрольній групі — у 38%, що означає чотириразове зниження ризику.

Дослідження також виявило, що ефект уповільнення короткозорості посилюється з часом, а молодші діти демонструють більш виражену відповідь на лікування. Безпека HAL-лінз була високою: не повідомлялося про побічні ефекти, такі як запаморочення чи розмитість зору.

Попри відносно малу вибірку та залежність від змодельованих контрольних даних після другого року спостереження, результати узгоджуються з іншими дослідженнями — наприклад, дослідженням LAMP із використанням низьких доз атропіну.

«Наші результати підтверджують, що лінзи HAL — це реальна довгострокова опція для контролю короткозорості у дітей», — зазначив доктор Цзіньхуа Бао, один із провідних авторів роботи. Експерт у сфері короткозорості Марк Буллімор додав: «Використання змодельованої контрольної групи — це інноваційний підхід. Важливо також дослідити економічну ефективність HAL-лінз для широкого впровадження».

Завдяки своїй неінвазивності та легкій інтеграції в стандартну офтальмологічну практику, лінзи HAL мають потенціал радикально змінити підходи до контролю міопії, особливо в регіонах з високою поширеністю, як-от країни Азії. У перспективі дослідники планують вивчити комбінацію HAL-лінз із іншими інтервенціями — наприклад, збільшенням часу перебування на свіжому повітрі та моделюванням дотримання режиму носіння.

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі Eye and Vision 5 березня 2025 року.

Команда інженерів, програмістів та офтальмологів з Каліфорнійського університету в Берклі спільно з колегами з Вашингтонського університету розробила нову технологію стимуляції сітківки, яка дозволяє людям бачити колір, зазвичай недоступний людському зору.

У своєму дослідженні, опублікованому в журналі Science Advances, вчені ідентифікували специфічні фоторецептори у добровольців, а потім цілеспрямовано стимулювали їх, що дозволило учасникам побачити унікальний колір, який дослідники назвали “оло”.

Людське око має два основні типи фоторецепторів: паличкоподібні клітини, які забезпечують зір у темряві, та колбочки, які відповідають за сприйняття кольорів. Колбочки, у свою чергу, поділяються на три типи — L (довгі хвилі), M (середні) та S (короткі), залежно від того, яку довжину хвилі світла вони найкраще сприймають. У попередніх дослідженнях було встановлено, що між цими типами колбочок є часткове перекриття у сприйнятті світла. Дослідники зацікавилися, що станеться, якщо стимулювати лише один тип колбочок, наприклад, тип M.

Використовуючи оптичну когерентну томографію з адаптивною оптикою, вчені точно ідентифікували M-фоторецептори на сітківці кількох добровольців. Такі карти розташування фоторецепторів є унікальними для кожної людини. Потім учасників попросили зосередитися на певній точці на екрані, де лазер спрямовано виключно на M-рецептори.

Цю технологію дослідники назвали “Oz”, як данину історіям про «Чарівника країни Оз».

Серед учасників експерименту були і самі вчені. Вони повідомили, що бачили новий колір, який дослідники назвали “оло” — від букв “O”, “L”, “O”, що символізують послідовність рецепторів. За описами, цей колір нагадує яскравий насичений синьо-зелений.

Команда також продемонструвала волонтерам зображення та відео з додаванням цього кольору, що дало абсолютно новий зоровий досвід.

Вчені вважають, що ця технологія може знайти застосування у дослідженнях кольорової сліпоти, а також у майбутньому потенційно використовуватись для її корекції або моделювання зору у людей із тетрахроматизмом — рідкісною здатністю бачити чотири колірні канали замість трьох.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі ScienceAdvances 18 квітня 2025 року.

Дослідження, проведене під керівництвом дитячого офтальмолога Керолін Дрюс-Ботш з Університету Джорджа Мейсона, може стати у пригоді батькам і медичним працівникам при прийнятті рішення про подальше лікування дітей із односторонньою вродженою катарактою (UCC) після того, як зір дитини стабілізується.

У статті, опублікованій в журналі Ophthalmology, зазначено:

• Оклюзійна терапія після 4-річного віку не має суттєвого впливу на гостроту зору, тобто на здатність дитини бачити дрібні деталі на відстані.
• Оцінка зору у 4-річному віці є надійним прогностичним фактором того, якою буде гострота зору у віці 10 років.
• Менш агресивні протоколи оклюзійної терапії можуть бути виправданими в тих випадках, коли носіння оклюдера викликає значний стрес у родині або психологічний дискомфорт у дитини. Продовження агресивного лікування після 4 років навряд чи принесе значне покращення.
• Перед тим як припинити оклюзійну терапію, варто враховувати її вплив на якість життя дитини, динаміку сімейних стосунків, а також на бінокулярне поле зору та можливу наявність прихованого ністагму.

Довідка: Гострота зору — це здатність бачити дрібні деталі та розрізняти схожі візуальні об’єкти, наприклад літери “O” і “Q”. Для її оцінки використовується спеціальна таблиця, яка визначає, наскільки чітко людина бачить на різних відстанях.

Інше дослідження під керівництвом Дрюс-Ботш продемонструвало:

• Систематичне застосування оклюдера в немовлят майже вдвічі підвищує ймовірність досягнення нормального зору (0.5 або краще) у дітей з односторонньою вродженою катарактою.
• Тривале застосування оклюзійної терапії не має негативного впливу на рівень сімейного стресу або загальний розвиток дитини.

Діти з односторонньою вродженою катарактою народжуються з помутнінням кришталика в одному оці, що може призвести до сліпоти, якщо не лікувати. Після хірургічного втручання таким пацієнтам зазвичай призначається оклюзійна терапія — заклеювання здорового ока, щоб стимулювати розвиток зору в оперованому. Проте навіть за найкращих умов лікування близько половини дітей залишаються з низьким зором в ураженому оці.

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі Ophthalmology в квітні 2025 року.

Згідно з новим дослідженням, опублікованим 20 березня у журналі JAMA Ophthalmology, після пандемії COVID-19 серед школярів спостерігається зростання як поширеності, так і тяжкості рефракційного та рогівкового астигматизму.

Дослідження очолював Ка Вай Кам з Китайського університету в Гонконзі. Разом із колегами він проаналізував дані про стан зору дітей віком від 6 до 8 років, які проходили комплексні офтальмологічні обстеження у двох медичних центрах Гонконгу протягом 2015–2023 років. У дослідженні взяли участь 21 655 школярів.

Згідно з результатами, у 2015 році частка дітей з рефракційним астигматизмом щонайменше 1,0 діоптрії (D) становила 21,4%, а з рогівковим астигматизмом тієї ж сили — 59,8%. Проте в період 2022–2023 років ці показники зросли до 34,7% і 64,7% відповідно.

Порівняно з допандемічним періодом (2015–2019), ризик розвитку рефракційного астигматизму збільшився на 20%, а рогівкового — на 26%. Це відповідає відношенню шансів 1,20 і 1,26. Після врахування соціально-демографічних чинників, наявності астигматизму у батьків і короткозорості у дітей, дослідники зафіксували середнє зростання показників астигматизму на 0,04 D для рефракції та на 0,05 D для рогівки.

На думку авторів, такі зміни потребують подальшого вивчення впливу факторів середовища та способу життя на розвиток астигматизму. Адже вищі ступені цього порушення рефракції можуть негативно впливати на зір і якість життя дітей.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі JAMA Ophthalmology 20 березня 2025 року.

Команда дослідників з Веньчжоуського медичного університету та партнерських установ ідентифікувала популяцію стовбурових клітин людської сітківки, здатних регенерувати тканину ока й сприяти відновленню зору.

Втрати зору, пов’язані з дегенеративними захворюваннями сітківки, вражають мільйони людей по всьому світу. Хвороби, як-от пігментний ретиніт або вікова макулодистрофія, призводять до незворотного знищення світлочутливих нейронів. Сучасні методи лікування можуть лише уповільнити прогресування хвороби, але не здатні відновити пошкоджену тканину.

Протягом десятиліть вчені досліджували потенціал стовбурових клітин у відновленні сітківки. Проте питання, чи існують справжні стовбурові клітини сітківки у людей, залишалося відкритим. У риб і амфібій зовнішній край сітківки містить такі клітини, які постійно регенерують тканину. Чи існує аналогічна система у людини, досі викликало суперечки.

У дослідженні, опублікованому в журналі Science Translational Medicine, автори використали сучасні методи — просторову транскриптоміку й одноядерне секвенування, — щоб вивчити тканини людської сітківки на предмет наявності стовбурових клітин.

Дослідження проводилось на тканинах сітківки плодів від чотирьох донорів на 21-му тижні вагітності. За допомогою аналізу експресії генів та відкритості хроматину дослідники виявили клітини зі стовбуровими властивостями. Додаткові зразки з 16–22 тижнів гестації підтвердили їх локалізацію у периферичній частині сітківки.

Виявлені клітини розташовувалися у війковій крайовій зоні сітківки. Вони мали молекулярні ознаки, властиві самооновленню, і здатність диференціюватися в усі основні типи клітин сітківки. Подібні клітини були виявлені й в органоїдах сітківки — лабораторно вирощених моделях, що імітують структуру сітківки.

Після індукованого пошкодження в органоїдах стовбурові клітини мігрували до ураженої ділянки та створювали нові клітини сітківки. Активність генів під час регенерації відповідала тій, що спостерігається у природному внутрішньоутробному розвитку.

У мишачій моделі спадкової дегенерації сітківки трансплантовані клітини залишалися життєздатними протягом щонайменше 24 тижнів. Вони інтегрувалися в сітківку господаря, дозрівали в функціональні типи клітин і формували зв’язки з іншими клітинами. Миші, які отримували лікування, демонстрували покращену морфологію сітківки та більш виразні зорові реакції порівняно з контрольною групою.

Таким чином, людські стовбурові клітини сітківки продемонстрували здатність до регенерації тканини й відновлення зору як у фетальних зразках, так і в лабораторних моделях. Після трансплантації вони диференціювалися на фоторецептори, гангліозні та біполярні клітини, утворюючи функціональні синапси. Побічних ефектів, включно з формуванням внутрішньоочних пухлин, не зафіксовано.

У порівнянні з раніше вивченими попередниками клітин сітківки, ця популяція має ширші можливості для диференціації та довготривалу життєздатність. Отримані дані свідчать, що органоїди сітківки можуть стати перспективним джерелом людських стовбурових клітин для подальших досліджень і терапій. Однак необхідні додаткові дослідження для перевірки безпеки, імунологічної сумісності та ефективності у моделях, ближчих до людських захворювань.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі Science Translational Medicine 26.03.2025

Цифрове напруження очей: невидима загроза епохи екранів

У сучасну епоху, коли екрани стали невід’ємною частиною нашого повсякденного життя, світ охоплює тиха епідемія — цифрове напруження очей. Цей стан, який раніше розглядався як незначна проблема, нині перетворився на серйозну загрозу громадському здоров’ю, що впливає на мільйони людей у всьому світі. Зі зростанням нашої залежності від цифрових пристроїв для роботи, навчання й соціальних контактів, підвищується і ризик для зору.

Захистити очі — означає зберегти ясність зору без шкоди для здоров’я. У майбутньому впровадження технологій, дружніх до зору, та ергономічного дизайну цифрових пристроїв може стати додатковим бар’єром проти навантаження на очі.

Утім, вже зараз варто не забувати про прості речі: робити регулярні перерви, частіше моргати та не зволікати з візитом до лікаря при появі стійких симптомів. Такі дії допоможуть зберегти комфортний і чіткий зір.

Тривожна статистика

Останні дослідження свідчать, що до 50% користувачів комп’ютерів можуть відчувати симптоми цифрового напруження очей. Цей стан супроводжується сухістю, сльозотечею, свербінням, печінням, розмитістю або двоїнням зору. І хоч це може здаватися незначним дискомфортом, у тривалій перспективі симптоми можуть свідчити про хронічні захворювання, що впливають на якість життя та працездатність.

Пандемія COVID-19 лише погіршила ситуацію: через карантин та соціальне дистанціювання значно зріс час, проведений перед екранами. Це прямо корелює зі зростанням кількості випадків розладів поверхні ока, порушень зору та проявів цифрового навантаження на очі.

Що відбувається з очима?

Коли ми довго дивимося на екран, наша зорово-нервова система стикається з надмірним навантаженням. Частота моргання зменшується, а очі змушені постійно фокусуватись на близьких об’єктах, що призводить до подразнення, втоми та хронічної сухості.

Симптоми цифрового навантаження очей можуть бути як очевидними — сухість, втома, розмитість зору, — так і менш помітними: головний біль, біль у шиї. Якщо вчасно не реагувати, ці симптоми можуть набути хронічного характеру.

Попри поширену думку, синє світло від екранів — не основна причина цифрового навантаження. Воно може впливати на циркадні ритми та викликати втому, однак переконливих доказів його шкідливості для структури ока немає. Основні чинники — це погана ергономіка, тривала фокусна робота на близькій відстані та знижене моргання.

Як захистити зір?

Поведінкові стратегії:

Правило 20-20-20: кожні 20 хвилин роботи за екраном робіть 20-секундну перерву, дивлячись на об’єкт на відстані 20 футів (близько 6 метрів). Хоча ця методика ще не має глибоких досліджень, вона базується на логічному принципі — регулярного відпочинку для очей.

Ергономіка та середовище:

Освітлення: використовуйте регульовані лампи, які не створюють відблисків.

Вологість та повітря: підтримуйте нормальну вологість за допомогою зволожувача та очищувача повітря.

Розташування екрану: тримайте монітор на відстані витягнутої руки, трохи нижче рівня очей.

Розмір шрифту: збільшуйте шрифт, щоб уникнути напруження та примружування.

Медична допомога:

Якщо симптоми не зникають, зверніться до офтальмолога. Можливо, причина — у рефракційних порушеннях (наприклад, короткозорості або астигматизмі) чи синдромі сухого ока. Лікар призначить індивідуальне лікування: спеціальні окуляри, препарати або зволожуючі краплі.

Нові технології на захисті зору

Сучасні розробки відкривають нові можливості лікування. Наприклад, препарати-агоністи TRPM8, які активують рецептори холоду на поверхні ока, допомагають зменшити сухість. Також розробляються біосенсори у формі пластиру або контактної лінзи для відстеження біомаркерів у сльозовій рідині. Це може кардинально змінити діагностику та терапію захворювань поверхні ока.

Підсумок

У цифрову добу захист зору має стати пріоритетом. Вчасне розпізнавання симптомів, впровадження простих профілактичних дій і звернення до фахівців — це ключ до збереження зору, не відмовляючись від благ сучасних технологій.

Цифрове навантаження очей — проблема, яку можна вирішити. Головне — бути свідомим і піклуватися про власне здоров’я.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі The Conversation 25 березня 2025 року.

Короткозорість (міопія) — це порушення рефракції, яке призводить до розмитого бачення віддалених об’єктів. Нині вона вражає близько 30% населення світу, але за прогнозами, до 2050 року цей показник зросте до 50%.

Зміна визначення короткозорості: тепер це хвороба

Національна академія наук США (NAS) нещодавно змінила класифікацію короткозорості, визнавши її не просто аномалією рефракції, а хворобою.

Цей підхід відображає сучасні наукові дані, які підтверджують, що висока короткозорість може спричиняти серйозні патологічні зміни в оці.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) ще у 2019 році визначила короткозорість як основний фактор ризику розвитку сліпоти, якій можна запобігти.

Дослідження ірландського офтальмолога Яна Фліткрофта продемонстрували, що будь-яка форма короткозорості підвищує ризик розвитку патологій ока, причому цей ризик зростає пропорційно до ступеня міопії.

Чому короткозорість є небезпечною?

Короткозоре око має подовжену форму, що робить його більш вразливим до різних патологій.

– Збільшення довжини ока понад 24 мм спричиняє розтягнення сітківки та інших структур, що може призвести до розривів і дегенеративних змін.
– Глаукома та катаракта розвиваються швидше, а їхнє лікування при високій короткозорості є значно складнішим.
– Міопічна макулопатія — основна причина сліпоти серед короткозорих пацієнтів. Вона виникає, коли довжина ока перевищує 26 мм, що призводить до тріщин у макулі (центральній частині сітківки).

Ці тріщини незворотно знижують гостроту зору.
У важких випадках судинні порушення та крововиливи можуть нагадувати вологу макулярну дегенерацію, що значно ускладнює лікування.

Короткозорість як глобальна проблема охорони здоров’я

На щастя, існують ефективні методи контролю прогресування короткозорості:

– Оптичні методи: спеціальні окуляри та контактні лінзи з периферійним дефокусуванням.
– Фармакологічні методи: атропін у низьких дозах для зменшення подовження очного яблука.

Кожна попереджена діоптрія короткозорості знижує ризик міопічної макулопатії на 40%, що є надзвичайно ефективним способом профілактики сліпоти.

У 2015 році прямі та непрямі витрати, пов’язані з короткозорістю, включно з витратами на лікування та втрату продуктивності, становили 244 мільярди доларів США.

Ефективна корекція та контроль короткозорості допомагають зменшити цей фінансовий тягар.

Глобальна мобілізація для боротьби з короткозорістю

Визнання короткозорості хворобою змінило підхід до її лікування на рівні організацій охорони здоров’я:

– Всесвітня рада з оптометрії заявила, що контроль короткозорості має стати стандартом медичної практики.
– Всесвітнє товариство дитячих офтальмологів офіційно визнало переваги методів контролю міопії.
– Канада прийняла Закон про національну стратегію догляду за очима, який передбачає співпрацю уряду та медичних закладів для профілактики та лікування очних захворювань.

Контроль короткозорості має стати невід’ємною частиною цієї стратегії.

Щоб зробити лікування доступним, уряди повинні розглянути можливість компенсації вартості офтальмологічних обстежень для дітей та часткового покриття витрат на:

-Спеціальні окуляри для контролю короткозорості.

-Контактні лінзи з оптичними профілями.

-Атропін як фармакологічний засіб сповільнення прогресії.

Соціальна нерівність у доступі до лікування

Висока вартість спеціальних окулярів та контактних лінз стає перешкодою для багатьох сімей, що створює соціальну нерівність у доступі до лікування.

Діти з малозабезпечених сімей мають менше шансів на якісне лікування короткозорості, що може негативно вплинути на їхнє навчання та кар’єрні перспективи.

Короткозорість не лише проблема здоров’я, а й соціальна проблема, яка вимагає уваги та рішучих дій з боку держави.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі The Conversation 17 лютого 2025 року.

Згідно з новим оглядом наукових доказів, кожна додаткова година, проведена за екраном смартфона чи іншого цифрового пристрою, підвищує ризик розвитку короткозорості.

Дослідники повідомляють у JAMA Network Open, що щоденне збільшення часу перед екраном на 21% підвищує ймовірність короткозорості.

Більше того, ризик зростає пропорційно часу, проведеному за екраном.

«Ризик короткозорості значно збільшувався від однієї до чотирьох годин екранного часу, а потім продовжував поступово зростати», — зазначають автори дослідження під керівництвом Янг Кук Кім, доцента офтальмології Медичного коледжу Сеульського національного університету.

Люди, які щодня проводять за екраном чотири або більше годин, мають удвічі вищий ризик розвитку короткозорості, порівняно з тими, хто використовує цифрові пристрої менше.

Огляд припускає, що «відносно безпечним порогом» може бути менше однієї години на день, тоді як тривалість впливу понад чотири години суттєво збільшує ризик.

Очікуваний глобальний сплеск короткозорості

Дослідники прогнозують, що до 2050 року майже половина населення світу буде короткозорою.

Згідно з Американською академією офтальмології, короткозорість — це стан, при якому близькі об’єкти видно чітко, а віддалені здаються розмитими.

Наприклад, людина з короткозорістю може чітко читати книгу або карту, але погано бачить дорожні знаки та потребує окулярів або контактних лінз для керування автомобілем.

«Зростання кількості випадків короткозорості, ймовірно, спричинене факторами навколишнього середовища, які характерні для урбанізованих суспільств. Основними причинами є збільшення навантаження на зір при роботі на близькій відстані та скорочення часу, проведеного на відкритому повітрі», — зазначають дослідники.

Смартфони, планшети та інші цифрові пристрої внесли значні зміни у звичні зорові навантаження.

«Діти починають користуватися цифровими пристроями у все молодшому віці та проводять дедалі більше часу перед екранами. Це створює нагальну потребу у глибшому розумінні впливу екранного часу на ризик розвитку короткозорості», — підкреслюють автори дослідження.

Доказова база: як екранний час впливає на зір

Дослідники проаналізували дані 45 попередніх досліджень, у яких взяли участь понад 335 000 осіб.

Вони виявили чіткий зв’язок між тривалістю екранного часу та ризиком короткозорості.

Чим більше часу людина проводить за екраном, тим вищий ризик розвитку короткозорості.

При цьому ефект екранного часу є незалежним від інших факторів, таких як читання або письмо.

«Ймовірно, що використання цифрових пристроїв та інші види роботи на близькій відстані разом впливають на ризик короткозорості, підсилюючи один одного», — пояснюють дослідники.

Як зменшити ризик короткозорості?

Дослідники застерігають, що просте скорочення часу перед екраном на користь читання книг або письма не є ефективною стратегією профілактики.

«Для зменшення ризику короткозорості необхідно не лише скорочувати час, проведений за екраном, але й зменшувати загальне навантаження на зір при роботі на близькій відстані. Водночас слід активно збільшувати час, проведений на свіжому повітрі», — зазначають автори дослідження.

Таким чином, найкращий підхід — це поєднання обмеження екранного часу та збільшення перебування на вулиці.

Оригінальне дослідження було опубліковане в JAMA Network Open 21 лютого 2025 року.

Мультицентрове дослідження, проведене вченими з Державної ключової лабораторії офтальмології в Китаї, описало нове рідкісне захворювання сітківки у дітей, що виникає після перенесеного гарячкового стану. Дослідження деталізує гіперакутну зовнішню дисфункцію сітківки (HORD) — патологію, яка супроводжується раптовою двосторонньою втратою зору, порушенням функції фоторецепторів і варіабельним відновленням зорових функцій.

Результати були опубліковані у журналі JAMA Ophthalmology.

Клінічна картина та результати дослідження

Вісім дітей віком від 3 до 7 років перенесли тяжку, раптову втрату зору приблизно через два тижні після гарячкового захворювання. Незважаючи на початкове значне зниження гостроти зору, більшість пацієнтів продемонстрували значне покращення центрального зору протягом року.

Детальне обстеження сітківки за допомогою сучасних методів зображення виявило характерні порушення еліпсоїдної зони (EZ) та зовнішньої пограничної мембрани (ELM).

Електроретинографія (ERG) показала зниження реакції паличкових і колбочкових клітин, навіть у тих випадках, коли гострота зору покращувалася.

Пацієнти не мали в анамнезі порушень зору. Для підтвердження діагнозу проводилося:
– Мультимодальне зображення (кольорові фото очного дна, ультраширокопольна візуалізація, ОКТ, флуоресцентна ангіографія, аутофлуоресценція та ERG).
– Генетичний та серологічний аналіз для виключення спадкових імунних та аутоімунних порушень.
– Імуносупресивна терапія (кортикостероїди, внутрішньовенний імуноглобулін, метотрексат).

Перебіг хвороби та відновлення

На момент звернення гострота зору пацієнтів була дуже низькою, у деяких випадках — нижчою за здатність правильно рахувати пальці.

ОКТ показало значну втрату EZ та ELM, хоча очне дно не демонструвало явних змін.

До четвертого тижня почалося часткове відновлення макули.

Через рік 88% пацієнтів (7 із 8) досягли гостроти зору 20/40 або вище, а 50% (4 із 8) досягли 20/25.

Макулярні EZ та ELM залишалися інтактними у 75% та 88% очей, але периферійні ділянки сітківки залишалися ураженими.

Реакції паличок і колбочок на ERG залишалися слабкими, попри покращення зору.

Системні аналізи не виявили інфекційних або аутоімунних тригерів, хоча у двох пацієнтів було виявлено специфічні антитіла до сітківки (anti-PKCγ та anti-Ri).

Можливі механізми та патогенез HORD

Коментарі офтальмологів Тімоті Бойса та Яна Хана (Університет Айови), опубліковані в JAMA Ophthalmology, припускають, що HORD може бути новим запальним захворюванням сітківки.

Вчені відзначають подібність HORD до аутоімунного енцефаліту і припускають, що патологія може бути зумовлена імунною відповіддю, опосередкованою антитілами.

Ранні результати ОКТ показали ознаки гострого запалення, включно з вітритом, васкулітом та інтраретинальними гіперрефлективними точками, що може вказувати на імунне пошкодження сітківки.

Відмінності HORD від інших захворювань сітківки

HORD має деякі схожі риси з іншими рідкісними захворюваннями сітківки, але також має унікальні відмінності:

MEWDS (Синдром множинних швидкоплинних білих крапок) → HORD не має характерних білих плям.

AZOOR (Гостра зональна прихована зовнішня ретинопатія) → HORD характеризується двостороннім ураженням та частковим відновленням.

np-AIR (Непаранеопластична аутоімунна ретинопатія) → HORD розвивається у дітей та має гіперакутний перебіг.

Ці відмінності дозволяють класифікувати HORD як окремий клінічний синдром.

Подальші дослідження та майбутні перспективи

HORD потребує подальших досліджень для визначення:
– Точної етіології та тригерних механізмів.
– Оптимальних методів лікування.
– Довгострокових прогнозів для пацієнтів.
– Можливих біомаркерів, зокрема нових антитіл до сітківки.

Автори підкреслюють, що вивчення HORD може допомогти розширити розуміння аутоімунних та запальних захворювань сітківки.

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі JAMA Ophthalmology 13 лютого 2025 року.