Згідно з новим дослідженням, опублікованим 20 березня у журналі JAMA Ophthalmology, після пандемії COVID-19 серед школярів спостерігається зростання як поширеності, так і тяжкості рефракційного та рогівкового астигматизму.

Дослідження очолював Ка Вай Кам з Китайського університету в Гонконзі. Разом із колегами він проаналізував дані про стан зору дітей віком від 6 до 8 років, які проходили комплексні офтальмологічні обстеження у двох медичних центрах Гонконгу протягом 2015–2023 років. У дослідженні взяли участь 21 655 школярів.

Згідно з результатами, у 2015 році частка дітей з рефракційним астигматизмом щонайменше 1,0 діоптрії (D) становила 21,4%, а з рогівковим астигматизмом тієї ж сили — 59,8%. Проте в період 2022–2023 років ці показники зросли до 34,7% і 64,7% відповідно.

Порівняно з допандемічним періодом (2015–2019), ризик розвитку рефракційного астигматизму збільшився на 20%, а рогівкового — на 26%. Це відповідає відношенню шансів 1,20 і 1,26. Після врахування соціально-демографічних чинників, наявності астигматизму у батьків і короткозорості у дітей, дослідники зафіксували середнє зростання показників астигматизму на 0,04 D для рефракції та на 0,05 D для рогівки.

На думку авторів, такі зміни потребують подальшого вивчення впливу факторів середовища та способу життя на розвиток астигматизму. Адже вищі ступені цього порушення рефракції можуть негативно впливати на зір і якість життя дітей.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі JAMA Ophthalmology 20 березня 2025 року.

Команда дослідників з Веньчжоуського медичного університету та партнерських установ ідентифікувала популяцію стовбурових клітин людської сітківки, здатних регенерувати тканину ока й сприяти відновленню зору.

Втрати зору, пов’язані з дегенеративними захворюваннями сітківки, вражають мільйони людей по всьому світу. Хвороби, як-от пігментний ретиніт або вікова макулодистрофія, призводять до незворотного знищення світлочутливих нейронів. Сучасні методи лікування можуть лише уповільнити прогресування хвороби, але не здатні відновити пошкоджену тканину.

Протягом десятиліть вчені досліджували потенціал стовбурових клітин у відновленні сітківки. Проте питання, чи існують справжні стовбурові клітини сітківки у людей, залишалося відкритим. У риб і амфібій зовнішній край сітківки містить такі клітини, які постійно регенерують тканину. Чи існує аналогічна система у людини, досі викликало суперечки.

У дослідженні, опублікованому в журналі Science Translational Medicine, автори використали сучасні методи — просторову транскриптоміку й одноядерне секвенування, — щоб вивчити тканини людської сітківки на предмет наявності стовбурових клітин.

Дослідження проводилось на тканинах сітківки плодів від чотирьох донорів на 21-му тижні вагітності. За допомогою аналізу експресії генів та відкритості хроматину дослідники виявили клітини зі стовбуровими властивостями. Додаткові зразки з 16–22 тижнів гестації підтвердили їх локалізацію у периферичній частині сітківки.

Виявлені клітини розташовувалися у війковій крайовій зоні сітківки. Вони мали молекулярні ознаки, властиві самооновленню, і здатність диференціюватися в усі основні типи клітин сітківки. Подібні клітини були виявлені й в органоїдах сітківки — лабораторно вирощених моделях, що імітують структуру сітківки.

Після індукованого пошкодження в органоїдах стовбурові клітини мігрували до ураженої ділянки та створювали нові клітини сітківки. Активність генів під час регенерації відповідала тій, що спостерігається у природному внутрішньоутробному розвитку.

У мишачій моделі спадкової дегенерації сітківки трансплантовані клітини залишалися життєздатними протягом щонайменше 24 тижнів. Вони інтегрувалися в сітківку господаря, дозрівали в функціональні типи клітин і формували зв’язки з іншими клітинами. Миші, які отримували лікування, демонстрували покращену морфологію сітківки та більш виразні зорові реакції порівняно з контрольною групою.

Таким чином, людські стовбурові клітини сітківки продемонстрували здатність до регенерації тканини й відновлення зору як у фетальних зразках, так і в лабораторних моделях. Після трансплантації вони диференціювалися на фоторецептори, гангліозні та біполярні клітини, утворюючи функціональні синапси. Побічних ефектів, включно з формуванням внутрішньоочних пухлин, не зафіксовано.

У порівнянні з раніше вивченими попередниками клітин сітківки, ця популяція має ширші можливості для диференціації та довготривалу життєздатність. Отримані дані свідчать, що органоїди сітківки можуть стати перспективним джерелом людських стовбурових клітин для подальших досліджень і терапій. Однак необхідні додаткові дослідження для перевірки безпеки, імунологічної сумісності та ефективності у моделях, ближчих до людських захворювань.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі Science Translational Medicine 26.03.2025

Цифрове напруження очей: невидима загроза епохи екранів

У сучасну епоху, коли екрани стали невід’ємною частиною нашого повсякденного життя, світ охоплює тиха епідемія — цифрове напруження очей. Цей стан, який раніше розглядався як незначна проблема, нині перетворився на серйозну загрозу громадському здоров’ю, що впливає на мільйони людей у всьому світі. Зі зростанням нашої залежності від цифрових пристроїв для роботи, навчання й соціальних контактів, підвищується і ризик для зору.

Захистити очі — означає зберегти ясність зору без шкоди для здоров’я. У майбутньому впровадження технологій, дружніх до зору, та ергономічного дизайну цифрових пристроїв може стати додатковим бар’єром проти навантаження на очі.

Утім, вже зараз варто не забувати про прості речі: робити регулярні перерви, частіше моргати та не зволікати з візитом до лікаря при появі стійких симптомів. Такі дії допоможуть зберегти комфортний і чіткий зір.

Тривожна статистика

Останні дослідження свідчать, що до 50% користувачів комп’ютерів можуть відчувати симптоми цифрового напруження очей. Цей стан супроводжується сухістю, сльозотечею, свербінням, печінням, розмитістю або двоїнням зору. І хоч це може здаватися незначним дискомфортом, у тривалій перспективі симптоми можуть свідчити про хронічні захворювання, що впливають на якість життя та працездатність.

Пандемія COVID-19 лише погіршила ситуацію: через карантин та соціальне дистанціювання значно зріс час, проведений перед екранами. Це прямо корелює зі зростанням кількості випадків розладів поверхні ока, порушень зору та проявів цифрового навантаження на очі.

Що відбувається з очима?

Коли ми довго дивимося на екран, наша зорово-нервова система стикається з надмірним навантаженням. Частота моргання зменшується, а очі змушені постійно фокусуватись на близьких об’єктах, що призводить до подразнення, втоми та хронічної сухості.

Симптоми цифрового навантаження очей можуть бути як очевидними — сухість, втома, розмитість зору, — так і менш помітними: головний біль, біль у шиї. Якщо вчасно не реагувати, ці симптоми можуть набути хронічного характеру.

Попри поширену думку, синє світло від екранів — не основна причина цифрового навантаження. Воно може впливати на циркадні ритми та викликати втому, однак переконливих доказів його шкідливості для структури ока немає. Основні чинники — це погана ергономіка, тривала фокусна робота на близькій відстані та знижене моргання.

Як захистити зір?

Поведінкові стратегії:

Правило 20-20-20: кожні 20 хвилин роботи за екраном робіть 20-секундну перерву, дивлячись на об’єкт на відстані 20 футів (близько 6 метрів). Хоча ця методика ще не має глибоких досліджень, вона базується на логічному принципі — регулярного відпочинку для очей.

Ергономіка та середовище:

Освітлення: використовуйте регульовані лампи, які не створюють відблисків.

Вологість та повітря: підтримуйте нормальну вологість за допомогою зволожувача та очищувача повітря.

Розташування екрану: тримайте монітор на відстані витягнутої руки, трохи нижче рівня очей.

Розмір шрифту: збільшуйте шрифт, щоб уникнути напруження та примружування.

Медична допомога:

Якщо симптоми не зникають, зверніться до офтальмолога. Можливо, причина — у рефракційних порушеннях (наприклад, короткозорості або астигматизмі) чи синдромі сухого ока. Лікар призначить індивідуальне лікування: спеціальні окуляри, препарати або зволожуючі краплі.

Нові технології на захисті зору

Сучасні розробки відкривають нові можливості лікування. Наприклад, препарати-агоністи TRPM8, які активують рецептори холоду на поверхні ока, допомагають зменшити сухість. Також розробляються біосенсори у формі пластиру або контактної лінзи для відстеження біомаркерів у сльозовій рідині. Це може кардинально змінити діагностику та терапію захворювань поверхні ока.

Підсумок

У цифрову добу захист зору має стати пріоритетом. Вчасне розпізнавання симптомів, впровадження простих профілактичних дій і звернення до фахівців — це ключ до збереження зору, не відмовляючись від благ сучасних технологій.

Цифрове навантаження очей — проблема, яку можна вирішити. Головне — бути свідомим і піклуватися про власне здоров’я.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі The Conversation 25 березня 2025 року.

Короткозорість (міопія) — це порушення рефракції, яке призводить до розмитого бачення віддалених об’єктів. Нині вона вражає близько 30% населення світу, але за прогнозами, до 2050 року цей показник зросте до 50%.

Зміна визначення короткозорості: тепер це хвороба

Національна академія наук США (NAS) нещодавно змінила класифікацію короткозорості, визнавши її не просто аномалією рефракції, а хворобою.

Цей підхід відображає сучасні наукові дані, які підтверджують, що висока короткозорість може спричиняти серйозні патологічні зміни в оці.

Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) ще у 2019 році визначила короткозорість як основний фактор ризику розвитку сліпоти, якій можна запобігти.

Дослідження ірландського офтальмолога Яна Фліткрофта продемонстрували, що будь-яка форма короткозорості підвищує ризик розвитку патологій ока, причому цей ризик зростає пропорційно до ступеня міопії.

Чому короткозорість є небезпечною?

Короткозоре око має подовжену форму, що робить його більш вразливим до різних патологій.

– Збільшення довжини ока понад 24 мм спричиняє розтягнення сітківки та інших структур, що може призвести до розривів і дегенеративних змін.
– Глаукома та катаракта розвиваються швидше, а їхнє лікування при високій короткозорості є значно складнішим.
– Міопічна макулопатія — основна причина сліпоти серед короткозорих пацієнтів. Вона виникає, коли довжина ока перевищує 26 мм, що призводить до тріщин у макулі (центральній частині сітківки).

Ці тріщини незворотно знижують гостроту зору.
У важких випадках судинні порушення та крововиливи можуть нагадувати вологу макулярну дегенерацію, що значно ускладнює лікування.

Короткозорість як глобальна проблема охорони здоров’я

На щастя, існують ефективні методи контролю прогресування короткозорості:

– Оптичні методи: спеціальні окуляри та контактні лінзи з периферійним дефокусуванням.
– Фармакологічні методи: атропін у низьких дозах для зменшення подовження очного яблука.

Кожна попереджена діоптрія короткозорості знижує ризик міопічної макулопатії на 40%, що є надзвичайно ефективним способом профілактики сліпоти.

У 2015 році прямі та непрямі витрати, пов’язані з короткозорістю, включно з витратами на лікування та втрату продуктивності, становили 244 мільярди доларів США.

Ефективна корекція та контроль короткозорості допомагають зменшити цей фінансовий тягар.

Глобальна мобілізація для боротьби з короткозорістю

Визнання короткозорості хворобою змінило підхід до її лікування на рівні організацій охорони здоров’я:

– Всесвітня рада з оптометрії заявила, що контроль короткозорості має стати стандартом медичної практики.
– Всесвітнє товариство дитячих офтальмологів офіційно визнало переваги методів контролю міопії.
– Канада прийняла Закон про національну стратегію догляду за очима, який передбачає співпрацю уряду та медичних закладів для профілактики та лікування очних захворювань.

Контроль короткозорості має стати невід’ємною частиною цієї стратегії.

Щоб зробити лікування доступним, уряди повинні розглянути можливість компенсації вартості офтальмологічних обстежень для дітей та часткового покриття витрат на:

-Спеціальні окуляри для контролю короткозорості.

-Контактні лінзи з оптичними профілями.

-Атропін як фармакологічний засіб сповільнення прогресії.

Соціальна нерівність у доступі до лікування

Висока вартість спеціальних окулярів та контактних лінз стає перешкодою для багатьох сімей, що створює соціальну нерівність у доступі до лікування.

Діти з малозабезпечених сімей мають менше шансів на якісне лікування короткозорості, що може негативно вплинути на їхнє навчання та кар’єрні перспективи.

Короткозорість не лише проблема здоров’я, а й соціальна проблема, яка вимагає уваги та рішучих дій з боку держави.

Оригінальна стаття була опублікована на порталі The Conversation 17 лютого 2025 року.

Згідно з новим оглядом наукових доказів, кожна додаткова година, проведена за екраном смартфона чи іншого цифрового пристрою, підвищує ризик розвитку короткозорості.

Дослідники повідомляють у JAMA Network Open, що щоденне збільшення часу перед екраном на 21% підвищує ймовірність короткозорості.

Більше того, ризик зростає пропорційно часу, проведеному за екраном.

«Ризик короткозорості значно збільшувався від однієї до чотирьох годин екранного часу, а потім продовжував поступово зростати», — зазначають автори дослідження під керівництвом Янг Кук Кім, доцента офтальмології Медичного коледжу Сеульського національного університету.

Люди, які щодня проводять за екраном чотири або більше годин, мають удвічі вищий ризик розвитку короткозорості, порівняно з тими, хто використовує цифрові пристрої менше.

Огляд припускає, що «відносно безпечним порогом» може бути менше однієї години на день, тоді як тривалість впливу понад чотири години суттєво збільшує ризик.

Очікуваний глобальний сплеск короткозорості

Дослідники прогнозують, що до 2050 року майже половина населення світу буде короткозорою.

Згідно з Американською академією офтальмології, короткозорість — це стан, при якому близькі об’єкти видно чітко, а віддалені здаються розмитими.

Наприклад, людина з короткозорістю може чітко читати книгу або карту, але погано бачить дорожні знаки та потребує окулярів або контактних лінз для керування автомобілем.

«Зростання кількості випадків короткозорості, ймовірно, спричинене факторами навколишнього середовища, які характерні для урбанізованих суспільств. Основними причинами є збільшення навантаження на зір при роботі на близькій відстані та скорочення часу, проведеного на відкритому повітрі», — зазначають дослідники.

Смартфони, планшети та інші цифрові пристрої внесли значні зміни у звичні зорові навантаження.

«Діти починають користуватися цифровими пристроями у все молодшому віці та проводять дедалі більше часу перед екранами. Це створює нагальну потребу у глибшому розумінні впливу екранного часу на ризик розвитку короткозорості», — підкреслюють автори дослідження.

Доказова база: як екранний час впливає на зір

Дослідники проаналізували дані 45 попередніх досліджень, у яких взяли участь понад 335 000 осіб.

Вони виявили чіткий зв’язок між тривалістю екранного часу та ризиком короткозорості.

Чим більше часу людина проводить за екраном, тим вищий ризик розвитку короткозорості.

При цьому ефект екранного часу є незалежним від інших факторів, таких як читання або письмо.

«Ймовірно, що використання цифрових пристроїв та інші види роботи на близькій відстані разом впливають на ризик короткозорості, підсилюючи один одного», — пояснюють дослідники.

Як зменшити ризик короткозорості?

Дослідники застерігають, що просте скорочення часу перед екраном на користь читання книг або письма не є ефективною стратегією профілактики.

«Для зменшення ризику короткозорості необхідно не лише скорочувати час, проведений за екраном, але й зменшувати загальне навантаження на зір при роботі на близькій відстані. Водночас слід активно збільшувати час, проведений на свіжому повітрі», — зазначають автори дослідження.

Таким чином, найкращий підхід — це поєднання обмеження екранного часу та збільшення перебування на вулиці.

Оригінальне дослідження було опубліковане в JAMA Network Open 21 лютого 2025 року.