Згідно з новим дослідженням, опублікованим 20 березня у журналі JAMA Ophthalmology, після пандемії COVID-19 серед школярів спостерігається зростання як поширеності, так і тяжкості рефракційного та рогівкового астигматизму.

Дослідження очолював Ка Вай Кам з Китайського університету в Гонконзі. Разом із колегами він проаналізував дані про стан зору дітей віком від 6 до 8 років, які проходили комплексні офтальмологічні обстеження у двох медичних центрах Гонконгу протягом 2015–2023 років. У дослідженні взяли участь 21 655 школярів.

Згідно з результатами, у 2015 році частка дітей з рефракційним астигматизмом щонайменше 1,0 діоптрії (D) становила 21,4%, а з рогівковим астигматизмом тієї ж сили — 59,8%. Проте в період 2022–2023 років ці показники зросли до 34,7% і 64,7% відповідно.

Порівняно з допандемічним періодом (2015–2019), ризик розвитку рефракційного астигматизму збільшився на 20%, а рогівкового — на 26%. Це відповідає відношенню шансів 1,20 і 1,26. Після врахування соціально-демографічних чинників, наявності астигматизму у батьків і короткозорості у дітей, дослідники зафіксували середнє зростання показників астигматизму на 0,04 D для рефракції та на 0,05 D для рогівки.

На думку авторів, такі зміни потребують подальшого вивчення впливу факторів середовища та способу життя на розвиток астигматизму. Адже вищі ступені цього порушення рефракції можуть негативно впливати на зір і якість життя дітей.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі JAMA Ophthalmology 20 березня 2025 року.

Команда дослідників з Веньчжоуського медичного університету та партнерських установ ідентифікувала популяцію стовбурових клітин людської сітківки, здатних регенерувати тканину ока й сприяти відновленню зору.

Втрати зору, пов’язані з дегенеративними захворюваннями сітківки, вражають мільйони людей по всьому світу. Хвороби, як-от пігментний ретиніт або вікова макулодистрофія, призводять до незворотного знищення світлочутливих нейронів. Сучасні методи лікування можуть лише уповільнити прогресування хвороби, але не здатні відновити пошкоджену тканину.

Протягом десятиліть вчені досліджували потенціал стовбурових клітин у відновленні сітківки. Проте питання, чи існують справжні стовбурові клітини сітківки у людей, залишалося відкритим. У риб і амфібій зовнішній край сітківки містить такі клітини, які постійно регенерують тканину. Чи існує аналогічна система у людини, досі викликало суперечки.

У дослідженні, опублікованому в журналі Science Translational Medicine, автори використали сучасні методи — просторову транскриптоміку й одноядерне секвенування, — щоб вивчити тканини людської сітківки на предмет наявності стовбурових клітин.

Дослідження проводилось на тканинах сітківки плодів від чотирьох донорів на 21-му тижні вагітності. За допомогою аналізу експресії генів та відкритості хроматину дослідники виявили клітини зі стовбуровими властивостями. Додаткові зразки з 16–22 тижнів гестації підтвердили їх локалізацію у периферичній частині сітківки.

Виявлені клітини розташовувалися у війковій крайовій зоні сітківки. Вони мали молекулярні ознаки, властиві самооновленню, і здатність диференціюватися в усі основні типи клітин сітківки. Подібні клітини були виявлені й в органоїдах сітківки — лабораторно вирощених моделях, що імітують структуру сітківки.

Після індукованого пошкодження в органоїдах стовбурові клітини мігрували до ураженої ділянки та створювали нові клітини сітківки. Активність генів під час регенерації відповідала тій, що спостерігається у природному внутрішньоутробному розвитку.

У мишачій моделі спадкової дегенерації сітківки трансплантовані клітини залишалися життєздатними протягом щонайменше 24 тижнів. Вони інтегрувалися в сітківку господаря, дозрівали в функціональні типи клітин і формували зв’язки з іншими клітинами. Миші, які отримували лікування, демонстрували покращену морфологію сітківки та більш виразні зорові реакції порівняно з контрольною групою.

Таким чином, людські стовбурові клітини сітківки продемонстрували здатність до регенерації тканини й відновлення зору як у фетальних зразках, так і в лабораторних моделях. Після трансплантації вони диференціювалися на фоторецептори, гангліозні та біполярні клітини, утворюючи функціональні синапси. Побічних ефектів, включно з формуванням внутрішньоочних пухлин, не зафіксовано.

У порівнянні з раніше вивченими попередниками клітин сітківки, ця популяція має ширші можливості для диференціації та довготривалу життєздатність. Отримані дані свідчать, що органоїди сітківки можуть стати перспективним джерелом людських стовбурових клітин для подальших досліджень і терапій. Однак необхідні додаткові дослідження для перевірки безпеки, імунологічної сумісності та ефективності у моделях, ближчих до людських захворювань.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі Science Translational Medicine 26.03.2025

Цифрове напруження очей: невидима загроза епохи екранів

У сучасну епоху, коли екрани стали невід’ємною частиною нашого повсякденного життя, світ охоплює тиха епідемія — цифрове напруження очей. Цей стан, який раніше розглядався як незначна проблема, нині перетворився на серйозну загрозу громадському здоров’ю, що впливає на мільйони людей у всьому світі. Зі зростанням нашої залежності від цифрових пристроїв для роботи, навчання й соціальних контактів, підвищується і ризик для зору.

Захистити очі — означає зберегти ясність зору без шкоди для здоров’я. У майбутньому впровадження технологій, дружніх до зору, та ергономічного дизайну цифрових пристроїв може стати додатковим бар’єром проти навантаження на очі.

Утім, вже зараз варто не забувати про прості речі: робити регулярні перерви, частіше моргати та не зволікати з візитом до лікаря при появі стійких симптомів. Такі дії допоможуть зберегти комфортний і чіткий зір.

Тривожна статистика

Останні дослідження свідчать, що до 50% користувачів комп’ютерів можуть відчувати симптоми цифрового напруження очей. Цей стан супроводжується сухістю, сльозотечею, свербінням, печінням, розмитістю або двоїнням зору. І хоч це може здаватися незначним дискомфортом, у тривалій перспективі симптоми можуть свідчити про хронічні захворювання, що впливають на якість життя та працездатність.

Пандемія COVID-19 лише погіршила ситуацію: через карантин та соціальне дистанціювання значно зріс час, проведений перед екранами. Це прямо корелює зі зростанням кількості випадків розладів поверхні ока, порушень зору та проявів цифрового навантаження на очі.

Що відбувається з очима?

Коли ми довго дивимося на екран, наша зорово-нервова система стикається з надмірним навантаженням. Частота моргання зменшується, а очі змушені постійно фокусуватись на близьких об’єктах, що призводить до подразнення, втоми та хронічної сухості.

Симптоми цифрового навантаження очей можуть бути як очевидними — сухість, втома, розмитість зору, — так і менш помітними: головний біль, біль у шиї. Якщо вчасно не реагувати, ці симптоми можуть набути хронічного характеру.

Попри поширену думку, синє світло від екранів — не основна причина цифрового навантаження. Воно може впливати на циркадні ритми та викликати втому, однак переконливих доказів його шкідливості для структури ока немає. Основні чинники — це погана ергономіка, тривала фокусна робота на близькій відстані та знижене моргання.

Як захистити зір?

Поведінкові стратегії:

Правило 20-20-20: кожні 20 хвилин роботи за екраном робіть 20-секундну перерву, дивлячись на об’єкт на відстані 20 футів (близько 6 метрів). Хоча ця методика ще не має глибоких досліджень, вона базується на логічному принципі — регулярного відпочинку для очей.

Ергономіка та середовище:

Освітлення: використовуйте регульовані лампи, які не створюють відблисків.

Вологість та повітря: підтримуйте нормальну вологість за допомогою зволожувача та очищувача повітря.

Розташування екрану: тримайте монітор на відстані витягнутої руки, трохи нижче рівня очей.

Розмір шрифту: збільшуйте шрифт, щоб уникнути напруження та примружування.

Медична допомога:

Якщо симптоми не зникають, зверніться до офтальмолога. Можливо, причина — у рефракційних порушеннях (наприклад, короткозорості або астигматизмі) чи синдромі сухого ока. Лікар призначить індивідуальне лікування: спеціальні окуляри, препарати або зволожуючі краплі.

Нові технології на захисті зору

Сучасні розробки відкривають нові можливості лікування. Наприклад, препарати-агоністи TRPM8, які активують рецептори холоду на поверхні ока, допомагають зменшити сухість. Також розробляються біосенсори у формі пластиру або контактної лінзи для відстеження біомаркерів у сльозовій рідині. Це може кардинально змінити діагностику та терапію захворювань поверхні ока.

Підсумок

У цифрову добу захист зору має стати пріоритетом. Вчасне розпізнавання симптомів, впровадження простих профілактичних дій і звернення до фахівців — це ключ до збереження зору, не відмовляючись від благ сучасних технологій.

Цифрове навантаження очей — проблема, яку можна вирішити. Головне — бути свідомим і піклуватися про власне здоров’я.

Оригінальна стаття була опублікована в журналі The Conversation 25 березня 2025 року.