3 жовтня 2024 року в журналі Stem Cell Reports команда вчених повідомила результати своїх досліджень, в яких зазначається, що трансплантація людських стовбурових клітин успішно відновила дефект сітківки від макулярного отвору в мавп’ячих моделях. Після трансплантації макулярні отвори закривались безперервним заповненням “пустого простору” тканиною сітківки.

«Ми вперше підтвердили на моделях приматів, що трансплантація ембріонального стебла органоїду сітківки полегшує закриття макулярних отворів», — каже старший автор дослідження Мічіко Мандай з очної лікарні міста Кобе.

«Наші результати свідчать про те, що цей метод може стати практичним, безпечним і ефективним варіантом лікування з мінімальними інвазивними ризиками, особливо у важких випадках макулярних отворів».

Макулярні отвори — це невеликі щілини, які утворюються в макулі — центральній частині сітківки ока. Вони можуть спричинити розмитість або спотворення центрального зору, що ускладнює читання, керування автомобілем або бачення дрібних деталей.

За останнє десятиліття завдяки прогресу в хірургічних техніках частота закриття перевищує 90%, але рефрактерні випадки все ще залишаються проблемою. Лікування рецидивуючих макулярних отворів після операції також є складним завданням. Для дегенеративних захворювань сітківки клітинна терапія є перспективною стратегією відновлення зорової функції.

Хоча трансплантація сітківки показала хороший анатомічний успіх, поліпшення зору мало обмежені результати, а дефекти периферичного поля зору неминучі.

У новому дослідженні доктор Мандай та його співробітники оцінили, чи зможуть вони подолати ці перешкоди шляхом трансплантації листів органоїдів сітківки, отриманих із ембріональних стовбурових клітин людини. Трансплантація тканини сітківки призвела до виживання та дозрівання трансплантата, а також до розвитку світловловлюючих клітин сітківки, які називаються фоторецепторами, включаючи палички та колбочки. Додаткові експерименти виявили поліпшення фіксації очей і реакції на світло.

Однак дослідники вказали на кілька застережень, включаючи м’яке відторгнення трансплантата, яке вони контролювали за допомогою ін’єкцій стероїдів. «Помірне відторгнення могло обмежити функціональну інтеграцію трансплантованої тканини», — говорить Мандай.

«Крім того, це був одиничний результат для одного ока, і модель не точно відтворювала патологію людських рефрактерних макулярних отворів. Однак результати показують, що хірургічна техніка можлива для людських макулярних отворів».

Автори кажуть, що будуть потрібні подальші дослідження, щоб підтвердити отримані позитивні результати для сітківки, отриманої зі стовбурових клітин, включаючи захисну дію на клітини сітківки господаря.

Також необхідні додаткові дослідження, щоб зрозуміти, як клітинний склад трансплантата впливає на зорову функцію. Зі свого боку дослідники планують перевірити, чи можна встановити певну форму синаптичної комунікації між господарем і трансплантатом протягом тривалого періоду спостереження.

Оригінальна стаття в журналі Stem Cell Reports 3 жовтня 2024 року.