Мультицентрове дослідження, проведене вченими з Державної ключової лабораторії офтальмології в Китаї, описало нове рідкісне захворювання сітківки у дітей, що виникає після перенесеного гарячкового стану. Дослідження деталізує гіперакутну зовнішню дисфункцію сітківки (HORD) — патологію, яка супроводжується раптовою двосторонньою втратою зору, порушенням функції фоторецепторів і варіабельним відновленням зорових функцій.

Результати були опубліковані у журналі JAMA Ophthalmology.

Клінічна картина та результати дослідження

Вісім дітей віком від 3 до 7 років перенесли тяжку, раптову втрату зору приблизно через два тижні після гарячкового захворювання. Незважаючи на початкове значне зниження гостроти зору, більшість пацієнтів продемонстрували значне покращення центрального зору протягом року.

Детальне обстеження сітківки за допомогою сучасних методів зображення виявило характерні порушення еліпсоїдної зони (EZ) та зовнішньої пограничної мембрани (ELM).

Електроретинографія (ERG) показала зниження реакції паличкових і колбочкових клітин, навіть у тих випадках, коли гострота зору покращувалася.

Пацієнти не мали в анамнезі порушень зору. Для підтвердження діагнозу проводилося:
– Мультимодальне зображення (кольорові фото очного дна, ультраширокопольна візуалізація, ОКТ, флуоресцентна ангіографія, аутофлуоресценція та ERG).
– Генетичний та серологічний аналіз для виключення спадкових імунних та аутоімунних порушень.
– Імуносупресивна терапія (кортикостероїди, внутрішньовенний імуноглобулін, метотрексат).

Перебіг хвороби та відновлення

На момент звернення гострота зору пацієнтів була дуже низькою, у деяких випадках — нижчою за здатність правильно рахувати пальці.

ОКТ показало значну втрату EZ та ELM, хоча очне дно не демонструвало явних змін.

До четвертого тижня почалося часткове відновлення макули.

Через рік 88% пацієнтів (7 із 8) досягли гостроти зору 20/40 або вище, а 50% (4 із 8) досягли 20/25.

Макулярні EZ та ELM залишалися інтактними у 75% та 88% очей, але периферійні ділянки сітківки залишалися ураженими.

Реакції паличок і колбочок на ERG залишалися слабкими, попри покращення зору.

Системні аналізи не виявили інфекційних або аутоімунних тригерів, хоча у двох пацієнтів було виявлено специфічні антитіла до сітківки (anti-PKCγ та anti-Ri).

Можливі механізми та патогенез HORD

Коментарі офтальмологів Тімоті Бойса та Яна Хана (Університет Айови), опубліковані в JAMA Ophthalmology, припускають, що HORD може бути новим запальним захворюванням сітківки.

Вчені відзначають подібність HORD до аутоімунного енцефаліту і припускають, що патологія може бути зумовлена імунною відповіддю, опосередкованою антитілами.

Ранні результати ОКТ показали ознаки гострого запалення, включно з вітритом, васкулітом та інтраретинальними гіперрефлективними точками, що може вказувати на імунне пошкодження сітківки.

Відмінності HORD від інших захворювань сітківки

HORD має деякі схожі риси з іншими рідкісними захворюваннями сітківки, але також має унікальні відмінності:

MEWDS (Синдром множинних швидкоплинних білих крапок) → HORD не має характерних білих плям.

AZOOR (Гостра зональна прихована зовнішня ретинопатія) → HORD характеризується двостороннім ураженням та частковим відновленням.

np-AIR (Непаранеопластична аутоімунна ретинопатія) → HORD розвивається у дітей та має гіперакутний перебіг.

Ці відмінності дозволяють класифікувати HORD як окремий клінічний синдром.

Подальші дослідження та майбутні перспективи

HORD потребує подальших досліджень для визначення:
– Точної етіології та тригерних механізмів.
– Оптимальних методів лікування.
– Довгострокових прогнозів для пацієнтів.
– Можливих біомаркерів, зокрема нових антитіл до сітківки.

Автори підкреслюють, що вивчення HORD може допомогти розширити розуміння аутоімунних та запальних захворювань сітківки.

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі JAMA Ophthalmology 13 лютого 2025 року.

Дослідники з Університету Торонто бачать майбутнє, в якому одна ін’єкція під повіку зможе замінити місяці щоденного застосування очних крапель для лікування глаукоми — одного з основних чинників сліпоти.

Команда під керівництвом Моллі Шойчет, професора кафедри хімічної інженерії та прикладної хімії, а також Інституту біомедичної інженерії, використала колоїдні лікарські агрегати (CDA) для подовження ефекту маломолекулярного препарату від глаукоми.

Цей новий підхід, описаний у журналі Advanced Materials, дозволяє збільшити тривалість дії препарату з шести годин (при застосуванні очних крапель) до семи тижнів завдяки одноразовій неінвазивній ін’єкції під повіку.

«Очні краплі є найпоширенішим засобом лікування глаукоми, але вони мають значні недоліки, зокрема низьку ефективність і складність дотримання режиму лікування, особливо у літніх пацієнтів», — зазначає Мікаель Данг, докторант лабораторії Шойчет і перший автор дослідження.
«Самостійне застосування крапель є складним завданням, а їхній ефект тимчасовий, що вимагає регулярного введення за точним графіком».

Існують також альтернативні методи лікування, такі як лазерна терапія або хірургічні процедури, які передбачають ін’єкції всередину ока кожні кілька місяців. Проте вони мають ризики ускладнень, включно з інфекцією, запаленням або навіть втратою зору.

Глаукома та сучасні виклики лікування

Глаукома — це група захворювань очей, що характеризуються підвищеним внутрішньоочним тиском, який пошкоджує зоровий нерв, необхідний для підтримки зору. На сьогодні не існує клінічних методів повного вилікування глаукоми, лише терапевтичні підходи, які можуть уповільнити прогресування хвороби.

Новий метод дослідників дозволяє подовжити дію ліків завдяки інноваційному способу доставки препарату. В основі цього методу — колоїди проліків тимололу, дисперговані в гідрогелі. Вперше було продемонстровано, що звичайні маломолекулярні препарати можуть бути хімічно модифіковані у колоїдні форми, що подовжують їхній ефект.

Що таке CDA і як вони працюють?

Колоїдні лікарські агрегати (CDA) — це молекули ліків, які самостійно збираються в нанорозмірні частинки. Традиційно вони вважалися проблемою у розробці ліків, оскільки могли викликати хибнопозитивні та хибнонегативні результати у лабораторних тестах.

Дослідження показало, що CDA можна диспергувати в гідрогелі, які формуються безпосередньо в тканинах після введення.

«Ми продемонстрували, що цей колоїдний лікарський агрегат може бути введений у субкон’юнктивальний простір за допомогою гідрогелю, що самостійно формується in situ», — пояснює Шойчет.

Поєднання CDA та гідрогелю забезпечило:
– Повільне вивільнення препарату протягом кількох тижнів.
– 200-кратне збільшення ефективності порівняно зі стандартними очними краплями.
– Утримання препарату в тканинах без швидкого виведення.

Наступні кроки та перспективи клінічного використання

Лабораторія Шойчет співпрацювала з Джеремі Сіваком, керівником досліджень глаукоми в Krembil Research Institute (частина мережі університетської охорони здоров’я), а також доцентом кафедри офтальмології та візуальних наук медичного факультету Університету Торонто.

Зважаючи на успіх доклінічних досліджень, команда зараз працює над оптимізацією формули препарату для подальшого клінічного застосування.

«Ми уявляємо майбутнє, де цю неінвазивну ін’єкцію можна буде вводити раз на місяць або два у лікарському кабінеті», — каже Данг, який також працює у Synakis, біотехнологічній компанії, що розвиває цю технологію.

Окрім лікування глаукоми, команда досліджує універсальність гідрогелю, оскільки його можна застосовувати для інкапсуляції та контрольованого вивільнення інших маломолекулярних препаратів.

«Попереду ще багато роботи», — додає Шойчет.
«Ми зосереджуємося на стабільності нашого продукту, а також шукаємо фінансування, щоб прискорити його впровадження у клінічну практику».

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі Advanced Materials 6 січня 2025 року.

Мультидисциплінарна група дослідників з Istituto Italiano di Tecnologia (IIT, Італійський технологічний інститут) та IRCCS Ospedale Policlinico San Martino продемонструвала ефективність молекули Ziapin2 як перспективного інструменту для боротьби з наслідками пігментного ретиніту та вікової макулярної дегенерації. Ці захворювання призводять до прогресуючого пошкодження фоторецепторів сітківки, спричиняючи поступову втрату зору.

Результати дослідження опубліковані в журналі Nature Communications.

Дослідницьку групу очолювали Фабіо Бенфенаті, керівник Центру синаптичної нейронауки та технологій IIT, та Стефано Ді Марко у співпраці з Політехнічним університетом Мілана.

Пігментний ретиніт є рідкісним генетичним захворюванням, яке вражає приблизно 1 із 3500 осіб, тоді як вікова макулярна дегенерація зустрічається у 7–8% населення, і її поширеність збільшується з віком.

Проблеми сучасних методів лікування

На сьогодні ефективних методів повного відновлення зору при пігментному ретиніті та макулярній дегенерації не існує. Сучасні підходи, такі як оптогенетика або протези сітківки, дозволяють лише частково відновити функцію зору. Основна проблема полягає у тому, що ці методи не враховують природний поділ зорової інформації між ON– та OFF–каналами, які відповідають за сприйняття світла й темряви. Це обмежує чутливість до контрасту та знижує просторову роздільну здатність.

Ziapin2: новий підхід до відновлення зору

Дослідження показало, що молекула Ziapin2 здатна модифікувати електричні властивості нейрональних мембран у відповідь на світло. Це дозволяє відновлювати природні ON, OFF та ON-OFF реакції сітківки навіть у доклінічних моделях пігментного ретиніту.

Важливо, що при інтравітреальному введенні (ін’єкції в скловидне тіло) Ziapin2 зміг:
– Відновити зорові реакції навіть у моделях із повною втратою зору.
– Покращити гостроту зору та сприйняття світла.
– Забезпечити ефект, що триває до двох тижнів без токсичних або запальних реакцій.

Як працює Ziapin2?

Молекула Ziapin2 була вперше запатентована у 2020 році К’ярою Бертареллі, Гульєльмо Ланцані та Фабіо Ланцані й представлена в журналі Nature Nanotechnology.

Це фотоперетворювач, який поглинає світло і перетворює його на електричний сигнал. Потрапляючи в нейрональну мембрану, він модулює збудливість клітин, не впливаючи на іонні канали чи рецептори нейромедіаторів.

Нові перспективи для лікування дегенеративних захворювань сітківки

Останнє дослідження підтвердило, що Ziapin2 також впливає на нейрони внутрішньої сітківки, які не зазнали дегенерації. Зокрема, на рівні біполярних клітин, що відповідають за поділ світлової інформації.

Це дослідження підтвердило ефективність молекули в умовах in vivo, що відкриває перспективи її застосування в клінічній практиці.

Фабіо Бенфенаті, координатор Центру синаптичної нейронауки та технологій IIT:
«Результати дослідження показують, що Ziapin2 є надзвичайно перспективною молекулою для відновлення зорових функцій при дегенерації фоторецепторів».

Стефано Ді Марко, афілійований дослідник IIT:
«У доклінічних моделях пігментного ретиніту Ziapin2 відновлював реакцію на світло та контраст протягом двох тижнів після одноразової ін’єкції без будь-яких токсичних або запальних ефектів. Це відкриває нові можливості у лікуванні дегенеративних захворювань сітківки».

К’яра Бертареллі, професор Політехнічного університету Мілана:
«Це дослідження підтверджує ефективність Ziapin2 in vivo та його потенційне клінічне застосування».

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі Nature Communications 11 січня 2025 року.

Дослідники з медичного кампусу Аншутц Університету Колорадо виявили багатообіцяючий препарат-кандидат, який може допомогти відновити зір у людей із розсіяним склерозом (РС) та іншими неврологічними захворюваннями, що спричиняють пошкодження нейронів.

Результати дослідження опубліковані цього тижня в журналі Nature Communications.

Препарат LL-341070 здатний покращувати процес відновлення мієліну — захисної оболонки нервових волокон. Пошкодження мієліну є характерною ознакою таких захворювань, як РС, а також природним наслідком старіння, що може призводити до втрати зору, порушень моторики та зниження когнітивних функцій.

Дослідження, зосереджене на функціях зору, показало, що хоча мозок має певну здатність до самовідновлення після ушкодження мієліну, цей процес є повільним і неефективним. Дослідники виявили, що LL-341070 значно прискорює регенерацію мієліну та покращує функції мозку, пов’язані із зором, навіть після серйозних пошкоджень.

«Це дослідження наближає нас до майбутнього, де мозок зможе самостійно відновлюватися», — зазначає Ітан Хьюз, доктор філософії, співавтор дослідження та доцент кафедри клітинної біології та біології розвитку Медичної школи Університету Колорадо. — «Розкриваючи цей потенціал, ми сподіваємося допомогти пацієнтам із розсіяним склерозом та іншими захворюваннями, потенційно усуваючи пошкодження та відновлюючи зір і когнітивні функції».

Дослідження також підтвердило, що навіть часткове відновлення мієліну суттєво покращує функції мозку, пов’язані із зором. Це підкреслює важливість вчасного терапевтичного втручання при неврологічних ушкодженнях.

«Ми вже давно знаємо, що мієлін відіграє критичну роль у роботі мозку», — каже Даніель Денман, доктор філософії, співавтор дослідження та доцент кафедри фізіології та біофізики Медичної школи Університету Колорадо. — «Це дослідження підкреслює значення кортикального мієліну для зорових функцій. LL-341070 може стати проривом у лікуванні, оскільки прискорює природні механізми відновлення мозку».

Вчені планують продовжити випробування препарату, досліджуючи його вплив на інші ділянки мозку, а також удосконалюючи його формулу для підвищення ефективності.

«Це відкриття — лише початок», — наголошує Хьюз. — «Ми сподіваємося, що в майбутньому LL-341070 та подібні терапії зможуть значно покращити функціонування мозку та якість життя пацієнтів».

Оригінальне дослідження було опубліковане в журналі Nature Communications 16 січня 2025 року.