В обсерваційному дослідженні John D. Emhardt та колег, було продемонстровано, що у 54% дітей під загальною анестезією зі спонтанним диханням, розвивалось апное після інстиляції 5% крапель Повідон-йоду. Через дизайн даного дослідження, на жаль, не було виявлено механізму розвитку апное. Для вивчення вищевказаного ефекту, в Південній Кароліні було проведено рандомізоване, одинарне сліпе дослідження.

Дослідження включало 100 пацієнтів віком від 2 до 17 років, які проходили хірургічне втручання з приводу косоокості. Їх було розподілено на дві групи. Перша отримувала очні краплі балансованого сольового розчину (контрольна група), а друга – 5% розчин Повідон-йоду. Пацієнти не знали, які саме краплі вони отримували, і, хоча, дослідження було одинарним сліпим, статист також не знав про призначені препарати для аналізу аж до моменту отримання результатів. Критеріями виключення стали: історія побічних реакцій на йод, історія захворювань щитовидної залози, необхідність інтубування трахеї, протипоказання до Севофлурану, або небажання/нездатність дати згоду на участь в дослідженні.

Анестезію індукували Севофлураном із киснем через лицеву маску. Після досягнення відповідної глибини наркозу, в периферичну вену був встановлений катетер, і була застосована ларингеальна маска відповідного розміру.

Жоден із пацієнтів контрольної групи не зазнав значних змін дихання. Тридцять із п’ятдесяти (60%) пацієнтів групи Повідон-йоду мали сповільнення дихання протягом перших шести вдохів після інстиляції очних крапель (P < .001). Середній час паузи дихання у цих 30 пацієнтів становив 18.5 секунд (діапазон від 4.36 до 96.2 секунд). Серед основної групи, діти із попередньою історією тонзилектомії, аденоїдектомії та/або двосторонньої мірінготомії, мали в 7.2 рази більший ризик відчувати проблеми із диханням після застосування очних крапель Повідон-йоду.

За даними авторів дослідження, найбільш ймовірною причиною появи апное є активація тригеміно-кардіального рефлексу. Найбільш вірогідний тригеміно-кардіальний рефлекс – це дайвінг-рефлекс або носоглотковий рефлекс. Дайвінг-рефлекс характеризується уповільненням дихання після занурення обличчя у воду. І стимуляція рецепторів лоба та очей є чутливим тригером дайвінг-рефлексу у людини.

Схематичне зображення дайвінг-рефлексу у людини. Пунктирними лініями позначено процес інгібування, цілими – стимуляція. Сигнали від рецепторів на обличчі поступають в довгастий мозок, де впливають на інтегровані серцево-судинний та респіраторний центри. Звідти вплив поширюється на легені, серце і артеріоли, під час чого задіяні як симпатична, так і парасимпатична нервові системи. 

Більшість випадків тригеміно-кардіального рефлексу, що виникають під час наркозу, можна ефективно регулювати шляхом припинення стимулюючого подразника або введення антихолінергічного препарату. Однак, є повідомлення про важкі випадки тригеміно-кардіального рефлексу, які були резистентними до лікування.

Оригінальне дослідження було опубліковане в Journal of Pediatric Ophthalmology & Strabismus 20 листопада 2019 року.