Серед військовослужбовців бойова травма ока є значною причиною захворюваності та складає велику частку ушкоджень. Хоча незначні травми ока можуть призвести до тимчасового зниження гостроти зору, тяжка травма ока може закінчитися повною втратою зору. Залежно від механізму травми, бойова травма ока може супроводжуватися іншими системними ушкодженнями, наявність яких може ускладнити одужання пацієнта. Значний відсоток політравми становить черепно-мозкова травма (ЧМТ) – так звана характерна травма жертв у конфліктах в Іраку та Афганістані. За даними Міністерства оборони та Центру травм головного мозку ветеранів (DVBIC), у всьому світі, з 2000 по 2019 рік, було зафіксовано понад 400 000 військовослужбовців дійсної служби з вперше встановленим діагнозом ЧМТ. Попереднє дослідження показало, що бойова травма ока і ЧМТ часто зустрічаються разом, причому дві третини всіх бойових травм ока пов’язані з черепно-мозковою травмою. У літературі було описано дефіцит зору та його дисфункції за наявності ЧМТ, однак, вплив самої бойової травми ока і, можливо, додатковий вплив ЧМТ на інші аспекти зору та здоров’я людини через роки після травми залишаються погано вивченими. І метою нещодавно опублікованого дослідження у Military Medicine було вивчити саме цю тему.
Це було одноцентрове проспективне обсерваційне дослідження до якого було включено військовослужбовців США (n = 88) з бойовою травмою ока, які проходили лікування в Національному військово-медичному центрі Уолтера Ріда. Учасники заповнили Опитувальник візуальних функцій Національного інституту ока (VFQ-25) під час зарахування до дослідження та під час подальшого спостереження (>1 року), а також залучались до додаткових опитувань: анкета нейроповедінкових симптомів, коротке опитування про медичні результати з 36 пунктів (SF-36) та анкета адаптивності Мейо-Портленд.
Результати проходження тесту VQF-25 в моменті зарахування в дослідження і під час періоду спостереження показали статистично значиме збільшення медіанних показників для активності на близькій відстані (початок: 75.0, спостереження 83.3; P = .004) та периферичного зору (початок: 50.0,спостереження: 75.0; P = .009), а також у складених балах (початок: 79.5, спостереження: 79.8; P = .022). Порівнюючи тих, хто мав (n=78) і хто не мав (n=8) ЧМТ в анамнезі, суттєвих відмінностей у медіанних змінах складених балів VQF-25 знайдено не було. Однак, учасники із ЧМТ в анамнезі мали значно нижчі бали за шкалою загального стану здоров’я SF-36.
Популярність нетрадиційних боєприпасів, таких як саморобні вибухові пристрої, в останніх конфліктах спричинила розповсюдженсть різних патернів поранень серед втрат американських військових. Впливи вибухів на сучасних полях бою призвели до поширення різного ступеня тупої та проникаючої травми, яка залучає кілька систем тіла, включаючи голову, шию та обличчя. Операції в Іраку та Афганістані показали вищі показники бойової травми ока порівняно з попередніми війнами. Частота вибухів у цих конфліктах також має вплив на значну кількість випадків ЧМТ серед осіб, поранених ворожими силами. Тому не дивно, що ЧМТ є одним з найпоширеніших ушкоджень, пов’язаних із бойовою травмою ока.
У цьому дослідженні різні механізми вибуху становили причину майже 70% травм учасників. Більшість учасників мали одностороннє ураження очей, і переважна більшість із них мала ЧМТ. Хоча 93% учасників мали відносно хорошу гостроту зору кращого ока (максимально корегована гострота зору ≥20/40), травми, прямі чи опосередковані, мали вимірюваний вплив на їх функціональний стан та загальне самопочуття з часом.
Через, в середньому, дев’ять років після травми показники якості життя, пов’язані із зором, за оцінкою VFQ-25, в основному, не змінилися. Схоже на те, що учасники стали мати менше труднощів із периферичним зором та виконанням дій на близькій відстані після травми; однак результати, засновані на інших параметрах, таких як загальний зір, очний біль, діяльність на відстані, колірний зір, соціальне функціонування, психічне здоров’я, залежність від інших, водіння та загальний стан здоров’я, здавалося, нічим не відрізнялися від початкового опитування.
При аналізі скомпонованих балів VFQ-25 (початковий: 79,5, подальший: 79,8; P = ,023), результати свідчать про те, що пов’язана із зором якість життя із часом, здається, покращується, оскільки половина опитуваних мала вищі бали під час подальшого спостереження. Якщо порівнювати дані, зважаючи на наявність чи відсутність ЧМТ, то покращення показників від початкового опитування до опитування під час спостереження статистично не відрізнялося. Хоча цей висновок має проблеми зі статистичною ефективністю через невеликий розмір вибірки в групі без ЧМТ. Багатоваріантний регресійний аналіз припускає, що на загальну якість життя, пов’язану із зором, може впливати кінцева гострота зору гіршого ока, але не інші предиктори.
Ті, у кого гострота зору становить 20/40 або вище в гіршому оці, швидше за все, матимуть кращі результати, що, ймовірно, може бути пов’язано з фактично неушкодженим бінокулярним зором. Хоча загальні фізичні та психічні показники якості життя монокулярних пацієнтів суттєво не відрізняються від бінокулярних пацієнтів, люди з монокулярним зором мають дефіцит зору, такий як обмежений периферичний зір та втрата сприйняття глибини.
Бойова травма ока впливає на пацієнтів та пов’язану із зором якість життя, причому деякі аспекти, такі як периферичний зір та діяльність на близькій відстані, покращуються з часом після травми. Пацієнти з бойовою травмою ока та з ЧМТ в анамнезі, здається, відчувають більші функціональні обмеження та мають більше нейроповедінкових симптомів через роки після травми порівняно з пацієнтами без черепно-мозкових травм.
Результати дослідження свідчать про те, що гострота зору гіршого ока, вік на момент травми та статус ЧМТ є важливими факторами, які можуть вплинути на якість життя у пацієнтів із бойовою травмою ока у довгостроковій перспективі. Отримані дані також підкреслюють важливість потужної системи підтримки як у сфері охорони здоров’я, так і в громаді, і, що ще важливіше, необхідність розробки способів і засобів для подальшого захисту військовослужбовців у бою. Майбутні дослідження потребують подальшої оцінки та порівняння показників якості життя пацієнтів із ЧМТ різного ступеня тяжкості.
Оригінальне дослідження було опубліковане у випуску Military Medicine ща січень/лютий 2022 року.
