Відповідно до нещодавно опублікованого звіту Американської Академії Офтальмології (ААО), екстраокулярна ін’єкція ботулотоксину типу А (ВТХА) дозволяє досягти результатів схожих до результатів хірургії непаралітичної, нерестриктивної горизонтальної косоокості.
“ВТХА – це хороша альтернатива хірургії косоокості в певних клінічних ситуаціях, – повідомляє у електронному листі для Reuters Health Dr. Gil Binenbaum, клінічний речник Children’s Hospital of Philadelphia, – Обома способами можна успішно лікувати косоокість, і кожен підхід має свої переваги і недоліки, які можуть зробити його кращим у певній ситуації”.
Посилаючись на звіт, опублікований в журналі Ophthalmology, він сказав: “Хоча кількість доказів рівня І є низькою, все ще є достатньо послідовні докази у багатьох дослідженнях, які показують ефективність ВТХА при косоокості. І також є рандомізовані докази клінічних досліджень, що ВТХА є ефективною альтернативою реопераціям, коли хірургія попередньо вже була проведена”.
“Наш систематичний огляд демонструє, що в цілому література чітко показує, що ВТХА та хірургія м’язів ока при базовій косоокості має показники моторної успішності, які можна порівнювати, – продовжує він, – Однак, існують обмежені докази сенсорних результатів, і є підстави думати, що затримка в часі, яка виникає протягом кількох сеансів ін’єкцій ВТХА, необхідних для досягнення гарного вирівнювання, може негативно вплинути на сенсорні результати, якщо порівнювати із хірургією м’язів очей, під час якої вирівнювання досягається значно швидше”.
“Офтальмологи, які лікують косоокість, можуть розглянути можливість додання ВТХА до свого озброєння, – каже він, – Це легко і швидко виконувати, і може бути таким же ефективним, як і хірургія, а для деяких дітей, навіть, краще. Тож слід обговорити із батьками усі відносні деталі і недоліки”.
Dr. Binenbaum із колегами шукали літературу аж до 2021 року, і знайшли 14 статей, які відповідали критеріям включення у дослідження: рандомізовані чи нерандомізовані порівняльні дослідження, або серії випадків із якнайменш 50 пацієнтами, які оцінювали б введення ВТХА в екстраокулярні м’язи для первинної або повторної терапії горизонтальної, непаралітичної, нерестриктивної косоокості із періодом спостереження не менше півроку.
Дослідження включало два рандомізованих клінічних випробування, три нерандомізовані порівняльні дослідження та дев’ять серій випадків. П’ять порівняльних досліджень були оцінені на ІІ рівень доказовості, а дев’ять серій випадків – на ІІІ рівень.
Успішні моторні результати після ін’єкції ВТХА були відносно послідовними у чотирьох із п’яти порівняльних дослідженнях на рівні 60% після коригування зсуву диференціального відбору в одному дослідженні. Результати після операції не сильно відрізнялись від результатів із ВТХА, варіюючи від 66% до 77%, із середнім періодом спостереження від 23 до 75 місяців.
У п’ятому дослідженні ІІ рівня доказовості успіх був значно вищим при введенні ВТХА, аніж при проведенні оперативного лікування (94% проти 72%).
Серія випадків із ІІІ рівнем доказовості продемонструвала вищі показники моторного успіху від 87% до 89%, коли ВТХА вводився одночасно у два м’язи у дітей; показники були нижчими у дорослих, введення токсину яким проводилось в один м’яз.
Dr. Sean Donahue, Sam та Darthea Coleman з кафедри офтальмології Vanderbilt University School of Medicine в Нешвіллі, та завідувач відділення дитячої офтальмології Monroe Carell Jr із Children’s Hospital у Вандербілті, прокоментували це дослідження у електронному листі до Reuters Health.
“Це дуже важливий звіт, написаний кількома поважними дитячими офтальмологами. Ботокс спочатку був розроблений для лікування дітей та дорослих із косоокістю, але не досяг популярності, яку має стандартна хірургія. Більшість дитячих офтальмологів не хоче використовувати ботокс як основне лікування у дітей із косоокістю. Я вважаю, що так відбувається головним чином через те, що їх особистий досвід не підтримує уявлень про подібність показників різних методів. Такі документи вимагають, щоб ми зробили паузу і подумали, чи слід знову розглядати лікування ботоксом і проводити окремий набір таких пацієнтів”, – підбиває підсумки Sean Donahue.
Оригінальна стаття була опублікована на порталі Medscape 2 серпня 2021 року.
