У дослідженні anti-PD1 моноклональних антитіл в якості імунотерапії, було виявлено можливі переваги у виживанні пацієнтів з метастатичною увеальною меланомою, які реагують на лікування пембролізумабом.
Увеальна меланома є рідкісною пухлиною, але вона найбільш поширена серед злоякісних новоутворень ока. Метастатичне поширення є зазвичай швидким, навіть, незважаючи на радикальне лікування первинної пухлини. Печінка є найпершою мішенню для метастазів, оскільки її ураження відбувається приблизно у 90% випадків. Такі метастази є зазвичай мультифокальними, що обмежує можливість проведення локально-регіональної процедури. Прогноз метастатичної хвороби для більшості пацієнтів несприятливий, і стандартних методів лікування досі не встановлено.
Раніше пропонувались кілька підходів до лікування метастатичної увеальної меланоми, але майже після усіх них слідували клінічні випробування на шкірній меланомі. Серед системних терапій використовувалась хіміотерапія. Однак, вона давала досить погані результати, враховуючи середню виживаність, яка становила менше 15 місяців. Інгібітори контрольних точок імунної відповіді стали використовуватись і для увеальної меланоми після їх впровадження для терапії шкірної меланоми, хоча їх випробування не включали очну меланому. Іпілімумаб має незначну активність як у ще не лікованих пацієнтів, так і у тих, що отримували попереднє лікування. У пацієнтів, що отримували попереднє лікування, описується частота відповіді 8% і стабілізація захворювання у 24% при використанні пембролізумаба. Схожі дані були отримані і при застосуванні атезолізумабу і ніволумабу. Середня виживаність без прогресії, в цьому випадку, становила 3 місяці.
На даний час відсутні проспективні клінічні дані про ефективність інгібіторів контрольних точок імунної відповіді у нелікованих пацієнтів. Тому, враховуючи усі вищенаведені дані, було проведено проспективне обсерваційне когортне дослідження пембролізумаба як препарату першої лінії лікування у пацієнтів з метастатичною увеальною меланомою.
Дослідження включало 17 пацієнтів. Кінцевими точками були виживання без прогресування, частота відповіді на лікування, клінічна користь, загальна виживаність та переносимість. Учасниками було призначено, в середньому, вісім циклів внутрішньовенного введення пембролізумабу в дозі 2 мг/кг кожні три тижні. Діапазон циклів призначення варіював від 2 до 28, до прогресування захворювання, токсичності, або скасування згоди. Як повідомляється, токсичність була досить м’якою.
Двоє пацієнтів досягли часткової відповіді, і не мали прогресування після 19.4, та 28.9 місяців (частота відповіді – 11.7%). Обидва учасники ще проходили курс лікування на момент аналізу даних. Хвороба стабілізувалась у шести пацієнтів, і прогресувала у дев’яти. Вважається, що вісім із 17 пацієнтів (47%) досягли клінічної користі.
Виживаність без прогресування становила 3.8 місяців для усіх пацієнтів; 9.7 місяців для тих, чий інтервал між діагностуванням первинної пухлини і метастатичною хворобою був довший, ніж 5 років; та 2.6 місяців для пацієнтів у яких такий інтервал був менший п’яти років.
Як зазначають автори дослідження, рецидив через 5 років після діагностування первинної пухлини можна вважати параметром для вибору пацієнтів, які можуть отримувати більшу користь від імунотерапії.
Хоча ефективність пембролізумабу не сильно відрізняється від інших засобів для лікування метастатичної увеальної меланоми, пацієнти з відповіддю на препарат мали гарний контроль захворювання.
Результати дослідження є важливими та обіцяючими. Імунна біологія увеальної меланоми потребує подальшого вивчення та кращого розуміння для більш прицільного ураження таких пухлин імунотерапією. Можливо, що “запалення” пухлини різними імунотерапевтичними, хіміотерапевтичними або радіотерапевтичними методами може сприяти більш надійній імунній відповіді.
Оригінальне дослідження було опубліковане в липні 2019 року.
