Спадкові дегенерації сітківки (СДС, англ. IRD — inherited retinal degenerations) — це група генетичних захворювань, які зумовлюють прогресивну втрату зору внаслідок загибелі фоторецепторів — світлочутливих клітин сітківки. Причиною цього є мутації в генах, критично важливих для функціонування та виживання фоторецепторів.

Генна терапія вже давно розглядається як перспективна стратегія для відновлення або збереження зору. Проте більшість існуючих методів орієнтовані на ранні стадії захворювання, коли ще не настала значна загибель фоторецепторів. Це створює серйозну прогалину в терапевтичних можливостях для пацієнтів, яким діагноз встановлюється на пізніших етапах.

Прорив у Penn Vet: потужні промотори для дегенерованої сітківки

Дослідники з Відділу експериментальної терапії сітківки Школи ветеринарної медицини Університету Пенсильванії (Penn Vet) у співпраці з іншими установами повідомили про створення нового набору високоспецифічних промоторів для фоторецепторів. Результати опубліковані в журналі Molecular Therapy.

Команду очолювали:

• д-р Рагхаві Судхарсан, доцент експериментальної офтальмології Penn Vet
• проф. Вільям А. Белтран, керівник відділу, професор офтальмології імені Корінн Р. Генрі Бауер

Вчені розробили чотири нові короткі ДНК-послідовності (промотори), які ефективно активують терапевтичні гени в паличках і колбочках навіть тоді, коли понад половина фоторецепторів уже втрачена.

«Ці промотори працюють як молекулярні перемикачі, які активують цільові гени безпосередньо в клітинах, що збереглися, забезпечуючи високу експресію навіть на пізніх стадіях захворювання», — пояснює Судхарсан.

Вищі за ефективністю, менші за розміром

У порівнянні зі стандартним промотором GRK1, нові конструкції продемонстрували вищу силу та специфічність експресії, зокрема промотори на основі гену GNGT2. Вони були активними як у паличках, так і в колбочках, і мають розмір менше 850 пар основ, що робить їх ідеальними для доставки за допомогою аденоасоційованого вірусу (AAV).

Більшість традиційних промоторів для колбочок є значно більшими і можуть не поміститися в межах обмеженого обсягу AAV-векторів.

«Малий розмір і клітинна специфічність знижують ризик побічних ефектів і зменшують потенційні імунні реакції — ключові фактори при розробці безпечної довготривалої терапії», — зазначив Белтран.

Як це вдалося?

Команда використала поєднання in silico моделювання, транскриптомного аналізу та in vivo тестування на великих тваринних моделях, які імітують людські форми IRD. Відповідно, тестування проводилося не в клітинних культурах чи органоїдах, а в повноцінних клінічно релевантних умовах.

Серед найбільш перспективних промоторів — ті, що отримані з генів GNGT2, IMPG2 та PDE6H, які демонстрували стабільну та високо специфічну експресію після доставки через AAV у сітківки собак з дегенеративними захворюваннями сітківки.

«Це дослідження відкриває новий шлях до генної терапії для пацієнтів на пізніх стадіях IRD — саме там, де наразі відчувається найбільший дефіцит ефективних методів лікування», — підсумовує Судхарсан.

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі Molecular Therapy 21 травня 2025 року.

Попереднє клінічне випробування продемонструвало, що недорогий і давно схвалений препарат проти ВІЛ — ламівудин — може значно покращити зір у пацієнтів із діабетичним макулярним набряком (ДМН). Це ускладнення діабету є однією з основних причин втрати зору, а ламівудин потенційно є більш ефективним і доступним варіантом лікування порівняно з існуючими методами. На відміну від традиційних ін’єкцій у око, цей препарат приймається перорально, що робить його зручнішим для пацієнтів.

Доступне лікування — значний прорив

«Пероральна терапія, яка покращує зір при ДМН, є справжнім проривом, адже вона може замінити часті, а іноді й щомісячні ін’єкції в око», — зазначила д-р Джаякрішна Амбаті, директор Центру передових досліджень зору UVA Health.

На додаток до зручності, ламівудин має інший механізм дії, ніж препарати анти-VEGF, що дає змогу розглядати комбіновані терапії у майбутньому.

Клінічне дослідження в Бразилії

Команда дослідників з Федерального університету Сан-Паулу (Бразилія) під керівництвом д-р Феліпе Перейри та д-р Едуардо Бучеле Родрігеса провела рандомізоване дослідження за участю 20 дорослих пацієнтів із ДМН. Їх випадковим чином розподілили на дві групи: одна отримувала ламівудин, інша — плацебо. Через чотири тижні обидві групи також почали отримувати ін’єкції бевацизумабу.

Результати: швидке та значне покращення зору

• До ін’єкцій: пацієнти, які приймали ламівудин, покращили здатність читати на 9,8 літер (майже 2 рядки на таблиці), тоді як у групі плацебо цей показник навіть знизився на 1,8 літери.
• Після ін’єкцій бевацизумабу: покращення в групі ламівудину склало 16,9 літер (понад 3 рядки), тоді як у групі плацебо — лише 5,3 літери.

Ці результати свідчать, що ламівудин може бути ефективним як самостійно, так і в комбінації з анти-VEGF терапією.

«Це має особливе значення для регіонів з обмеженим доступом до офтальмологічної допомоги», — наголосив Амбаті.
«Таблетка вартістю 20 доларів на місяць, яка забезпечує результати, порівнянні з ін’єкційною терапією вартістю до 2000 доларів, може змінити правила гри як для пацієнтів, так і для систем охорони здоров’я».

Механізм дії та подальші перспективи

Ефективність ламівудину при ДМН пов’язана з його здатністю блокувати інфламасоми — компоненти імунної системи, що сприяють розвитку набряку. Команда Амбаті також розробила безпечнішу модифікацію препарату — K9, яка зберігає терапевтичний ефект без побічної дії.

«Ми вже плануємо клінічні випробування K9», — додав Амбаті, професор кафедри офтальмології Медичної школи Університету Вірджинії.

Ці дослідження — частина ширшої програми з вивчення нуклеозидних інгібіторів зворотної транскриптази (НІЗТ) — препаратів проти ВІЛ, які також можуть знижувати ризик хвороби Альцгеймера, цукрового діабету та вікової макулодистрофії. Це напрям, який Амбаті називає “археологією великих даних”, коли старі препарати отримують нове життя завдяки аналізу медичних баз.

Оригінальне дослідження опубліковане на порталі Cell 27 травня 2025 року.

Нове дослідження, опубліковане в JAMA Ophthalmology, виявило, що тривале використання низькоінтенсивної червоної світлотерапії (RLRL) для контролю міопії у дітей може призвести до зниження щільності колбочок у парацентральній області фовеа та інших тонких змін сітківки.

Основні результати дослідження

• У ретроспективному когортному дослідженні взяли участь 99 дітей з міопією віком від 5 до 16 років. Серед них 52 дитини отримували щоденну RLRL-терапію протягом понад 12 місяців, а 47 дітей не проходили таке лікування.
• Використовуючи адаптивну оптику скануючої лазерної офтальмоскопії (AOSLO), дослідники виміряли щільність колбочок уздовж чотирьох меридіанів сітківки від центру фовеа до ексцентричності 4°.
• У дітей, які проходили RLRL-терапію, спостерігалося зниження щільності колбочок, особливо в межах 0,5 мм від центру фовеа. Зокрема, на відстані 0,3 мм у скроневій області різниця становила −2,1 × 10³ клітин/мм² порівняно з контрольною групою (P = 0,003).
• У 11 очах були виявлені аномальні сигнали сітківки — 7 у дітей з тривалим використанням RLRL, 3 у дітей з короткочасним використанням та 1 у контрольній групі. Ймовірність виявлення таких аномалій була вищою у групі RLRL (відношення шансів 7,23; P = 0,02).
• У одного пацієнта з групи лікування було виявлено кістозне утворення в шарі гангліозних клітин, яке зникло через 3 місяці після припинення терапії.

Клінічні висновки

Автори дослідження зазначають, що хоча RLRL-терапія може бути ефективною для контролю прогресування міопії, вона може перевищувати межі толерантності тканин, спричиняючи несподіяну шкоду, зокрема в шарі гангліозних клітин. Вони підкреслюють необхідність подальших досліджень для оцінки довгострокової безпеки та ефективності цієї терапії.

Це дослідження підкреслює важливість ретельного моніторингу пацієнтів, які проходять RLRL-терапію, та обережного підходу до її призначення, особливо враховуючи потенційні ризики для сітківки.

Оригінальне дослідження опубліковане в журналі JAMA Ophthalmology 24 квітня 2025 року.