Історично, шви почали використовуватись в офтальмологічній хірургії з кінця 1800-х років, коли Williams (1865) і Kuhnt (1883) запропонували використовувати тонкі шовкові нитки для закриття корнеосклеральних розрізів при хірургії катаракти. Проте, лише в 1930-х роках нові технології стерилізації, в поєднанні з досягненнями в хімічній промисловості, дозволили розпочати надійне виробництво синтетичних ниток медичного призначення (тобто таких, що складаються з органічних полімерів). Ці нововведення дозволили також змінити конструкцію ниток, діаметр і склад, що було спрямовано на зміну ключових параметрів продуктивності таких як: міцність на розрив, опір тканині, здатність до абсорбції і податливість. Дійсно, огляд нинішніх каталогів офтальмологічного шовного матеріалу показує наявність надзвичайно різноманітних варіантів для вибору.
Мікрофотографії (оригінальне збільшення × 10), що показують 6-0 нитки із (A) покритого поліглактину 910 (синтетичні, плетені), (B) чорного шовку (натуральні, плетені), (C) нейлону (синтетичні, монофіламентні), (D) поліпропілену (синтетичні, монофіламентні), (Е) простого кетгуту, що швидко абсорбується (природні, монофіламентні), і (F) хромованого кетгуту (природні, монофіламентні).
Шви слід розглядати як хірургічні пристрої. Вони використовуються в офтальмологічній хірургії для закриття ран, прикріплення пристроїв (таких як дренажні імплантати при глаукомі та внутрішньоочні лінзи), забезпечення тракції і зв’язування судини або трубок. Вони не призначені для забезпечення довготривалої структурної підтримки тканин або для закриття ран інфікованих або тих, що знаходяться під значним натягом. Оскільки шви є стороннім тілом, завжди потрібно докладати зусиль, щоб мінімізувати їх кількість та об’єм використання.
Міцність на розрив шва є критичною механічною властивістю. Загалом, міцність на розрив повинна точно відповідати, але не значно перевищувати міцність на розрив тканини і напруження, якому шов піддається. Наприклад, людські екстраокулярні м’язи генерують максимальну силу приблизно у 100 г. Використання істотно більш міцних ниток не дає додаткових структурних переваг, а лише додає об’єм. Однак, для встановлення нормативних значень розтягування для тканин ока і відносного впливу багатьох різних факторів, які можуть бути присутніми при патологічних станах і старінні, необхідно набагато більше біомеханічних досліджень.
Одиниця міцності на розрив нитки визначається як осьове зусилля, необхідне для розриву нитки (наприклад, 6-0 поліглактин 910 без вузлів буде розриватися приблизно при 625 г), поділене на її площу поперечного перерізу. Ефективна міцність на розрив шва зменшується приблизно на 50% при наявності вузла (тобто, на значення міцності на розрив вузла). При цьому, найслабше місце буде в основі вузла. Цю слабкість створюють гостре перегинання нитки на вузлі, в поєднанні зі стисненням волокон,. При виборі ниток мають грати важливу роль і кілька інших ключових властивостей. Три найважливіших властивості включають: податливість, опір тканині і здатність до абсорбції. Податливість, або жорсткість, визначається як здатність нитки до деформації та зав’язування в вузол. Це важлива характеристика і, як правило, вона краща у плетених ниток, ніж у монофіламентів. Вона має тенденцію до зниження, при збільшенні діаметру нитки або калібру. Сильно податливі нитки, такі як шовк, поліглактин 910 і поліестер, легко зав'язуються і демонструють слабку пам’ять форми. Хоча немає прямої залежності між податливістю і міцністю на розрив, обплетення забезпечує високу міцність при розтягуванні зі збереженням істотної податливості.
Опір тканині відображає фрикційні властивості нитки. Монофіламентні нитки, такі як нейлон, поліпропілен (наприклад, Prolene; Ethicon, Inc., Bridgewater, NJ), і полідіоксанон (наприклад, PDS; Ethicon, Inc.) демонструють набагато нижчий опір тканині, ніж плетені нитки (наприклад, шовк, поліглактин 910, Dexon [Medtronic, Inc., Langhorne, PA] або поліестер). Незважаючи на те, що опір тканині зазвичай є несприятливою характеристикою, посилене тертя між нитками, або між ниткою і тканиною, може запобігти ковзанню і допомогти укріпити вузол при його формуванні. Опір тканині суттєво зменшується в деяких плетених швах шляхом нанесення поверхневого покриття, такого як стеарату кальцію на поліглактин 910 або воску на шовк.
Іншою критично важливою характеристикою є здатність до абсорбції або розкладання. Хоча більшість швів з часом псуються, ті, які втрачають більше 50% своєї початкової міцності менш ніж за 60 днів, вважаються здатними до абсорбції. Синтетичні шви, що абсорбуються, розкладаються шляхом гідролізу, тоді як кетгутові шви, які виготовляються з очищених ниток серозних оболонок великої рогатої худоби або підслизової оболонки кишечника, розщеплюються протеазами. Кінетика поглинання залежить від хімічного складу, присутності добавок (наприклад, солей хрому на кетгуті) і калібру.
Абсорбція є поступовим, безперервним, майже лінійним процесом, який починається негайно. Міцність на розрив зменшується швидше, ніж шовний об’єм. Наприклад, 6-0 поліглактин 910 втрачає 50% своєї початкової міцності на розрив протягом приблизно 3 тижнів. Важливо, щоб швидкість поглинання була максимально близькою до кінетики процесу загоєння. Ідеальний шов забезпечує 100% передбачуваної міцності на розрив протягом часу, який він потребує, яка потім швидко і повністю зникає. Незважаючи на те, що нині неможливо налаштувати шви щодо цієї специфікації, нерозумно припускати, що продовження технічного прогресу в кінцевому рахунку не зробить це реальністю.
Вибір найбільш доречного шва для відповідної ситуації безумовно залежить від багатьох факторів. Співставлення біомеханічних параметрів і параметрів загоєння конкретних тканин очей з експлуатаційними властивостями різних ниток і голок має сенс. Отже, наступного разу, коли ви матиме потребу в накладанні шва, подумайте, чому це найкращий вибір. Кожне проколювання є важливим.
Оригінальна стаття була опублікована в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 20 вересня 2017 року.
